Художня культура українського постмодернізму (на матеріалі сучасної прози) - Гребенюк Т. В. 2007

Принцип нонселекції
Зміст основних категорій постмодернізму
Постмодернізм як світоглядно-естетичний феномен. Поетика літературного постмодернізму

Всі публікації щодо:
Теорія літератури

Принцип нонселекції — принцип побудови твору в контексті постмодерної установки на культурний плюралізм, що базується на відсутності будь-якого поділу (селекції) елементів тексту на більш і менш важливі або ж на відсутності вертикальної структури поетики художнього твору, складові якої є взаємозалежними й обов’язковими.

Принцип нонселекції має двоспрямовану природу: для автора тексту він означає відмову від будь-якого відбору та ієрархізації елементів тексту під час його творення; для читача цей принцип реалізується як відмова від спроби систематизації елементів тексту, зв’язної інтерпретації при прочитанні. Наслідком дії нонселекції у творі може стати нівеляція антитетичності протилежних в умовах традиційного, метафізичного мислення понять: оскільки всі цінності в хаотичному світі постмодерного твору є здевальвованими, можливість будь-якої опозиційності їх значень знімається.

Д. Фоккема виділяє три основні риси постмодерністських текстів: синтаксичну неграматикальність, семантичну несумісність, незвичайне топографічне оформлення речення, - й називає ці прийоми формами «фрагментарного дискурсу». Реалізацію принципу нонселекції дослідник простежує на кількох основних рівнях аналізу: лексемному, семантичних полів, фразових структур і текстових структур. Основні прийоми побудови тексту за принципом нонселекції, в інтерпретації Фоккеми — це дублікація, множення, переліки, перервність та надлишковість.

Також одним із найбільш дієвих прийомів, у яких реалізується принцип нонселекції, є прийом пермутації, що передбачає взаємозамінність частин тексту (н-д, роман Р. Федермана «На Ваш розсуд») або взаємозамінність тексту й соціального контексту (н-д, роман «Блідий вогонь В. Набокова).

За словами І. Ільїна, «Принцип нонселекції відбиває різноманітні способи створення ефекту навмисного оповідного хаосу, фрагментованого дискурсу про сприйняття світу як розірваного, відчуженого, позбавленого сенсу, закономірності й упорядкованості».

Д. Лодж, наголошуючи на альтернативності композиції постмодерністського твору стосовно творів традиційних, виділяє шість «альтернатив» (по суті, принципів побудови): «суперечливість, перервність, випадковість, ексцес та коротке замикання».

І.Ільїн розцінює дію принципу нонселекції у художньому творі як негативну, оскільки він «описує тільки руйнівний аспект практики постмодернізму — ті способи, за допомогою яких постмодерністи демонтують традиційні оповідні зв’язки всередині твору, відкидають звичні принципи його організації».

Нонселекція за окремими нюансами свого значення наближається до принципу «рівнозаконня» Ж.Дерриди, до змісту семантичної фігури «бісівської текстури» Р. Барта й до принципу «вислизання» Ж. Дельоза й Ф. Гваттарі.

Прикладом дії принципу нонселекції в доробку українського постмодернізму може служити твір Ю. Іздрика «Воццек», у якому різноманітні рефлексії, переліки, штучні класифікації, мовна гра, перервність дії, відсутність у тексті ієрархізації елементів на більш і менш важливі створюють ефект фрагментарного письма.