Художня культура українського постмодернізму (на матеріалі сучасної прози) - Гребенюк Т. В. 2007


Оксана Забужко
Український постмодернізм

Всі публікації щодо:
Забужко Оксана

Народилася 19 вересня 1960 р. у м. Луцьку в родині філологів-україністів. Батько був репресований, реабілітований у 1956, але й після цього мав проблеми з органами влади. З 1968 р. живе в Києві. Закінчила філософський факультет (1982) та аспірантуру з естетики (1985) Київського державного університету ім. Т. Шевченка. У 1987 році захистила кандидатську дисертацію на тему «Естетична природа лірики як роду мистецтва». У 1986-1987 рр. викладала естетику в Київській консерваторії ім. П. І. Чайковського. З 1988 р. працює в Інституті філософії НАН України. Кілька семестрів викладала україністику в США (1992 р. - в Пенн Стейт університеті, 1994 р. - у Пітсбурзькому університеті), 1994 р. перебувала в Гарвардському університеті як стипендіат Фундації Фулбрайта, 1998 р. була стипендіатом Фонду Рокфеллера, а 1999 р. - Департаменту культури м. Мюнхена. Вела авторську колонку у тижневиках «Наша Україна» (1997), «Столичные новости» (2000) та журналу «Панорама» (1996-1998). Викладала літературну майстерність на філологічному факультеті Київського національного університету ім. Т. Шевченка (2001), виступала з лекціями у провідних університетах Європи та США — Стокгольмському, Колумбійському, Йельському та ін. Відзначена преміями «Мистецькі вершки-1996», Фонду ім. Щербань-Лапіка (1996), Фундації Ковалевих (1998), Фонду Всесвітнього Зобов’язання (1997). Її поезія отримала ряд нагород на міжнародних поетичних фестивалях. Член Асоціації українських письменників. Живе в Києві.

Автор книг поезії: «Травневий іній» (К.: Молодь, 1985), «Диригент останньої свічки» (К.: Рад. письменник, 1990), «Автостоп» (К.: Укр. письменник, 1994), «Новий закон Архімеда: Вибрані вірші 1980-1998» (X.: Акта, 2000); книг прози: роману «Польові дослідження з українського сексу» (К.: Згода, 1996; К.: Факт, 1998; 2000, 2002), повісті «Казка про калинову сопілку» (К.: Факт, 2000, 2001), вибраного «Вибрана проза: Інопланетянка. Польові дослідження з українського сексу. Казка про калинову сопілку: Роман, повісті» (X.: Акта, 2002), «Сестро, сестро: Повісті та оповідання» (К.: Факт, 2003), наукових праць: «Філософія української ідеї та європейський контекст: Франківський період» (К.: Наукова думка, 1992; К.: Основи, 1993) та «Шевченків міф України: Спроба філософського аналізу» (К.: Абрис, 1997; К.: Факт, 2001). популярного есе «Дві культури» (К.: Тов-во «Знання», 1990), книги есеїстики «Хроніки від Фортінбраса: Вибрана есеїстика 90-х» (К.: Факт, 1999; 2001) та збірки статей «Репортаж із 2000-го року» (К.: Факт, 2001).

За книгою есеїстики «Хроніки від Фортінбраса» 2001 р. знято однойменний фільм (режисер О.Чепелик).

Прозові твори Забужко перекладені багатьма європейськими мовами: англійською, німецькою, угорською, чеською, польською, російською. Вірші письменниці перекладені чотирнадцятьма європейськими мовами і включені до багатьох антологій світової поезії.

В англійському перекладі зроблена постановка віршів Оксани «Попелюшка» і «Пані Мержинська» 1998 р. у Кембриджі, Массачусетс, а взимку 1999 р. у нью-йоркському Карнеґі Холл відбулася прем’єра моноопери В. Балея «Клітемнестра» на текст англійського перекладу вірша української поетеси, а 2002 — моновистава Галини Стефанової у Торонто за «Польовими дослідженнями з українського сексу».

Оксана Забужко перекладає з англійської, французької та білоруської мов. Найбільший успіх до письменниці прийшов завдяки роману «Польові дослідження з українського сексу» (1996), поява якого вперше на Україні супроводжувалася «розкруткою» в засобах масової інформації. Книгу перекладено російською, угорською, чеською, польською, англійською та німецькою мовами.

Про «постмодерність» поетики Забужко не можна говорити однозначно. Наприклад, В. Єшкілєв заперечує приналежність поетичних творів письменниці до постмодерного дискурсу через дидактизм та «обмеженість в ігровому аспекті». Т. Тебешевська-Качак відносить до постмодерністських рис поетики прози письменниці деформацію традиційних наративних структур, зміну конфігурації «автор-герой-реципієнт», використання психоаналітичних та біографічних принципів. Але ж усі перераховані прийоми належать також і до естетики модерністської.

Якщо виходити з тези про обов’язково «ігрову» природу постмодерністського твору, то доробок Забужко взагалі залишається поза межами постмодернізму. Так Н. Зборовська, зіставляючи любовну інтригу творів «Польові дослідження з українського сексу» О. Забужко та «Перверзія» Андруховича, доходить висновку, що вони «протистоять як серйозне і гра». З іншого боку, додатковим доказом «постмодерності» звучання прози (та й поетичної творчості) Забужко є її апелювання до Чорнобильського вибуху як до однієї з відправних точок нинішньої естетики й моралі.

Незаперечна соціальна спрямованість творів Забужко, усвідомлення нею своєї соціальної місії належить скоріше до модерністської, аніж постмодерністської, світоглядної парадигми. Так, характеризуючи особливості літературної творчості 1990-х років, письменниця проводить паралель між призначенням сучасних письменників і діяльністю героя останньої дії «Гамлета» — Фортінбраса, який «виносить тіла забитих і реєструє все, що тут скоїлося». Письменниця акцентує на тому, що «... Фортінбрасам випадає надскладна місія вже не просто рефлексії, а — рефлексії діяльної: вони, за визначенням, є заразом і хронікери, й учасники». Можливо, проблема ролі й функцій митця в житті суспільства буде надалі художньо переосмислена О. Забужко в контексті останніх політичних подій — подій «Помаранчевої революції» в країні.

Отже, питання приналежності прозового доробку Забужко переважно до постмодерністської або модерністської парадигми є досі відкритим.

Ми спробуємо дослідити окремі риси світогляду й художньої форми творів Забужко в контексті їх відношення до постмодерністської поетики. На наш погляд, постмодерністськими (або принаймні витриманими в постмодерністській стилістиці) можна вважати такі характеристики творчості Забужко як «логоцентризм» світогляду, інтертекстуальність, фрагментарність, відбір матеріалу за принципом нонселекції, деканонізація у сфері творчій та політичній.

Творам письменниці притаманна своєрідна «вербальність», мовна оформленість рецепції феноменів буття, що певною мірою відповідає деконструктивістській ідеї логоцентризму, артикульованій Ж. Деррідою. Дійсність для авторки реалізує себе саме в мові: «... невиказані почуття для мене ніколи не існували, лиш улите в слова набувало відчутної ваготи справжности». Також досить послідовно втілена в доробку Забужко ідея «вичерпаності» культури, яка, проте, не обмежується суто постмодерною трактовкою. Так, для розкриття думки про абсурдність будь-якого творення письменниця використовує концептуальний образ бібліотеки: «... все, що ти можеш — і це щонайбільше! — долучитись до їхніх [книжкових] монотонних лав ще одним малопримітним томиком, а вклеєні на форзацах бланки з чорнильним штампиком data due безсторонньо реєструють абсурдність цілого цього заняття...». Але ж Творення для Забужко не втрачає свого сенсу навіть у такому «вичерпаному» світі. Більше того, процес творчості робить людину богорівною. Найяскравіше цю дихотомію втілено в такому фрагменті «Польових досліджень»: «Хотіти бути автором — творити — зазіхнути на виключну прерогативу Бога ... Все, що нам дано — як дітям на забавку — то готові порізнені скалочки дійсности, фраґменти, подробиці, кольорові фішки якоїсь великої, неосяжної головоломки, по яких рачкуємо, не підводячи зору... тільки штука в тому, що фішки часом ... вдається стулити за невідь-звідки-взятим, нікому-неозброєним-оком-невидним планом, у якому знати пульсацію самостійного, немовби вже й органічного життя... просто одслонивсь був нам на шпаринку окрайчик первісного генерального плану». Отже, наявність певного «генерального плану» все ж таки авторкою не відкидається. Оскільки митець «зазіхає на прерогативу Бога», його образ іноді набуває інфернальності, демонізму. Таким є, наприклад, образ талановитого художника-коханого героїні «Польових досліджень» (він є носієм вогняної, нищівної для Оксани стихії й асоціюється в неї з образом сатани). Творчо обдаровані героїні творів Забужко також є носіями потойбічного знання. Подібна концепція творця-пророка скоріше наближена до модерністської художньої парадигми, аніж до постмодерністської.

У всіх прозових і багатьох поетичних творах письменниці домінантною є феміністична проблематика (яка часто супроводжується акцентуванням проблем сексуальності). Н. Зборовська, проте, зауважує з цього приводу: «Польові дослідження...» фіксують ідеологічно залежне мислення письменниці (як знак символічного жіночого підкорення). І хоча роман О. Забужко був дуже серйозним приводом для розмови про фемінізм, феміністичним романом його називати не можна».

Також тотально вираженою, наскрізною ознакою всієї творчості Забужко є психологізм, що подекуди сягає глибин психоаналізу. Авторка цілком усвідомлює сублімативний характер мистецтва: «Коли б я володіла мистецтвом жити, то нащо б мені здалося писати?». Джерела проблем своїх героїнь та героїв вона завжди віднаходить у дитинстві. Майже всі вони — носії Едипового комплексу й комплексу Електри.

У контексті специфіки художнього психологізму Забужко як ключова постає в її творах проблема роздвоєння особистості героїні. Конфлікт тут майже завжди — внутрішньоособистісний: між тілесним і духовним («Інструктор із тенісу»), між раціональним та інтуїтивним («розумом запевняла себе ..., а вірші обіцяли ...»), між вульгарним «бабиськом» і маленької дівчинкою в душі героїні («Польові дослідження...»), між Міленою духовною й Міленою - цинічною спокусницею («Я, Мілена») тощо.

У багатьох творах Забужко піднімається проблема пошуку національної самоідентичності українців. Трактування її неоднозначне. Поруч із думкою, що «... Україна — Хронос, який хрумає своїх діток з ручками й ніжками...» і зневіреним: «... якого чорта було родитися на світ жінкою (та ще й в Україні!)...», - героїня «Польових досліджень» говорить собі: «... дім твій — мова, яку до пуття хіба що скількасот душ на цілім світі й знає».

Обов’язковою ознакою естетики постмодернізму є інтертекстуальність, оскільки одним із базових її концептів є неможливість створення принципово нового й визнання єдино можливим новаторством перекомбінування елементів, уже наявних у попередньому художньому (або й позахудожньому) досвіді людства.

Інтертекстуальність доробку Забужко демонструє широку ерудицію письменниці, вільне володіння не тільки літературним матеріалом, а й текстами сучасної масової культури (наприклад, ток-шоу як різновид культурного тексту, пародійований у повісті «Я, Мілена»). Алюзії й ремінісценції часто стають засобами творення іронічного, а то й саркастичного пафосу: «Знаете ли вы украинскую ночь, леді й джентльмени? Ні чорта ви не знаєте...»; «... чи не лучче було, лучче було вмерти, а ще краще, а ще краще та й не народжуватися, чим тепер, чим тепер так катуватися...». Іноді інтертекстуальні зв’язки є ключами до концептуального змісту творів (згадувані образи Івана Карамазова, чорта, Леверкюна посилюють «інфернальність», містику звучання теми творчості). Деякі ж твори повністю побудовані на переосмисленні «вічних» образів: образи Каїна й Авеля переосмислюються в «Книзі буття...» й «Казці про калинову сопілку», образи Гелена й Кассандри — в «Інопланетянці».

Характерними ознаками художньої прози Забужко (авторки численних есеїв) є есеїстичність та ліризація. С. Філоненко, зокрема, пояснює це тим, що «концепція жінки як «запитуючої особистості» зумовлює проникнення в художню тканину творів елементів есеїстики, якій відповідає концепція людини як «носія поглядів». В. Скуратівський же зазначав про авторський стиль письменниці: «... вона передовсім — лірик. І не тільки у тій «родовій» своїй царині, у поезії. А й у прозі. І навіть не тільки в художній». Така ліризація здобуває свій вираз у послабленні зовнішньої сюжетності й перенесенні акцентів на події внутрішньо-психологічні (динаміка розгортання почуття любові тощо). Жанрова природа тексту О. Забужко полягає також в унікальному поєднанні елітарності й масовості . Як пише Т. Гундорова, «цей текст відроджує феміністичний нарцисичний дискурс в українській літературі, що розпочався з іншої української жінки-автора, Ольги Кобилянської, наприкінці ХІХ сторіччя. Жанр масової літератури — жіночий роман — зростається з інтелектуальним есеєм, переплітаючи прозу й віршовану мову, патріотику та риторику».

Ю. Лотман у своїй роботі «Про дві моделі комунікації в системі культури» виділяє два канали комунікації — «Я — ВІН» та «Я — Я», називаючи другий з них автокомунікацією. Повідомлення типу «Я — ВІН» характеризує екстенсивний спосіб світозасвоєння, ознакою ж автокомунікації є інтенсивність осмислення навколишніх процесів. На противагу константності повідомлення типу «Я — ВІН», у випадку «Я — Я» динамічними є як саме повідомлення, так і його суб’єкт: «… передаючи повідомлення самому собі, суб’єкт внутрішньо перебудовує свою сутність».

Підходячи до аналізу художньо-літературного твору з позицій теорії комунікації, можна зауважити, що епічний твір із чітко вираженою сюжетністю безперечно належить до повідомлень типу «Я — ВІН», тоді як ліричний вірш можна назвати зразком псевдоавтокомунікації: твір нібито спрямований на внутрішній світ ліричного суб’єкта, і в результаті вербалізації почуттів світ цей зазнає певних змін. Але сам суб’єкт і вербалізована динаміка його почуттів все ж є повідомленням, спрямованим на читача, який, в свою чергу, девербалізує сприйняте ним і, можливо, теж зазнає при цьому певного емоційного впливу.

Одна із основних ознак поетики постмодернізму — цитатність — в аспекті комунікативному може бути витлумачена як перенесення акцентів з повідомлення на код, адже сама форма повідомлення не є семантично новою. За Ю. Лотманом, це є ознакою автокомунікаційності тексту: «Орієнтована на автокомунікаційність література не тільки не буде уникати штампів, а виявить потяг до перетворення текстів на штампи й ототожнення «високого», «гарного» та «істинного» зі «стабільним», «вічним» — тобто зі штампом». Певним виявом ліризації творів Забужко є їх автокомунікаційність, розгортання оповіді за моделлю «Я-Я» (наприклад, «Польові дослідження...», «Інопланетянка», «Сестро, сестро», «Інструктор із тенісу»). У ролі наратора й фокалізатора тут найчастіше — жінка (виняток становить хіба що «Книга буття...»). Стилю авторки притаманна гранична відвертість, автобіографічність, хоча сама вона й намагається заперечити наявність себе в тексті: «... від усіх можливих аналоґій між описаним у цій книжці, з одного боку, та реальними особами й подіями, з другого, авторка наперед відмежовується».

Фрагментарність оповіді мотивована тим, що саме життя для авторки — «... роздроблене, атомарне, засліджене броунівським рухом людських постатей, позбавлене внутрішньої цільної ясности». Наприклад, у повісті «Дівчатка» події актуального часу чергуються зі спогадами героїні, відступами філософсько-психологічного змісту, аналізом доль епізодичних персонажів твору. Така репрезентація художнього матеріалу виступає особливою формою дії принципу нонселекції. Крім того, виражальні й зображальні засоби творення художності у письменниці позначені певною фрагментарністю в силу використання таких прийомів мистецької палітри модернізму як потік свідомості й імпресіоністичність фіксації вражень фокалізаторкою оповіді. Так, наприклад, у «Польових дослідженнях» фрагментарність і непослідовність викладу художнього матеріалу наслідує перебіг думок та асоціацій змученої нищівним почуттям головної героїні роману.

Авторка цікаво розвиває імпресіоністичну стилістику, наприклад, в «Інопланетянці». Подекуди тут спостерігаємо специфічну — в найкращих традиціях Коцюбинського — подвійну, а то й потрійну фокалізацію оповіді, наприклад, в ситуації, коли Рада, відчувши раптову спорідненість зі світом живих істот, пригортає сусідського собаку Чорниша: «Потім вона подумала — думка була з іншого, дотеперішнього світу, - що в Чорниша, мабуть, блохи, - і, відтрутивши собаку, встала, трохи соромлячись цієї своєї малодухости».

Тексти Забужко є наскрізь іронічними. Але іронія письменниці — сумна. На відміну від веселої іронії-бешкету Андруховича, в Забужко вона схожа на самоотруєння: «скоголить бідна, нелюблена, покинута на вокзалі дівчинка, ладна йти на руці до кожного, хто скаже: «Я твій тато», та тільки хто ж таке скаже тридцятичотирилітній бабі». Забужківська іронія часто несе в собі пафос неприйняття довколишнього світу. Зокрема, нараторка «Інопланетянки» так характеризує намагання писати не «серцем», а «розумом»: «Можна, чому ні, вигадати, намислити дальший хід твору — так? ні, здається, краще отак... а може, розвинути оцю-ось лінію, щось вона тут зовсім захиріла..., і отак — теж непогано, і сюди, в цей бік — теж нівроку, і все це вже лайно. За перепрошенням».

Специфічною є мова творів Забужко, зокрема, її лексичний склад. Суто інтелектуальна, філософсько-філологічна лексика тут сусідить із вульгаризмами (замахалась, лотра), фізіологічно-сексологічними термінами й словами відверто ненормативними. Проза письменниці рясніє запозиченнями. Так у «Польових дослідженнях...» це запозичення з англійської, часте вживання яких мотивується самим подієвим матеріалом — «американськими» враженнями героїні-нараторки. Запозичення цілком органічно вплітаються в мову твору («і що вже там серед тих opportunities не чаїлось...»), — читання й адекватне сприйняття такого тексту вимагає хорошої філологічної підготовки й загальної ерудиції. У творі «Інструктор із тенісу» мова є засобом поляризації світів пари головних героїв — нараторки й інструктора із тенісу: «Сма’рите сюда!» (о Господи, ну й зворотики, вже не кажучи про фонетику, про оте «сма’рите»! ...)». Крім поляризації за ознаками статі та освіти, авторка вводить ще цей — мовний — аспект, який нібито повністю унеможливлює порозуміння між героями, - і завдяки такому абсолютному протиставленню тим більшою несподіванкою для читача є те, що порозуміння (нехай на фізичному рівні, здобувши вияв у поцілунку) таки відбувається.

Отже,можемо зробити висновок, що художній світ прозових творів Оксани Забужко є складним і неоднозначно трактованим явищем, що лежить на межі модерністської й постмодерністської парадигм творчого мислення. З одного боку, колосальна ерудиція й стилістична вправність письменниці ставлять її в один ряд із багатьма сучасними письменниками-постмодерністами, з іншого ж боку, в силу посиленої, болючої уваги до соціально-психологічних фактів сучасності, до екзистенційних проблем сучасної людини, Оксана Забужко не може залишатися відстороненим і незацікавленим спостерігачем, яким є, по суті, автор-фокалізатор постмодерністського тексту.

ЛІТЕРАТУРА:

  1. Агеєва В. Казка про жіночий простір // Література Плюс. - 2001. - № 1.
  2. Біла А. Проблема українського мас-роману // Кальміюс. — - № 3-4.
  3. Бондаренко С. «Мне светила судьба Ники Турбиной»: скандально известная украинская романистка Оксана Забужко // Киевские ведомости.—2000.— 25.11
  4. Бондаренко А. Українська еліта: патогенез самотності // Слово і час. -1998. - № 11.
  5. Ботанова К. Куди входить Фортінбрас (Роздуми про шизонарцисизм) (Оксана Забужко. Хроніки від Фортінбраса. - К.: Факт, 1999) // Критика. - 2000. - № 9.
  6. Грабович Г. Кохання з відьмами (Оксана Забужко. Польові дослідження з українського сексу. - К.: Згода, 1996) // Критика. - 1998. — Ч .2.
  7. Гребенюк Т. В. Концепція творчої особистості в прозі М. Коцюбинського та Оксани Забужко // «Наукові записки» Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського: Збірник наукових праць. Серія: Філологія. 2005. Випуск 7. — Вінниця: Вид-во Вінницького держ. пед. ун-ту, 2005. — С. 87-91.
  8. Гребенюк Т. В. Поетика прози О. Забужко: постмодерністський аспект інтерпретації // Актуальні проблеми слов’янської філології: Міжвуз. зб. наук. ст.. Вип. Х: Лінгвістика і літературознавство. К.: Знання України, 2005. — С. 388-395.
  9. Гундорова Т. Атомний дискурс і Чорнобильська бібліотека, або Як зустрілися Пашковський з Бодрійяром // Кур’єр Кривбасу. — 2004. — № 174. — С. 149-162.
  10. Гундорова Т. Післячорнобильська бібліотека. Український літературний постмодерн. — К.: Критика, 2005.
  11. Дацюк С. Потяг до згуби, или Украинский человек на rendez-vous // Зоил. - 1997. - № 1.
  12. Дацюк С. Влечение к пагубе // Русский журнал. — 1998. — 6 июля.
  13. Долженкова І. «Марія на гранях віків», або філологічні дослідження з українського сексу // Сучасність. — 1997. - № 2.
  14. Дусова Ж. Некулінарні дослідження з сирого тіста //Слово і час.—1996.-№8-9.
  15. Ермошина Г. Секс з языком // Знамя. — 1998. - № 12.
  16. Забужко О. «В украинской культуре не было места для осмысления экзистенциального опыта женщины…». Интервью с писательницей // Зеркало недели. — 2003. — 1-7 февраля. - № 4.
  17. Забужко О. Польові дослідження з українського сексу. — К: Факт, 2000. — 116 с.
  18. Забужко О. Сестро, сестро: Повісті та оповідання. — К.: Факт, 2003. — 240 с.
  19. Зборовська Н. Два «любовних» романи українського кінця століття, або Юрій Андрухович проти Оксани Забужко // Зборовська Н., Ільницька М. Феміністичні роздуми. На карнавалі мертвих поцілунків. - Львів: Літопис, 1999. - С.118-126.
  20. Зборовська Н. Жіноча сповідь на тлі чоловічого «герметизму» // Слово і час. — 1996. - № 8-9.
  21. Зборовська Н. Повість «Я, Мілена» О. Забужко у «феміністичному» дзеркалі // Там само. - С. 127-133.
  22. Зборовська Н. Про «безталання бути жінкою»: 3 приводу «Польових досліджень...» Оксани Забужко // Там само. - С.108-118.
  23. Корабльова О. Художні особливості жіночого письма О. Забужко // Сучасні проблеми мовознавства та літературознавства. — Вип. 9: Українська література в загальноєвропейському контексті. — Ужгород: Госпрозрахунковий редакційно-видавничий відділ у справах преси та інформації, 2005. — С. 136-139.
  24. Жіноче письмо на порубіжжі віків (Леся Українка, Оксана Забужко) // Слово і час. — 2004. - № 2.
  25. Зборовська Н. Шевченко в «жіночих студіях» (Оксана Забужко. Шевченків міф України: Спроба філософського аналізу. - К.: Абрис, 1997. Ирина Жеребкина. Женское политическое бессознательное. - X., 1996) // Критика. - 1999. - № 3.
  26. Зборовська Н. Перемога плоті (Оксана Забужко. Я, Мілена // Кур'єр Кривбасу. - 1998. - 4.96) // Критика. - 1998. - № 10.
  27. Карабльова О. Сексуальність як вияв самотності у прозі Оксани Забужко // Слово і час. — 2003. - № 7.
  28. Луцький Л. Відпочинковий horror у Країні О. 3. (Оксана Забужко. Казка про калинову сопілку. - К.: Факт, 2000) // Книжник review. - 2001. - № 1.
  29. Маленький Хлопчик. Про забужкіанство // Книжник review. — 2004. - № 3.
  30. Масенко Л. Визначальні мотиви «Польових досліджень з українського сексу» // Слово і час. — 1997. - № 2.
  31. Масенко Л. З позиції сповідування. Ключові мотиви «Польових досліджень з українського сексу» Оксани Забужко // Кур'єр Кривбасу. - 1996. - № 61-64.
  32. Моклиця М. Оксана Забужко // Модернізм як структура: Філософія. Психологія. Поетика. — Луцьк, 2002.
  33. Молоткаста П. Мадам Боварі в обставинах сексуальної революції // Дзвін. — 1997. - № 3.
  34. Монахова Н. «Підпорядковане» в українському контексті (Спроба постколоніальної інтерпретації роману Оксани Забужко «Польові дослідження з українського сексу» // Сучасність. — 2003. - № 4.
  35. Матвієнко С. Есей: Між алібі та компроматом (Оксана Забужко. Хроніки від Фортінбраса. - К.: Факт, 1999; Юрій Андрухович. Дезорієнтація на місцевості. - Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 1999; Костянтин Москалець. Людина на крижині. - К.: Критика, 1999) // Критика. - 2000. - № 12.
  36. Найдан М. Двоє українських поетів: Аттила Могильний і Оксана Забужко // Сучасність. - 1992. - № 7
  37. Окара А. Записки киевского доктора Фауста // Литературная Газета. - 1997. - № 26
  38. Полковський В. Ще раз про «Польові дослідження…» О.Забужко // Слово і час. — 2000. - № 2
  39. Родик К. «Український сюрреалізм на марші» (Оксана Забужко. Репортаж із 2000-го року. -К.: Факт, 2001) // Книжник review. - 2001. - № 10
  40. Романець М. Біль, бажання і відраза: морфологія плоті у прозі Забужко, Іздрика і Покальчука // Ґендер і культура: зб. ст. / Упоряд.: В. Агеєва, С. Оксамитна — К.: Факт, 2001. — С. 110-120
  41. Роматенко О. Казкові трагедії українського села (Оксана Забужко. Казка про калинову сопілку. - К.: Факт, 2000) // Книжник review. - 2000. - № 7
  42. Скаліцкі М. Нестерпна легкість творчости // Сучасність. - 1994. - № 7-8
  43. Скуратівський В. Нельотна погода. Замість передмови та замість монографії // Забужко О. Сестро, сестро: Повісті та оповідання. — К.: Факт, 2003. — С. 5-19
  44. Стефанова Г. «Автором «Польових досліджень з українського сексу» може стати кожен...» // Література плюс. — 2003. — Жовтень. - Ч. 8
  45. Таран Л. «Коли б я володіла мистецтвом жити...» (Оксана Забужко. Інопланетянка: Нефантастична повість // Сучасність. - 1992. - 4.8) // Сучасність. -1994. - № 7-8
  46. Тебешевська-Качак Т. Автобіографізм як принцип нарації та характеротворення у прозі Оксани Забужко // Слово і час. — 2004. - № 2
  47. Філоненко С.Концепція особистості жінки в українській прозі 90-х років ХХ століття (феміністичний аспект): Автореф. дис. … к.філол.н. — Дніпропетровськ, 2003
  48. Хвостова О. Про повість про казку про пісні про про... (Оксана Забужко. Казка про калинову сопілку. - К.: Факт, 2000) // Книжник review. - 2001. - №1
  49. Шарговська О. Pro — та cоntra феміністичний текст у сучасній художній прозі // Література плюс. — 2001. - № 4(29) червень
  50. Щербаченко Т. Жінка кінця ХХ століття в «чоловічій» і «жіночій» поезії дев’яностих // Молода нація. — 1998. - № 9






На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.