Ренесанс, раннє бароко - Українська література XVI-XVIII століть книга 1 - Валерій Шевчук 2004

Захарія Копистенський і його писання
Персонали та пам'ятки XVII століття. Перша половина

Всі публікації щодо:
Давня українська література
Історія літератури

Рід цього письменника та культурного й церковного діяча був шляхетний. Памво Беринда у своему генеалогічному оповіданні, присвяченому Копистенським1веде його з часів князя Лева, з нього, як тут указується, виходили архієреї, вояки, політики, філософи, богослови та проповідники. З цього ж роду був і єпископ перемишлянський Михайло Копистенський, який твердо дотримувався православ'я, — це був дядько Захарії. Останній, як і його брат Василь, стали ченцями. Вказує П. Беринда і на Йосипа Бідона Копистенського, прадіда згаданих, який відзначався як вояк; на єпископового брата Івана, котрий "по дворах чотирьох королів польських при вельможних був і служив, і в чужих землях рицарським ділом забавлявся". Родич Захарії Гермо ген був ротмістром, а Федір Копистенський, якому й присвячене оповідання, служив у ротах цісаря Рудольфа, потім і в польському війську, брав участь у війнах з Туреччиною в 20-х роках XVII ст., потім став ченцем. Стриєчний брат Федора Павло двічі потрапляв як вояк до татарського полону, він служив "у ротах кварцяних" у Волощині в 1620 р. Весь рід твердо тримався православ'я.

Першу звістку про Захарію маємо з 1616 р., коли він уписався до Київського братства, однак у житії Йова Княгиницького, що його в середині XVII ст. написав Ігнатій із Любарова, говориться, що перед приїздом до Києва Захарія жив із Йовом у Скиті Манявському. Ось ці слова: "І отець Захарія Копистенський прожив немалий час у великому смиренні, маючи втіху від діл та слів його"2.

Як і Йов, Захарія був пов'язаний із Львовом та Острогом. У "Палінодії" знаходимо згадку про перебування Захарії в монастирі в Путні; побував він в Дорогобузькій обителі, на Підляшці, у Смідині, Турові, Кракові, Любліні, Бересті тощо, був добрим знавцем придунайських земель та Прикарпаття; це приводить до думки, що до прибуття до Києва вів мандрований спосіб життя, переходячи з монастиря в монастир. У Львові ж та Острозі, очевидно, навчався, загалом був високоосвіченою людиною.

Літературну діяльність Захарії фіксуємо з 1617 р., коли видав "Часослов", а 1619 р. вийшло ще одне київське видання: “Книга про віру єдину, святу, соборну апостольської церкви, яка подається на розсуд східної церкви". Виступав під псевдонімом Азаріас, що є похідним від імені Захарія. В останньому виданні проходить згадка про іншу книгу Копистенського, написану перед цим проти уніятів; у “Книгу про віру єдину" вкладено два твори Максима Грека про походження Святого Духа. Загалом цей твір мав велике поширення в рукописних копіях, зокрема й на Московщині, були й компіляції з нього. Так, "Кирилова книга", що вийшла в Москві 1644 р., постала на основі "Книги про віру єдину".

Але найвидатнішим твором Захарії є його рукописна “Палінодія"3, яку він почав писати в 1620 р. (про це є згадка у передмові). У заголовку ж подано рік 1621, хоч є дані, що писався твір і в 1622 р. Загалом це писання полемічне і скероване супроти книги Лева Кревзи "Оборона церковної єдності". "Палінодія" — об'ємна праця, яка покликана доказати безосновність подання про первенство у християнській церкві римського папи, виказати незаконність Берестейської унії та оборонити православну церкву від звинувачень з боку римо-католиків та уніятів. Зрештою, слово "палінодія" й перекладається як "оборона". Цій книзі в Київському культурному осередку надавали немалого значення, принаймні в передмові 3. Копистенський писав:

"А цю книгу читали мудрі та в Святому Письмі управні люди, що їм давав я її, випробовували й поправили, а окрім того подається на оцінку апостольської церкви", — тобто твір бачився як громадська акція, але виданий чомусь не був.

1 Титов Ф. Типография КиевоПечерской лавры. Исторический очерк. К., 1918. С. 68-85.

2 Зоря Галицкая яко албум на год 1860. Львів, 1860. С. 238.

3 Вперше “Палінодія” була надрукована в XIX ст.: Русская историческая библиотека. СПб., 1878. Т. IV. Памятники полемической литературы Западной Руси. Кн. 1.

Складається "Палінодія" з чотирьох частин: дві перші — це полеміка з догмою про первенство римського папи. У третій автор спростовує аргументи, ніби Київська митрополія була в унії з Римом ще перед Флорентійською. Четверта частина присвячена історії Берестейської унії.

У полеміці З. Копистенський виявляє немалу ерудицію, подаючи масу цитат та посилань, загалом виклад його толерантний і виважений, але не раз спалахує емоційними пасажами. Він посилається, окрім Біблії, на добру сотню праць і трактатів визначних учителів церкви, східних та західних, давніх та новітніх, знає докладно канони, утверджені церковними соборами, і їхніх коментаторів, також цивільні закони, зокрема візантійських імператорів, ознайомлений із працями різних істориків: східними, західними, польськими хроніками, українськими літописами, житіями святих, давніми богослужебними книгами тощо. Знає тодішні видання українських друкарень. Сам він користувався також багатьма рукописними книгами та збірниками, знав описи подорожей, сучасних подій, навіть образотворче мистецтво, зокрема посилається на малюнки різних церков.

3. Копистенський постає проти неузаконеної церквою літератури, такі твори називає "спіжарнями непорядного господаря", де всяке накидане: пожиточне і шкідливе; зокрема виступає поет проти апокрифічної та неканонізованої агіографічної літератури, яку називає "байками". При цьому вказує, що в Україні вже минає час неосвіченості та невігластва: "Оминають, — пише він, — нашу церкву літа грубої простоти: почала їй світити світлість знання і правди!" Радить не допускатися в книгах богословських помилок проти церковних догм. Зокрема засуджує знамените "Учительне Євангеліє" Кирила Транквіліона-Ставровецького. Це свідчить, що він перебував на консервативних, ортодоксальних позиціях; зрештою, його місія оборонна, а не наступальна, чим і зумовлюється його консерватизм. У зв'язку з цим нарікає й вичислює біди й переслідування, які терпить православна церква. Дається тут також докладно відповідь і на всі закиди православній церкві з боку уніятів та римо-католиків.

Але аргументи так званої "римо-католицької русі" на захист українського народу полеміст використовує. Зокрема особливого інтересу набуває факт, що він вміщує у свій твір промову на Варшавському сеймі Яна Щасного-Гербурта "Розмисел про народ руський" 4, яка скерована в оборону України і проти полонізації українського народу. Це примушує думати, що З. Копистенський був якоюсь мірою пов'язаний із Добромильським культурним осередком, що його очолював Ян Щасний-Гербурт.

Захары Копистенський

4 В оригіналі польською мовою надрукував B. Липинський у виданні: Z dziejów Ukrainy. К., 1912. C. 92-96.

В перекладі українською мовою див.: Тисяча років української суспільно-політичної думки. К., 2001. Т. II. Кн. II. С. 179-183.

Унія розглядається в "Палінодії" як результат занепаду православ'я в Україні; автор говорить про негативне її значення і гостро засуджує способи її введення, приводячи численні приклади.

Другою цікавою вставкою у твір є панегірик князю Костянтину Острозькому. Тут говориться про знатність його роду, походження від Рюриковичів і про велике значення діяльності князя, також про створення Острозького культурного осередка. Зокрема пишеться, що при дворі князя зібралися “і доктори славні, вправні в грецькій, слов'янській та латинській мовах. Зібралися знамениті математики й астрологи, між ними і той преславний математик, філософ та астролог Ян Лятос, що календар новий славно зганив і пером ясно через друк доказав, що він помилковий"5. І далі: "Церква та двір цього князя повні православних учителів євангельських та апостольських, повні богословів справжніх, котрі знають богослов'я і правдиву віру від богословів Діонисія, Атанасія та інших багатьох, і від соборів, і від патріархів східних".

З. Копистенський високо підносить значення Острозької друкарні, як і те, що князь Острозький протиставився унії. Закінчує свого панегірика він так: "О дуже щасливі ви, очі, котрі бачили того пресвітлого володаря, котрі слів уст його слухали, і ви, всі інші, котрі удостоїлися його добродійства".

Для свого часу це була капітальна праця, яка певного мірою підсумовувала полемічну боротьбу й полемічне українське письменство, творене до того. Книга також подає цінний матеріал до історії української церкви та культури тих часів.

З 1625 р., після смерті Єлисея Плетенецького, Захарія стає архімандритом Києво-Печерського монастиря. На цей рік кладеться написання ним "Книги про правдиву єдність". Це твір на 44 глави, він має антиуніятську спрямованість і також належить до полемічного письменства. Книгу З Копистенський написав ще перед виведенням в архімандрити, бо називає тут себе ще ієромонахом, архімандритом же став у листопаді.

Мають інтерес дві промови З. Копистенського: одна на похороні Є. Плетенецького, а друга на роковини його смерті, обидві вийшли в Києві в 1625 р. Перша звалася “Казання на чесному погребі Єлисея Плетенецького", а друга — “Омилія, або Казання на річну пам'ять Є. Плетенецького". Обидва казання складено за законами риторики, тут подано немало звісток про знаменитого організатора Київського культурного осередка в перших десятиліттях XVII ст.

Захарія Копистенський перекладав і поклав чимало праці для видання різних церковно-богослужебних книг, творів святих отців, пишучи до них і передмови. Про "Часослов" 1617 р. була згадка — вихід книги мав практичне значення: це був підручник для тодішніх шкіл "у православному місті Києві та інших", як пишеться тут у передмові. В 1619 р. З. Копистенський із П. Бериндою виправили переклада “Антологіона", довершив цю працю Й. Борецький, тоді ще ігумен Михайлівського Золотоверхого монастиря. В 1623 р. вийшли "Бесіди Івана Золотоустого на 14 послань апостола Павла", тут є передмова 3. Копистенського, сам переклад здійснив Кипріян, а переглянув його Лаврентій Зизаній. Передмова дуже цікава, фактично це генеалогічне оповідання про рід князів Четвертинських6, який на той час вважався чільним в українському народі, бо мав походження, як і Острозькі, з Рюриковичів. Рід Острозьких тоді припинився, другий рід, що претендував на неофіційного титула "батька нації", — Вишневецьких — перевівся з відходом від православ'я звісного ренегата Яреми Вишневецького; до речі, про перевагу Четвертинських над Вишневецькими згадується й тут — ось чому такого великого значення надається саме Четвертинським, на яких тодішня еліта покладала великі надії. Про це в оповіданні говориться прямо, а генеалогія роду представлена докладна — починаючи від князів Святослава Ігоревича та Володимира Великого через Ізяслава, Володимира Мономаха, Мстислава аж до Святополка Святославича, бо Святополк і став тим родоначальником, ім'я якого вводилось у прізвище князів: Святополк-Четвертинські. Саме цей рід і тримався найдовше православ'я, відтак "ані вогонь, ані залізо від віри їхньої вітцівської не відстрашать". Четвертинські у той час підтримали ідею відновлення православної Київської митрополії та спонукали до цього патріарха Теофана. З'являються в оповіданні і воєнна слава князів, також прихильність їхня до слов'янських книг і подається апологія славенській (її ще тоді звали "словенська") мові, зокрема вказується: “Має-бо мова славенська таку в собі силу й повагу, що мові грецькій природно узгідна і ніби на ній дає творити і переклад свій пригідно й цілком природно вона все вбирає і приймає". Вказує Захарія, що можливості словенської мови більші від латинської, бо латинська значною мірою ввібрала в себе елементи грецької, особливо в термінології.

5 Українська література XVII століття. К„ 1987. С. 103.

6 Тисяча років української суспільно-політичної думки. Т. II. К.Н. II. С. 326-341. Тут переклад, оригінал дивись: Титов Ф. Типография Києво-Печерской лавры. С. 81-85.

У 1624 р. Захарія написав передмови до "Номоканону" та "Бесід І. Золотоустого на Діяння святих апостолів". З перекладів самого З. Копистенського відомі "Тлумачення на Апокаліпсис" Андрія Критського, звірив переклада Лаврентій Зизаній. Передмову Захарії знаходимо також у "Тріоді" 1627 р.

Помер З. Копистенський 21 березня, за старим стилем, 1627 року. Можна гадати, що він прожив недовгий вік, принаймні у "Палінодії" читаємо в похвалі князю К. Острозькому, що ласка Божа не дозволила йому "налюбуватися ще за життя таким пресвітлим князем", бо, пише Захарія, "я в тодішнім часі був малим у братії моїй і зовсім незрілий, я не удостоївся цього"7. Князь, як відомо, помер 1608 року, на той час Захарія вже постригсь у ченці, але був ще у "незрілому віці", отже мав десь 20 років. З того можемо гадати, що народився він приблизно 1590 року, отже прожив близько сорока років. Але, оглядаючи те, що він встиг зробити, можна подивуватися його великій працездатності й результатам його немалого труду.

7 Українська література XVII століття. С. 104.







На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.