Ігри в які можна грати та заробляти крипту не вкладаючи власні кошти
Можешь майнити крипту навіть з телефону. Заходь швидше поки активація майнера безкоштовна
Художня культура українського постмодернізму (на матеріалі сучасної прози) - Гребенюк Т. В. 2007
Симулякр
Зміст основних категорій постмодернізму
Постмодернізм як світоглядно-естетичний феномен. Поетика літературного постмодернізму
Всі публікації щодо:
Теорія літератури
Симулякр (від латинського — подібність зображення, видимість) — образ відсутньої дійсності, правдоподібна подібність, позбавлена оригіналу, поверховий гіперреальний об’єкт, за яким не криється реальність. В естетиці постмодернізму це поняття займає місце класичного поняття образу. Термін генетично виходить із поняття симулакрум, що ще у вченні Платона позначало «копію копії».
У роки пізньої Римської імперії термін «симулякр» застосовувався до статуй богів, які нерідко стояли на вході до міста. Проте акцентувалася при виконанні такої статуї не зовнішня схожість, як їх внутрішня демонічна або божественна сила.
В науковий обіг термін введено Ж. Батаєм. Згодом широку інтерпретацію він здобув у працях П. Клосовського. Науковець розглядає фантазми — нав’язливі образи, які інстинктивно витворюються із життя імпульсів — сфери некомунікабельної й непрезентабельної. Симулякр же у нього — це свідоме відтворення фантазму, яке «симулює» це невидиме хвилювання душі. Ускладненість статусу симулякра, за Клосовським, випливає з того, що він може зробити фантазми актуальними лише через дію, яка, у свою чергу, змінює фантазм.
Ж. Дельоз розглядає симулякр як знак, котрий заперечує і оригінал (річ), і копію (зображення, відтворення). Симулякр — це «зображення, позбавлене схожості, образ, позбавлений подібності».
Але найбільш відома й поширена трактовка категорії симулякра належить Ж. Бодріяру, котрий розглядає симулякр просто як копію або відтворення реального і простежує етапи, через які він поступово набуває автономного статусу, відриваючись від реального: «Це віддзеркалення фундаментальної реальності. Він маскує і спотворює фундаментальну реальність. Він маскує відсутність фундаментальної реальності. Він уже не має стосунку до жодної реальності: він є своїм власним чистим симулякром».
У своїх працях Бодріяр наводить численні приклади того, як симуляційні коди стали керувати такими різноманітними галузями сучасного життя, як засоби масової інформації, мода, мистецтво, архітектура, сексуальність, дизайн та політика.
На рівні популярної культури можна навести такий приклад симулякра, як штучна, змодельована комп’ютером реальність у фільмі «Матриця». Взагалі естетичне задоволення в наш час все більше залежить від симуляційних процесів, приклад чому — така висока популярність концертів на зразок «Старые песни о главном», при сприйнятті яких саме впізнавання й апеляція до колишнього культурного контексту є основними джерелами глядацького задоволення.
Н. Маньковська вважає симулякр домінантною категорією естетики постмодернізму, визначаючи її взагалі як естетику симулякра.
