Ренесанс, раннє бароко - Українська література XVI-XVIII століть книга 1 - Валерій Шевчук 2004

Віталій та його епіграми
Персонали та пам'ятки XVII століття. Перша половина

Всі публікації щодо:
Давня українська література
Історія літератури

У 1612 р. в Єв'є біля Вільна вийшла невеликого формату книжка на 190 сторінок, яка згодом стала настільки популярна, що її в 1642 р. перевидали в тому ж Єв'є та Вільні, в 1654 р. в Кутеїні, в 1698 р. в Могилеві, а в 1786 р. у Клинцях. Іван Франко вважав, що було й видання 1651 р.1 Про самого автора багато не знаємо, тільки те, що він був проповідником та ієромонахом Дубенського монастиря, помер же близько 1640 р. в сані ігумена цього ж монастиря.

Повна назва його книги така: "Діоптра, тобто Дзеркало чи звісне зображення життя людського в світі. Від численних святих божественних писань і отецьких догматів складена, з грецької на словенську мову отцем Віталієм перекладена й написана". І. Франко, очевидно, даремно шукав грецького відповідника "Діоптрі", вказавши, що вона не подібна до відомої "Діоптри" Филипа Солітарія, котрий жив у XII столітті, адже Віталій у заголовку виразно дає знати, що свій твір скомпілював із багатьох писань і дописав від себе. У першому виданні книги подано, що лубенський чернець Віталій працював день і ніч над перекладом книг із грецької та латинської мов, дійшовши до виснаження. Написано "Діоптру" прозою, яка пересипана короткими епіграматичними віршами. Це загальноморальні роздумування та вислови, тож книга має значення і для історії української філософії. Призначено видання для ченців, звертається письменник і до світських людей, зокрема у главі XVII першої частини (всіх частин дві) є цікавий розділ "Про марноту доброродності прабатьківської, тобто шляхетства", де автор висловлює думки, подібні до Наливайкових, що не доброродство робить людину достойною, а її внутрішні якості.

Іван Франко називає вірші Віталія гномами — в європейській поезії так позначали дво- чи чотиривірш, що подає оригінальну філософську думку у відточеній поетичній формі; уподібнює також і до польських фрашок (гострослівні віршовані мініатюри від 2 до 16 рядків, здебільшого жартівливі, хоч були й серед них типу серйозної епіграми). Можемо назвати ці твори й епіграмами — цим жанром позначалися короткі вірші ліричної поезії — звернення до якоїсь особи, моральне висловлювання, побажання, похвала, огудження; епіграма здобула характер сатиричного жанру лишень у XVIII ст., особливо у Франції. У давній українській традиції епіграма як серйозний жанр творилася починаючи з Павла Русина з Кросна проздовж усіх XVI—XVIII століть; Лазар Баранович, зокрема, робив епіграматичні заголовки до своїх віршів.

Цикл епіграм Віталія починається і закінчується більшими першим та останнім віршами2. Частину віршів, особливо вступний перший, витримано в дусі мізантропічного християнства, з порадою зневажати все земне, а вдаватися до Бога, бо надія на нього є основою чесного життя, закликає автор і "умертвлювати себе", огуджуються відтак і прихильники земного. Світ бачиться в образі лицеміра: зверху — краса, всередині — марнота. Ідеал людини — життя святих, відтак і любов мирська — ніщо; веселе у світі — початок вічних мук у прийдешності, отож не про красу треба думати, а про смерть та її бридоту. Бога треба боятися і догоджувати його святій волі; життя тих зневажається, що слідують лихим ученням, про душу треба дбати, полюбити також смирення, всі честі й світові улещення зникають і не залишають користі, накладаючи капость. Світу не треба бачити, а заплющувати очі, а коли говорять — затуляти вуха і так далі. Тобто в цій першій частині віршів подаються моральні приписи для ченців та їхнього життя, через що їх і витримано в цілком мізантропічному дусі, адже призначення ченця і є утеча від світу та його звад.

1 Франко І. Забутий український віршописець XVII віку // ЗНТШ. Львів, 1898. Т. XXII. С. 1-16.

2 Поетичні твори Віталія зібрано у виданні: Українська поезія XVI — початку XVII ст. К., 1978. С. 181-188; частина в перекладі сучасною мовою: Антологія української поезії. К., 1984. Т. 1. С. 95-97.

Друга частина віршів значно цікавіша і призначена не для ченців та аскетів, а для звичайних людей, тож і вбирає в себе загальнолюдський зміст, інколи прориваються й мотиви сучасного автору суспільного та політичного життя, але тільки у формі натяків або ж осудження індивідуальних людських вад: лихоємців, наклепників, гріхолюбців, нерозважних, ворогів (без означки, хто ті вороги), тих, що тільки починає, а не закінчує діла. На противагу їм подається людина добродійна, зокрема щедра до убогих, розумна й чесна, також і така, що живе в достойному товаристві. Відтак

Важко жити повнокровно, Як безчесних в світі повно.

Осуджуються і священики, які людей картають, а самі не живуть за своєю наукою. Звіршував поет і мудрість, що людина пізнається за тими, з ким вона приятелює, і хоча перед цим він і радив мати в думці смерть, проте засуджує тих, що поминають лише її, при тому надто часто. Але особливо звертає на себе увагу вірш "Блажен, котрий від смерті науку приймає", в якому викладається теорія "добрих діл", загалом цілком суперечна до з'явленого вище мізантропізму. Це один із найкращих віршів свого часу, а що він невеликий, зацитуємо його повністю:

Блажен, котрий од смерті науку приймає,

Тоді добра у світі він завше бажає.

Уранці думка будить: на вечір не жити,

Увечері — що зранку світання не зріти.

Блажен, хто на марнотне ніяк не вповає,

Що добре своє діло скінчити бажає.

Такого злопригоди не в силі схопити,

Хоч смерть його сердита захоче убити.

Блажен, хто такий бути в усі часи може,

Ким стати у час смертний старається кожен;

За труд такий дістане і власне старання

Одвічного спокою ясне дарування.







На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.