Художня культура українського постмодернізму (на матеріалі сучасної прози) - Гребенюк Т. В. 2007

Метанаратив
Зміст основних категорій постмодернізму
Постмодернізм як світоглядно-естетичний феномен. Поетика літературного постмодернізму

Всі публікації щодо:

Метанаратив — термін, запропонований Ж.-Ф. Ліотаром у книзі «Стан постмодернізму: доповідь про знання» (1979), що фіксує в собі існування концепцій, які претендують на універсальність, підтримують певний спосіб мислення як єдино істинний (наприклад, ідеї прогресу історії, примату раціоналізму). Відправним пунктом для дослідника стали ідеї Ю. Габермаса й М. Фуко про потребу легітимації знання як механізму надання йому статусу ортодоксії. Ліотар підтримав і логічно розвинув ідею Фуко, що форми організації влади (державний апарат, навіть офіційні наукові установи) деформують зміст знання відповідно до панівної на той час ідеології. Звідси випливає тотальна для сучасної людини небезпека бути впійманим у тенета чергової «системи цінностей», метанаративів.

Ж.-Ф. Ліотар оголосив прихід нової епохи — епохи кризи метанаративів, і запропонував як вихід із цього кризового стану відмову від пріоритетності будь-яких наукових пояснень і організацію принципово нового ставлення до знання як до плюрального й варіабельного. Необхідним рішенням за таких умов науковець вважає «запропонувати загалу вільний доступ до баз даних».

Ставлення до метанаративів виступає своєрідним вододілом між світоглядом модернізму й постмодерну. Якщо модерн визнає легітимність метанаративу і базується на деяких із них (сцієнтизму, прогресу історії, антропоцентризму, свободи тощо), то постмодерн відмовляється від них як на філософсько-світоглядному, так і на естетичному рівні — нехтуючи художніми канонами. Загалом же метанаративи функціонують у постмодерністському тексті як об’єкт іронії та пародіювання (метанаратив патріотизму під пародійним гаслом «Любіть Оклахому!» О. Ірванця).