Ігри в які можна грати та заробляти крипту не вкладаючи власні кошти
Можешь майнити крипту навіть з телефону. Заходь швидше поки активація майнера безкоштовна
Художня культура українського постмодернізму (на матеріалі сучасної прози) - Гребенюк Т. В. 2007
Ризома
Зміст основних категорій постмодернізму
Постмодернізм як світоглядно-естетичний феномен. Поетика літературного постмодернізму
Всі публікації щодо:
Теорія літератури
Ризома (фр. rhizome — кореневище) — категорія філософії постмодернізму, яка фіксує в собі відмову від принципів константності, стабільності й центрованості буття. Поняття ризоми введене Ж. Дельозом та Ф. Гваттарі в їх праці «Ризома» (1976) на противагу класичному поняттю ієрархічно впорядкованої структури. Дельоз і Гваттарі виділяють дві моделі сучасної культури: культуру дерева й культуру кореневища. Перша модель — за аналогією до деревної структури — передбачає лінійність та односпрямованість розвитку, детермінованість і чітку ієрархію культурних явищ. Друга ж модель подібна до особливої грибниці, яка є своїм власним коренем: всі її точки пов’язані між собою та, водночас, зв’язані із середовищем. Її зв’язки множинні й заплутані, вони постійно обриваються. Ризома не має кінця й початку. Вона породжує несподівані відмінності, проте її елементи не можна протиставити один одному за наявністю\відсутністю певної ознаки. Ризому можна інтерпретувати як нерівноважну систему (як ті системи, які досліджує синергетика), відкриту і для подальших нонфінальних трансформацій, і для контактів із зовнішнім середовищем.
Постмодерністське письмо функціонує за принципом ризоми: на зміну процесу творіння приходить операціональна фігура «конструювання», яка передбачає підхід до тексту як до набору різноманітних цитат, кожна з яких відсилає читача до інших культурних смислів і може, в свою чергу, спровокувати ланцюг нових смислових зв’язків.
У книзі «Тисяча тарілок» (1980) Дельоз і Гваттарі осмислюють ризоматичність процесу читання через метафори тарілки й шведського стола. Оскільки письмо є циркулярним, письменник при написанні твору переходить від однієї тарілки до іншої, читач же пробує виготовлені ним страви, цінуючи не стільки смак, скільки остаточний присмак, беручи з будь-якої книги-тарілки, те, що сам схоче.
У художній літературі ризоматична модель реалізується в концептуальних метафорах «саду стежок, які розходяться», «лотереї у Вавилоні» (Х.-Л. Борхес), космічної бібліотеки (В. Лейч), бібліотеки-лабіринту (У. Еко).
