Ігри в які можна грати та заробляти крипту не вкладаючи власні кошти
Можешь майнити крипту навіть з телефону. Заходь швидше поки активація майнера безкоштовна
Художня культура українського постмодернізму (на матеріалі сучасної прози) - Гребенюк Т. В. 2007
Карнавалізація
Зміст основних категорій постмодернізму
Постмодернізм як світоглядно-естетичний феномен. Поетика літературного постмодернізму
Всі публікації щодо:
Теорія літератури
Карнавалізація — транспонування на мову літератури феномена карнавалу як особливої синкретичної видовищної форми обрядового характеру. Ввів у науковий обіг це поняття й обґрунтував потребу наукового дослідження карнавалізації М. Бахтін у своїй роботі «Творчість Франсуа Рабле й народна культура середньовіччя й Ренесансу».
Основні риси карнавалу як джерела карнавалізації: відсутність розділення учасників на виконавців і глядачів; фамільярний контакт між людьми, зняття дистанції в спілкуванні; ексцентричність; карнавальні мезальянси; профанація. В основі карнавалу лежить пафос змін, чергування життя й смерті, циклічного оновлення, який набуває чи не найяскравішого вияву в мотиві увінчання й розвінчування карнавального короля. Всі образи карнавалу двоєдині й амбівалентні, вони поєднують у собі протилежні полюси: життя й смерть, хвалу й хулу, юність і старість, верх і низ, обличчя й зад, мудрість і дурість тощо.
Глибоко амбівалентним є карнавальний сміх, генетично споріднений зі сміхом ритуальним, всі форми якого пов’язані зі смертю, відродженням та продовженням роду і несуть у собі пафос оновлення. Таку — карнавальну — природу, наприклад, мають сміх і розваги у фінальному епізоді повісті М. Коцюбинського «Тіні забутих предків».
До 17 ст., оскільки люди були ще безпосередньо причетні до феномена карнавалу, карнавалізація літератури носила безпосередній характер, тобто джерелом її був сам карнавал.
Починаючи ж з другої половини 17 ст. після зникнення карнавалу як цілісного всенародного синкретичного явища або редукції його в інші форми видовищних дійств (маскарад, корида), карнавалізація набула опосередкованого характеру, коли твір апелює не до самого карнавалу, а до карнавалізованої раніше літератури. Таким чином, карнавалізація поступово перетворюється на чисто літературну традицію.
Основним джерелом карнавалізації для літератури к. 17-19 ст. стають твори письменників Відродження (насамперед Дж. Бокаччо, Ф. Рабле, В. Шекспіра, М. Сервантеса) ранній крутійський роман і карнавалізована література античності й середньовіччя. Джерелом карнавалізації часто виступає народно-фольклорна стихія, наприклад, святкова атмосфера українського села у «Вечорах на хуторі побіля Диканьки» М. Гоголя. Феномен карнавалізації здобуває найяскравішого вияву в меніппеях, наприклад, у романах «Майстер і Маргарита» М. Булгакова, «Сто років самотності» Г. Гарсіа Маркеса тощо.
М. Бахтін підкреслює велике значення карнавалізації для літературної творчості: «Карнавальні форми, транспоновані на мову літератури, стали могутніми засобами художнього осягнення життя, стали особливою мовою, слова й форми якої мають виняткову силу символічного узагальнення, тобто узагальнення вглиб. Багато істотних сторін життя, точніше, її пластів, причому глибинних, можуть бути знайдені, осмислені й виражені тільки за допомогою цієї мови».
Проте подекуди науковець переоцінює вплив карнавалізації на твори письменників, вважаючи, наприклад, саме її виявами сполучення любові й ненависті, жадібності й безкорисливості у творах Жорж Санд та В. Гюго.
Каранавалізація літератури й культури органічно вписується у постмодерний світогляд, який, подібно до світогляду карнавалу, передбачає зняття будь-яких норм, табу і правил, релятивність і амбівалентність істини (наприклад, «Перверзія» Ю. Андруховича). Так, зокрема, І. Гассан виділяє каранавалізацію як одну з обов’язкових ознак поетики постмодернізму. Проте, в постмодерністському творі карнавал частково втрачає свій життєстверджуючий сенс: якщо в період середньовіччя й Ренесансу карнавал мав часову локалізацію й протиставлявся часові соціальних норм та ієрархій, то в постмодерному світогляді така опозиційність знімається і, відповідно, карнавал втрачає свій заперечувальний пафос і своєрідну вибухову енергетику.
