Ренесанс, раннє бароко - Українська література XVI-XVIII століть книга 1 - Валерій Шевчук 2004

Дем'ян Наливайко - співець роду
Персонали та пам'ятки XVII століття. Перша половина

Всі публікації щодо:
Давня українська література
Історія літератури

З поетичної творчості Д. Наливайка збереглося тільки декілька віршів, надрукованих у його виданнях, здебільшого на герб роду Острозьких, і ми їх, як і "Лямент" на смерть О. Острозького, який приписують Д. Наливайку1, розглянули в розвідці "Образ князів Острозьких у давній українській літературі". Виводимо його в окрему позицію через те, що це був другий після автора “Просфоними" поет, котрий, пишучи книжною українською мовою, виявив поетичний талант, яким і освітив ті кілька віршів, що до нас дійшли.

Дем'ян Наливайко був братом Северина, відомого козацького ватажка, роль якого в українській історії особлива, бо він очолив разом із Г. Лободою та М. Шаулою перше українське національно-визвольне повстання супроти Польщі, з якого й почалася, зрештою, Визвольна війна українського народу, що протривала більше як півтора століття; більше того, як пізніше "мазепинцями", так у першій половині XVII ст. прихильників української ідеї називали "наливайчиками". Дем'ян також брав участь у тому повстанні, і це певною мірою робить нам зрозумілою цю цікаву постать. Родом брати з міста Гусятина на Поділлі (тепер це Тернопільщина), батько їхній був ремісником, згодом родина переселилася в Острог, де Северин служив сотником у надвірній хоругві князя Острозького. Дем'ян же, закінчивши Острозьку школу, став священиком Онуфрійської Богоявленської та Миколаївської церков в Острозі, власне, став придворним священиком Острозьких. У 90-х роках входив до Острозького літературно-наукового гуртка, брав участь у Брестському православному соборі 1596 р., в 1602—1605 рр. був управителем друкарні в Дерманському монастирі, а по тому, в 1607—1612 рр., — в Острозі, де випустив ряд видань зі своїми передмовами та віршами. Помер в Острозі в 1627 р.

1 Українська поезія. Кінець XVI - початок XVII ст. К., 1978. С. 151 — 153; інші вірші Д. Наливайка — с. 153-159.

Сторінка з віршем Д. Наливайка “Про час"

Видань Д. Наливайка знаємо небагато — це підручні книги: "Октаїх, тобто Осьмогласник" (Дермань, 1603—1604) з геральдичним віршем Острозьких, передмовою та післямовою та "Часослов, тобто Послідування служби за переданням церковним" (Острог, 1612), також із геральдичним віршем та передмовою. Існує в єдиному дефектному примірнику видання з 1603 р. "Лямент дому князів Острозьких над зійшлим з цього світу яснесвітним князем Олександром Костянтиновичем князем Острозьким, воєводою волинським цей віршований твір зберігся у бібліотеці імені Кирила та Методія в Софії. Видав також полемічного "Листа Мелетія, святійшого патріарха Александрійського до велебного єпископа Іпатія Потія" (Дермань, 1605), також із віршами на герб Острозьких та передмовою. Переклад "божественного Івана Золотоустого та Федора-ченця" "Ліки на оспалий умисел людський, а особливо на затверділі серця людські, заведені світом або якими гріхами" (Острог, 1607), здається, вплинув на К. Транквіліона-Ставровецького, бо й він у "Перлі многоцінному" використав назву "Ліки" (дивись про це у присвяченій йому розвідці). Книжка ж, видана Д. Наливайком, — це переклад книжною українською мовою двох проповідей Івана Золотоустого про каяття, одна з них у формі послання до ченця Федора, до того додано заповіта грецького царя Василя своєму синові Леву Філософу.

К. Харлампович висловив думку2, що цю книгу Дем'ян переклав зі слов'янської на просту мову, хоч і без достатніх доказів. Видав Д. Наливайко також "Требник" (Острог, 1606), склав, окрім того, рукописного збірника типу “Пчоли": "Лекції словенські Золотоустого від бесід євангельських, від ірея Наливайка вибрані", який зберігся у Рум'янцевському музеї, — це вибір та переклад різних сентенцій про бідність та багатство, переваги душевної чистоти над знатністю тощо. В. Колосова вважає, що цей рукопис мав резонанс у творчості Климентія Зіновіїва3. Д. Наливайку належить один із ранніх акровіршів: "Вірші або стихи, до того, хто читав, у яких краєгранення таке: “Хранися італіан".

Геральдичні вірші Наливайка досить звичайні, хоч іноді в них спалахне цікавий образ — це тлумачення гербових знаків Острозьких і вияснення значення цього роду для України. Зате створив він маленький поетичний шедевр "Прохання читальникове про час"4 — це одна із перших писаних книжною українською мовою філософських медитацій. Час даний людині, пишеться тут, “у скупу вагу", він уподібнюється до корабля, який швидко пливе, але люди, що перебувають у ньому, ніби залишаються на одному місці. Людський вік надто короткий: "п'яддю вік помірено чоловіку", отже, часом треба дорожити, а не “в потім відкладати", — людина не відає, де й коли помре. Відтак автор хоче прочитати все, що зможе, і все належне зробити у цьому світі, "щоб мене, коли помру, не могли судити". Цей пасаж особливо цікавий тим, що заперечує постулат мізантропічного християнства про непотрібність діла і марність світу, отже, і справ у ньому, а виходить із іншої біблійної мудрості: "Бо як тіло без духа мертве, так і віра без діл мертва" (Як. 2:26), тобто людина, яка не залишила корисних справ у світі, має бути суджена. Для поправи життя, вістить поет, досить одного дня, тобто часу для покаяння. Закінчення вірша особливо звертає на себе увагу:

Не захочеш посприять, то мене утратиш,

Тисячею років там, знаю, не заплатиш, —

тобто коли людина не вчинить добрих справ на землі, то вона втрачена і тисячолітнє перебування в потойбічні не врятує її, — думка гуманістично-християнська. Вірша цього вміщено в "Ліках на оспалий умисел людський ", є тут і два інші гарні вірші: “До тих, хто доброго сумління" і "До того ж читача "5. Перший — про сумління людське, яке "за провину терзає і зразу життя поправляє". Сумління, вістить поет, — це письмо неписане, завдяки йому людина читає свої справи і має ним судити саму себе; коли ж людина сумлінням не керується, то впадає у гріх і тоді "нічим не врятує себе".

2 Харлампович К. Острожская православная школа // Киевская старина. 1897.Т. LVII. Июнь. С. 381.

3 Укр. Літ. Енциклопедія. К., 1995. Т. 3. С. 452.

4 Сучасний переклад — в “Антології української поезії” (К., 1984. Т. 1. С. 92).

Титулка книги “Ліки на оспалий умисел людський" 1607 р.

Подаючи заповіта візантійського імператора Василя Мацедона (Македонянина), який жив у IX ст., синові Левові, Дем'ян Наливайко творить один із кращих у тогочасній поезії дидактичних віршів у формі повчання, але і з певними підтекстовими рядами. Загалом і в циклі геральдичних віршів Острозьким, і в "Ляменті" Д. Наливайко ставить одну й ту ж проблему: спадковості й утримання в роді добрих традицій. Вона є, можемо сказати, наскрізною в його невеликій поетичній творчості, бо навіть філософські медитації про час та сумління натурально лягають у цей ряд: рід живе в часі, в часі живе й продовжується вчинене добро, "добрі діла"; сторожем добротворення, твореного в часі, є сумління. У зверненні ж "До того ж читача ", тобто освіченої української людини, поет розвиває цю проблему найповніше. Син заміщає батька в житті, він має "новий рід і давній словутньо покрити", в сині залишається пам'ять про попередні покоління, поняття роду відтак виростає в метафору саду, в якому "подібні подібних народять, все чесне і добре зі світу не зводять". Проходячи від предків до нащадків, люди мають передавати дітям своїм "цноти добровідність, коли не природну, то придбану гідність" — оця думка важлива, бо стосується всіх людей, але не лишень значного роду. Прикладом цього — візантійський імператор Василь Мацедон, заповіт якого й переповідається тут. Які ж педагогічні постулати викладає автор? Перше — побожність, живучи побожно, людина залишає після себе цноти, бо "що чинить батько, те й сину охота". Друге: син має шанувати батька, інакше його годі назвати шляхетним. Третє: в житті треба переймати добрі риси й уподібнюватися добрим звичаям. Четверте: рід має дбати про славу свою. Ось це важливе місце, а чому важливе, скажемо далі:

Щоб роду в неславі ніколи не жити,

То краще нащадків своїх не родити.

Коли ж із потомством живеш ти у злостях,

Загине і пам'ять і спокій у костях.

Хто злому нащадку маєтки лишає,

Померши, і сина у лихо вкидає, —

 як бачимо, поет недаремно уклав цілу збірку афоризмів, і його поезія, як це було свого часу в Данила Заточника, являє собою отакий афористичний ряд.

5 Там-таки. С. 92—94.

Титулка "Ляменту дому княжат Острозьких", 1603 р.

Далі автор оповідає притчу про двох синів: один народився "з батька лихого", а "з побожного, — другий віща, — я родився". Перший, однак, веде добродійне життя, а другий — лихе, відтак перший каже другому: "Мені рід ганьба, ти сам ганьба роду". По тому йде звертання до шляхетства з повчанням, як виховувати дітей: в доброго слава заквітне в нащадку, коли ж ти злий, хай нащадок добром своїм те поправить і "неславу батьківську цнотою загладить". Син же має наслідувати не просто батька, а "благого" батька, батько ж свого нащадка має пасти, бо "твоя це вівця". Сам поет застерігає читача, що ця наука пригідна не тільки для царів, але й усім взагалі, бо "як буде в малому — є в більшому вірність". Це стосується і панів, і королів, і бідної шляхти.

Вірш має своє підтекстове значення. Великий патрон Наливайковий князь Костянтин Острозький у час виходу книги доходив кінця свого життя, він помре 13 лютого 1608 р., книга ж вийшла 1607 р. Олександр Острозький помер 1603 р. Януш був бездітний і римо-католик. Доля роду Острозьких, як ми вже писали, вирішувалася у дітях Олександрових. І тут подивувати можемо пророчій фразі Дем'яна Наливайка: "Загине і пам'ять і спокій у костях" — адже дочка Олександрова Анна-Алоїза і справді порушить спокій батькових костей (дивись докладно про це в розвідці про Острозьких). Отже, передчуваючи близьку смерть Костянтина Острозького, а може, в час написання вірша це вже було очевидно, Дем'ян Наливайко вельми турбувався долею першого роду українського, бо від нього залежала й доля України, а Дем'ян, як і його брат Северин, щодо того були великі вболівальники. Оця тривога й відбилась у цьому винятковому вірші. З іншого боку, Д. Наливайко турбується не лише про рід Острозьких, а й про долю тодішнього українського шляхетства, дрібного та великого, яке в той час почало масово польщитися, а тим самим вимирати для України. Тому й звертається до нього:

Не пан, не король ти, хай десять тримаєш

У владі підлеглих, однако пізнаєш:

Всі прагнуть відчути батьківськую руку,

Його справедливу й правдиву науку, —

тобто всі мають не забувати заповітів своїх батьків. Можливе й інше читання двох останніх рядків: в народі мусить бути його глава. Ці речі відбивали вельми актуальну, навіть пекучу проблему в своєму часі, а підтекстове мовлення спричинялося, на мою думку, тим, що старий князь ще був живий, але тодішні читачі чудово розуміли, про що йдеться.

Іще на одну річ треба звернути увагу: притчею про двох юнаків автор, по-перше, висловлює гуманістичну думку, що добро і зло в родах людських перемінне, і син лихих батьків не обов'язково має бути лихою людиною, він може лихі справи батька поправити і тим славу роду свого відновити; а син добрих батьків відтак може стати лихим, хоч перед цим і було проголошено: що чинить батько, те й сину охота чинити. При другому читанні маємо тут заклик до відщепенців від шляхти, щоб вони повернулися на добрий шлях; читай: у лоно свого народу у дітях і тим зло батьків поправили.

Дбанням про рід пронизано також і "Лямент" на смерть О. Острозького, через що можна вірогідно судити: написав його таки Д. Наливайко, адже в той час це питання стояло ще не так безнадійно в українській справі. Учасник повстання Северина Наливайка Дем'ян це гостро відчував і, скільки мав сили, боровся за те поетичним пером. У цьому й найголовніший інтерес його творчості.







На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.