Ігри в які можна грати та заробляти крипту не вкладаючи власні кошти
Можешь майнити крипту навіть з телефону. Заходь швидше поки активація майнера безкоштовна
Методика викладання української літератури в середніх навчальних закладах - Навчальний посібник - Пасічник Є.А. 2000
Особливості сприймання учнями художньої літератури
Розділ ІІ.
Всі публікації щодо:
Методика викладання літератури
Успішність керованого вчителем педагогічного процесу, залежить від врахування можливостей дітей, знання закономірностей сприймання мистецтва нашими учнями. «Ми зобов’язані, — зазначає Г. Гуковський, — будувати вивчення твору з урахуванням його сприймання, спираючись на нього, виходячи частково з нього... Інша справа, що це живе сприймання учнів ми перевіримо, поглибимо, уточнимо, виправимо, видозмінимо з допомогою наукового вивчення, аналізу твору»1.
Повноцінне спілкування з мистецтвом вимагає розвитку спеціальних здібностей і вмінь. Сюди можна віднести насамперед образне поетичне бачення світу, високий розвиток творчої уяви, особливу емоційну вразливість, підвищену реактивність, добре розвинену здатність реагувати на експресію слова. Виховний вплив художнього твору на читача великою мірою залежить від розвитку його емпатії, тобто здатності відчувати іншу людину. Читач лише тоді пройметься настроєм твору, глибоко усвідомить вчинки героїв, якщо він сам може активно відгукуватись на явища оточуючого світу. Співпереживати — це значить не лише вміти розділити з іншими свої почуття, настрої, страждання, а й дивитись на оточуючий світ очима іншого індивіда, вміти приймати близько до серця найтонші порухи його душі, зробити їх своїм особистісним інтересом, потребою власної індивідуальності.
З погляду фізіології співпережиття ґрунтується на здатності активізації тих потрібних психологічних станів, які раніше вже відчувалися під впливом певних життєвих обставин. Здатність до емпатії властива не кожній людині. А тому навіть ті картини художніх творів, що сповнені глибоким переживанням, у дітей не завжди викликають душевні хвилювання, бо не спрацьовують механізми емоційного резонансу, необхідні для повноцінного сприйняття мистецтва. Розуміння читачем змальованих письменником явищ вимагає життєвого досвіду в широкому значенні слова. Він включає в себе і почуттєві, і соціальні, і моральні, і естетичні компоненти, які складають необхідну для сприймання мистецтва основу. Не менш важливою умовою є і наявність необхідної суми теоретико-літературних знань, що сприяють виробленню самостійних критеріїв оцінки художнього твору. Без необхідної суми знань повноцінний процес його естетичного освоєння неможливий.
Сприйняття художнього твору — не дзеркальний акт його відображення, а глибоко індивідуальний творчий процес, який залежить від багатьох суб’єктивних факторів. На відміну від наукового пізнання, що не допускає багатозначності, художнє сприйняття ґрунтується на іншій основі. Читання художнього твору виявляє цікаву особливість, коли його об’єктивний зміст вступає у взаємодію з певного суб’єктивністю засвоєння тексту читачем. А тому мистецький вплив на нього залежить з одного боку від естетичної вартості самого твору, його об’єктивних можливостей, з другого — від особливостей читацької культури реципієнта, його запитів, потреб, художніх смаків. У кожної людини своє бачення твору, власна система моральних, духовних та естетичних цінностей. Значимість художньої інформації для тієї чи іншої людини може бути багатоаспектна. Вона може привертати увагу своїм гностичним змістом, етичною, естетичною, соціальною спрямованістю тощо. Найбільшу цінність становить перш за все те, що нерозривно пов’язане із задоволенням найважливіших потреб особистості, котрі займають найвагоміше місце в її структурі й виступають на перший план. Характеризуючи особистість, К. Платонов виділяє такі її підструктури: соціальнозумовлені якості (спрямованість, моральні риси, ставлення); індивідуально набутий досвід (знання, навички, уміння і звички); індивідуальні особливості окремих психічних процесів (відчуття, сприймання, увага, пам’ять, мислення, емоції, почуття й воля); біологічно зумовлені властивості (темперамент, інстинкти, задатки, характер).2
У процесі засвоєння художня інформація відповідним чином «переплавлюється», переосмислюється, обростає новим змістом. Особливість художньої інформації виявляється в характері її функціонування. Вона будується не так за принципом монологічної комунікації, як на основі діалогічного спілкування письменника з читачем. Результатом взаємовпливу є своєрідний «сплав» художньої інформації з внутрішнім «Я» потаємного світу суб’єкта. Ця здатність мистецтва була підмічена ще Гегелем: «Всякий твір мистецтва являє собою діалог з кожною людиною»3 Про це ж говорять і сучасні дослідники. «У творах літератури, — зазначає Б.Мейлах, — художній аналіз зображеної дійсності даний не тільки як результат, але і як процес бачення світу, й читач ніби разом з письменником спостерігає за життєвими явищами, переживає їх, оцінює, приходить до певних висновків»4 Мистецтво розраховане на те, щоб активізувати думки, певні почуття і переживання. Письменник має на увазі вдумливого читача, який повинен не лише беззастережно сприйняти порушені ним у творі ті чи інші проблеми, а й творчо переробити, переплавити художню інформацію, подумки доповнити змальовані ним картини життя. За словами Л .Виготського, художній твір — це «система подразників, свідомо і навмисне організованих з таким розрахунком, щоб викликати естетичну реакцію»5 Ця специфічна особливість мистецтва підкреслюється і самими його творцями. «Щоб бути прийнятими у число моїх вибраних читачів, — писав Л. Толстой, — я вимагаю дуже небагато: щоб ви були чутливими, тобто могли б іноді пожаліти від душі і навіть пролити декілька сліз над вигаданою особою, яку ви полюбили і від серця порадіти за неї, й не соромилися б цього... Щоб ви були людиною, що розуміє інших, одною з тих людей, з якими при знайомстві бачиш, що не треба тлумачити свої почуття і своє спрямування, а бачиш, що вона розуміє мене, що всякий звук у моїй душі відізветься в ній»6
Знайомство з твором — це свого роду внутрішня розмова, рівноправний діалог двох індивідів — письменника і читача. Відбувається своєрідна взаємодія двох особистостей. Один нав’язує певні думки, здатні викликати відповідні естетичні переживання, почуття радості, захоплення тощо. Інший може приймати чи навіть відкидати їх, входити в уявну суперечку з автором твору або бути просто байдужим до розмови, слухати і не чути її. Суб’єкт повинен у процесі роботи над твором виявити певну внутрішню активність, осягнути моральний, естетичний, пізнавальний зміст твору, особистість його творця, характер сприймання ним зовнішнього і внутрішнього світу. Без цього не може відбутися безпосередньої рецепції читача. Як слушно зауважив Д. Лихачов: «твори мистецтва не тільки повідомляють, інформують, але й «провокують» певну естетичну діяльність читача, глядача, слухача... Причому відтворення це тільки умовно повторює акт творіння художника і має широкі потенційні можливості, що лише частково реалізуються в творчому акті особи, яка сприймає твір; воно має своєрідні «допуски» — різні у різних людей, в різні епохи, в різному соціальному середовищі»7
Отже спілкування з твором може бути тільки тоді успішним, коли активізується його життєвий досвід, творча уява, емоційна образна пам’ять. Чим глибше проникає читач в художні образи, тим яскравіші його уявлення, тим глибші можуть бути й образні узагальнення. «Художнє сприймання — це не тільки спілкування з автором твору, уявна суперечка чи незгода з ним; це і відкриття нового в житті, і пізнання самого себе, і самовиховання»8
Художній твір — це водночас замкнена й відкрита система функціонування. Саме ця особливість дає підставу називати його незавершеною завершеністю. Він завершений як явище мистецтва, як внутрішня структура, як єдине художнє ціле з конкретним змістом і певного формою організації, зумовленою логікою митця. У той же час він відкритий для читача, його думок, асоціацій, уявних образів, картин, бо смислове ядро художнього твору не є чимось застиглим, нерухомим, раз і назавжди даним. «Кожну спробу встановити естетичну цінність літературного твору безвідносно до сприйняття цього твору, — писав О. Білецький, — поки що спіткала невдача. Пора нам визнати, що твір є художнім чи нехудожнім, першорядним чи другорядним лише в свідомості того, хто його читає; це він відкриває в ньому красу, це він створює в ньому «ідею», про яку часто і не підозрює той, хто пише»9 Особливість мистецтва полягає у тому, що воно не лише відтворює найрізноманітніші сторони життя людини, а й безпосередньо звернене до неї, до її внутрішнього світу, її думок і почуттів. Воно здатне обростати новими асоціаціями, а тому й допускає багатоваріантність прочитань. Таким чином, з одного боку в свідомості читача відбивається те коло думок і почуттів, яке безпосередньо запрограмоване самим автором твору, а з другого — у процесі спілкування з твором народжуються нові думки, почуття. Тому в кожного читача своє бачення письменника, яке зумовлюється багатьма факторами — розвитком емоційної сфери, життєвим досвідом реципієнта, його ціннісними орієнтирами, установками, своєрідністю духовного світу тощо. Процес сприйняття художньої інформації має особистісний характер. Така специфіка побудови твору розрахована на те, щоб не лише ознайомити читача з певними моральними та естетичними цінностями, а й допомогти йому відкрити їх, активізувати його відтворюючу і творчу уяву, викликати у нього певні думки і переживання. Тільки за цієї умови можлива трансформація досвіду письменника в особистий досвід читача.
Індивідуальні особливості розвитку особистості дитини — важливий фактор, з яким не можна не рахуватися словеснику. Від них залежать і види роботи, які практикуються вчителем. Одні учні вимагають певних вправ на розвиток відтворюючої уяви, інші — на розвиток логічного мислення, уміння узагальнювати явища і факти. Виховання не може абстрагуватись від особистіших особливостей того, хто виховується ще й тому, що воно завжди звернене до нього, власне, як до особистості, як до суб’єкта, до унікального і рівноправного партнера в спілкуванні і звернене до цілісного духовного світу особистості в єдності її інтелекту, емоцій, волі та ідеалів.10
Усі сторони особистості учня розвиваються взаємозв’язано, взаємозумовлено. Удосконалення однієї може прискорити або сповільнити, змінювати розвиток іншої. Наприклад, п’ятикласники люблять такі види роботи, як читання твору напам’ять, в особах, детальний його переказ, малювання ілюстрацій до окремих епізодів байки, казки, оповідання. Не виявляють вони особливого інтересу до стислого переказу, до роботи над складанням планів. Старшокласники ж зовсім не захоплюються детальними переказами творів, малюванням ілюстрацій на основі прочитаного, багато з них без особливого ентузіазму декламують вірші.
У кожному віці свої психолого-педагогічні особливості навчально-пізнавальної діяльності, свої можливості, на які ми не можемо не зважати, організуючи вивчення художнього твору, будуючи урок літератури. Без глибокого вивчення рівнів вікової детермінації важко уявити потенційні можливості дітей. «Всі психічні функції людини, — писав Л. Виготський, — на кожному етапі розвитку діють не безсистемно, а діють в певній системі.11
Орієнтація на вікові особливості сприймання художньої та наукової інформації відкриває широкі можливості для найоптимальнішого впливу на учнів.
Зважати на особливості вікової детермінації — це значить і діяти відповідно до умов сензитивності. Ще півстоліття тому психолог Виготський висловив цікаву думку, яка безпосередньо стосується і викладання літератури: «Цілком зрозуміло, — відзначав він, — що в сензитивний період відповідні умови, зокрема певного способу навчання, тільки тоді можуть виявити свій вплив на розвиток, коли відповідні їм цикли розвитку ще не завершені. Як тільки вони закінчені, ті ж самі умови можуть виявитися вже нейтральними. Якщо розвиток сказав своє останнє слово в даній галузі, сензитивний період по відношенню до даних умов уже закінчився. Незавершеність певних процесів розвитку є необхідною умовою для того, щоб даний період міг виявитися сензитивним стосовно певних умов»12
Сензитивний, тобто найсприятливіший для розвитку у той чи інший період. Сензитивні умови двічі не повторюються. Відбуваються певні етапи, що з часом уповільнюють свої можливості. Скажімо, у ранньому віці за порівняно короткий час дитина здатна швидко опанувати рідну мову, збагнути закономірності її функціонування. Ця здатність малюка набуває такої інтенсивної сили, що в звичайних умовах така інтенсивна діяльність може бути характерна лише для геніїв.
На жаль, розпочаті Л. Виготським і продовжені Д.Узнадзе дослідження про функціональний розвиток особистості ще не оформилися в струнку теорію. Сучасна психологічна наука не має у своєму розпорядженні ґрунтовних праць, які б дали однозначну відповідь про межі сензитивності у вивченні кожного навчального предмета, в тому числі й літератури.
Примітки
1 Гуковский Г. А. Изучение литературного произведения в школе. - С. 85.
2 Платонов К. К. Личностный подход как принцип психологии // Методологические и теоретические проблемы психологии. -М.: Просвещение, 1969. - С. 198.
3 Гегель Г. Ф. Эстетика. - М.: Искусство, 1968. - Т. 1. - С. 274.
4 Мейлах Б. С. На рубеже науки и искусства. - Л.: Наука, 1971. - С. 18.
5 Выготский Л. С. Психология искусства. - С. 24.
6 Лев Толстой об искусстве и литературе. Сборник. - Т. 1. - М., 1958. - С. 328.
7 Лихачов Д. С. Несколько мыслей о «неточности» искусства и стилистических направлений // Исследования поэзии и литературы. Памяти акад. В. М. Жирмунского. - Л.: 1973. - С. 394.
8 Художественное восприятие // Под ред. Б. С. Мейлаха. - Л.: Наука, 1971. - С. 10.
9 Белецкий А. И. Об одной из очередных задач историко-литературной науки (изучение истории читателя). 1922. // Белецкий А. И. Избранные труды по теории литературы. - М., 1964. - С. 29.
10 Див.: Каган М. С. Воспитание и общение // Прикладная эстетика и управление нравственным воспитанием.-Томск: ТГУ, 1980. - С. 153.
11 Выготский Л. С. Воображение и творчество в детском возрасте. - М.-Л., 1967. - С. 179-180.
12 Выготский Л .С. Мышление и речь. - М. - Л., 1934. - С. 223.
