Ренесанс, раннє бароко - Українська література XVI-XVIII століть книга 1 - Валерій Шевчук 2004

Два літописи, що вийшли з Густинського монастиря
Персонали та пам'ятки XVII століття. Перша половина

Всі публікації щодо:
Давня українська література
Історія літератури

У 1670 р. ієромонах Михайло Лосицький за благословенням ігумена Авксентія Якимовича створив рукописного збірника, куди ввійшло два літописи: один загального змісту, а другий стосувався безпосередньо історії Густинського монастиря. Так вони й почали зватися в науці, перший — “Густинським літописом", а другий — "Літописом Густинського монастиря". "Густинський літопис" був опублікований єдиний раз Археографічною комісією як додаток до Іпатівського зводу в 1845 р.1, а другий, менший літопис — у 1648 р. Осипом Бодянським2. Заголовка першому, великому твору було М. Лосицьким дано такого: "Кроніка, яка починається від початку першого світу, і стовпотворіння, і розділення мов, і розсіяння по всьому всесвіті, і про різні народи, також про початок словенського руського народу, і коли осаджено Київ, і як хрестив благовірний князь Володимир Руську землю, і про велике князівство Київське, і про грецьких царів. Списано цю хроніку в Малій Росії, в монастирі святої живоначальної Тройці в гуртожитному Густинському, Прилуцькому за благословенням превелебного від Бога його милості пана отця Авксентія Якимовича, ігумена тієї ж святої обителі, року 1670, місяця серпня, 2 дня".

До нас дійшло три його списки, два з них — Густинський та Мгарський. Густинський список, як подано вище, зроблено в 1670 р., і це копія; Мгарський список належить, на думку Д. Багалія, "до половини XVII віку"3. Дослідник Анатолій Єршов, визначивши, що в “Густинському літописі" є сліди “Палінодії" Захарії Копистенського, вважав, що літописа створено не раніше 1623 і не пізніше 1633 року (на наш погляд, це визначення цілком доказове). Не зайве відмітити, що автор “Густинського літопису" користувався великою кількістю книг різного часу написання та видання, з яких дає докладні й точні цитати, — це свідчить, що він напевне користувався бібліотекою Києво-Печерської лаври (як і "Палінодією", яка тут зберігалася). Це дало змогу А. Єршову висловити думку, що автором літопису був 3. Копистенський4, хоч, як показують монастирські літописи двох споріднених монастирів — Густинського та Мгарського (літопис останнього постав у другій половині XVII ст.), ні з Густинню, ані з Мгаррю визначний київський книжник стосунку не мав багато, хіба передав у Ладинський монастир (третій у цій групі) розібрану стару лаврську церкву. Зате "Літопис Густинського монастиря" широко розповідає про ктиторство та функцію та й керівництво всіма трьома монастирями іншого київського книжника, також найтісніше пов'язаного з Києво-Печерською лаврою, бо довгі роки там прожив і був начальником печер, — Ісайї Копинського, якому належала в цих лівобережних <раях, за фундушем княгині Раїни Могилянки Вишневецької, вся духовна влада.

1 Полное собрание русских летописей. СПб., 1845. Т. II.

2 “Літописа Густинського монастиря” надруковано з документами й додатками у “Чтениях в Императорском обществе истории и древностей российских при Московском университете”. М., 1848. Год 3. № 8. С. 1-76.

3 Багалій Д. Нарис української історіографії. К., 1923. Т. I. С. 115.

4 ЗНТШ. Львів, 1930. Т. 100. С. 205-211.

Факти, подані в "Літописі Густинського монастиря", дозволяють нам побачити таку картину. До 1622 р. Ісайя Копинський жив тут спорадично, наїжджаючи, був бо ігуменом на той час ще й Межигірського монастиря; з 1624 р., коли його не прийняли після постановления єпископом перемишлянським межигірські ченці, перебирається настало в Густиню, уладжує тут і Густинський, і Мгарський, і Ладинський монастирі, сам живе в Ладинському скитку, тобто усамітнено, і хоч займався немало практичними й будівельними справами, мав усі можливості до писання і цілком міг тут вивершити роботу, яку, очевидно, почав ще живучи в Києво-Печерській лаврі, — писання "Густинського літопису". У 1633 р. Ісая виведений на митрополита київського, отже час створення "Густинського літопису" (не раніше 1623 і не пізніше 1633 року) цілком укладається у час побуту Ісаї Копинського в Густинському, Мгарському та Ладинському монастирях; і, на мою думку, саме йому, а не Захарії Копистенському, як це твердить А. Єршов, треба приписувати авторство знаменитого літопису, тим більше що З. Копистенський помер 1627 р. "Літопис Густинського монастиря", однак, не зазначає цієї роботи, яка напевне тут велася, і це може знайти пояснення в тому, що Ісайя Копинський жив усамітнено в Ладинському скиті і про письменницькі заняття Ісайї густинські ченці могли й не знати; зрештою, невідомий автор "Літопису Густинського монастиря" фіксує здебільшого ті дії із життєпису І. Копинського, що пов'язані з монастирським життям, а передусім із будівництвом згаданих монастирів.

Міркуймо далі. Факт, що автор "Густинського літопису" скористався рукописною “Палінодією" З. Копистенського, не виключає думки про авторство І. Копинського. Обидва діячі були зв'язані поміж себе довголітнім співжиттям у лаврі, спільністю світоглядною (ортодоксальне православ'я з москвофільською тенденцією), обидва були книжниками, тобто людьми високоосвіченими, отож нічого дивного, що З. Копистенський міг дати “Палінодію" Ісайї Копинському прочитати (це було навіть у тогочасній традиції: колективне перечитування праці для вказування помилок); було б дивніше, коли б І. Копинський "Палінодії" не читав. Ісайя помер 1640 р., отже рукописа до того часу в Густинському чи Мгарському монастирі, де він напевне зберігався, бо звідтіля потім пішли його копії, не могли чіпати; а після того, зважаючи на періоди запустіння і пожежі (їхній опис у літописах Густинського та Мгарського монастирів разючий), десь близько середини XVII ст. було виготовлено дві копії "Густинського літопису" — так звані "Архівна" і "Мгарська". Це говорить за те, що найпевніше оригінал переховувавсь у Мгарському монастирі — ці копії могли зробити за Іллі Торського (до 1646 р.), людини також освіченої і пов'язаної з Києво-Печерською лаврою, або ближчих його наступників, що увіч свідчить: у названих монастирях до "Густинського літопису" поставилися вельми уважно, але автора вже не могли визначити, отже, й не знали. Також не знав, хто був автором "Густинського літопису", й М. Лосицький, але вважав, що це не індивідуальна праця, а колективна.

Густинський монастир. Малюнок Т. Шевченка

Мгарський монастир

Так у "Передмові до читальника" він писав: "Автори Кройніки цієї руської хоч були людьми смертними і знали напевне, що смертю закінчити мають, були надихнуті природною любов'ю стосовно вітчизни своєї і прагли того, щоб по їхньому відході останньому роду не були загублені минулі речі, а особливо народові руському, які вони описали і світові

явно з'явили". При цьому зазначається: "Кожній людині читання історії є вельми потрібне, бо коли б не описано і світові не подано, відразу б з тілом без вісті все сходило у землю, і люди, якби у тьмі бувши, не знали б, що за минулих віків діялося. Цю ж кроніку, прочитавши, можеш подати до звідомлення й іншим, котрі цього потребують, молодшим"5, тобто тут указано про потребу передачі історичного знання в поколіннях.

Починається Густинський літопис із оповіді про Кия, йдеться тут про варягів та хозарів, викладається історія Київської держави — в основу цього опису покладено "Повість врем'яних літ", "Київський літопис" та "Галицько-Волинський літопис", але не за Іпатівським зводом, а, очевидно, за Хлєбниковським чи Погодінським, хоча, на мою думку, користувався автор списком "Руського літопису", що зберігався в Києво- Печерській лаврі і загинув у пожежі 1718 р. Пізніші події оповідаються з використанням "Західно-руських літописів", окрім вітчизняних джерел, користувався автор візантійськими та польськими хроніками, на які подає посилки на полях. Можливо, користувався і "Воскресенським літописом", з якого брав дані про події північні, загалом же подає те, що діялося, — не тільки в Україні, але і в Польщі, Литві, Угорщині, Московії, в Криму й Туреччині: посилається і на "Києво-Печерський патерик", і на "Пролог", в яких описувалися житія святих. Загалом же твір — не просто компіляція, а історична праця, бо приводяться різні погляди на подію і подається думка власна. Завершується твір 1597 роком. Доба від 1300 до 1597 р. подається лишень на 25 сторінках, під 1470 роком подано докладного описа про відбудову Печерського монастиря князем Симеоном Олельковичем, коротко оповідається під роком 1516 "Про початок козаків", під 1582 роком — "Про заснування нового календаря" і про унію. Виклад ведеться так, як було прийнято у хроніках — за князюваннями. Звістки із позначкою років починаються 842 роком. В. Іконников, характеризуючи літописа загалом, оцінює його так: "Густинський літопис — плід латино-польської освіченості XVII ст. в повному смислі слова і щодо цього являє собою чудову компіляцію, складену за вченим зразком"6. У літописі проступають полемічні нотки на захист православної віри, переказується немало легенд, узятих із польських хронік.

5 Цит. за: Багалій Д. Нарис української історіографії. С. 116.

6 Иконников В. Опыт русской историографии. К., 1908. Т. II. Кн. 2. С. 1521.

Єремія Вишневецький

Окрім цього великого, видатного літопису, в цьому монастирському осередку творилися й моралі, регіонального значення. Невідомо, чи коли існував Латинський літопис, але цей монастир був жіночий, і хоча знаємо в ньому ігуменій вельми активних, навряд, щоб черниці займалися літописанням, хоч відомі факти віршописання черниць (інокиня Анисія Парфенівна, наприклад)7. "Літописа Густинського монастиря" написано без зв'язку з "Густинським літописом"; він має свою структуру, тобто оповідь ведеться хронологічно, але не літописно, тематичними блоками, складаючись із сув'язі оповідань (такий тип літопису зветься "хронікою"). Перше оповідання — про ієросхимонаха Іоасафа і про заснування Густинського монастиря; з нього випливає оповідання про Ісайю Копинського, яке приносить нам про цього діяча немало фактичного матеріалу. В цій другій частині Ісайя Копинський — головний герой оповіді, але маємо тут не так житіє Ісаї, а виписаний його стосунок до трьох монастирів, що творили цілість, хоч часом оповідь виходить і поза межі монастирів; при цьому простежується історія самого монастиря і вимічаються його управителі. В цю оповідь уклинюється опис відвідин патріархом Теофаном України, і йдеться про його тут пробуття, зв'язок із П. Сагайдачним, про висвячення православних владик, про конфлікт Ісайї з межигірськими ченцями (цікаво, що про конфлікти з Петром Могилою тут умисне промовчується). Після розповіді про пожежу 1636 р. та повстання Я. Остряниці, участь у якому ченців заперечується, і про запустіння монастирів йде черговий оповідний блок про ігуменство Іллі Торського із описом татарського нападу та смерті трьох малих дітей. Завершується ця найдавніша частина літопису (по 1646 р.) заповітом Іллі Торського. У другій половині XVII ст. хтось із ченців спробував повести описа літописно, зафіксувавши події 1671—1696 рр. Літопис Мгарського монастиря (1682—1775) створений в іншу епоху, і ми його тут не розглядатимемо, згадаємо про нього у своєму часі.

Осип Бодянський, оцінюючи "Літописа Густинського монастиря", писав, що той "викладає історію монастиря досить докладно і не без інтересу. Так, особа Ісайї Копинського подається в новому світлі і як поборника та захисника православ'я, і як основника святих обителей, і як творця чудового послання до князя Корибута-Вишневецького, відщепенця в католицтво''8. Загалом "Літопис Густинського монастиря" належить до так званих монастирських, а “Густинський літопис" — до індивідуальних.

7 Про неї я докладно писав у статті “Загадкові пісні з рукопису Івана Грядилевича” // Дорога в тисячу років. К., 1990. С. 155-164.

8 Листа до Є. Вишневенького подано при публікації “Літопису Густи не ького монастиря”, згадане видання (с. 39—42).

Кілька слів про монастирські літописи. Не можна сказати, що такого типу пам'яток опубліковано в наукових виданнях багато; до них інтерес був поменшений у раціоналістичну епоху, коли літописи найбільше й друкувалися (в XIX і в першій чверті XX ст.), хоч у монастирях наших існувала стала традиція записувати не тільки події, у своїх стінах творені, — тут часто творилися й літописи загальнонаціонального значення; більше того, жанр літописання не раз був у прерогативі ченців. Так, із Києво-Печерської лаври вийшла знаменита "Повість врем'яних літ" Никонівського та Несторівського зводів; із Видубицького монастиря — Сильвестровський звід; із Михайлівського Київського — "Хроніка" Теодосія Софоновича; в цьому ж таки часі, тобто в другій половині XVII ст., постали у Києво-Печерській лаврі "Синопсис" та літопис П. Кохановського; в Межигірському монастирі — звід Іллі Кощаківського тощо. Мій реєстр надрукованих монастирських літописів порівняно невеликий  (не чіпаємо тих, що чекають свого наукового опублікування, особливо із львівських хоронилищ): А. Кальнофойський в 1638 р. видав свою знамениту "Тератургиму" — опис Києво-Печерського монастиря, такі описи виходили і у XVIII ст. (С. Миславського), і в XIX (Є. Болховітінова); у Почаєві було створено оповідь про місцевий монастир "Почаївська гора" (1793); хронічку Мотронинського монастиря подав за виписом П. Куліша М. Білозерський9; у півперекладі, з цитуваннями оригінального тексту видано літописа Сатановського монастиря10; відомий літопис Львівського кармелітського монастиря11; в 20-х роках XX ст. надруковано не повністю "Синопсис Плісненсько-Підгородецького монастиря"12;

“Лаврівську хроніку", тобто літописа Лаврівського монастиря переказав М. Ваврик13, автор цікавої книги "По василіянських монастирях" (Торонто, 1958), — щось може бути з цього ряду мною й опущено. Серед цих, здебільшого правобережних, літописів особливе місце посіли й лівобережні, споріднених поміж себе Густинського та Мгарського монастирів. Вони, зв'язані поміж себе особою їхнього фундатора Ісайї Копинського (додавши й Ладинський), були ніби дочірніми Межигірського монастиря біля Києва, а через нього й Києво-Печерської лаври — знову-таки через І. Копинського та засновника Густинського монастиря Іоасафа, який прийшов у Густиню із Межигір'я. Ця група і створила виразний культурний осередок, з якого вийшли літописи, про які ми й вели мову.

Оскільки є ймовірність, що Густинського літописа написав Ісайя Копинський, можливо, з допомогою когось із наближених до себе ченців (одного чи кількох), насамкінець згадаємо про інші його твори. Ісайя, очевидно, брав участь у складанні "Аполеї Апології" з описом Київського собору 1628 р., на якому засуджено книжку Мелетія Смотрицького “Апологія", але головною працею І. Копинського є "Духовна драбина", яку переклав із книжної української на словенську Дмитро Туптало. Видано її було вперше 1710 р. в Києві під назвою "Алфавіт духовний на користь інокам та мирським, які хочуть жити боговгідно", згодом ця книга у XVIII ст. неодноразово перевидавалася, останнє її видання — у Москві в 1837 р. Складається твір із передмови, алфавіту, або моральних висловів, розкладених абетково, і з самої "Драбини" — тут тридцять три глави, що відбивають число літ, які прожив Ісус Христос на землі. Завершують книгу духовні вірші, які звуться тут "стихословіями". Структурно, як бачимо, твір цілком бароковий. Книга має інтерес для історії філософської думки в Україні, зокрема тут протиставляються розум та свідомість як початок чесноти — нерозуму та несвідомості як початку гріха. Пізнання себе, за І. Копинським, людина має починати із пізнання природи, по тому пізнавати себе, а тоді тільки Бога. Таким чином, наука тут виступає вирішальним компонентом у пізнавальному процесі, що свідчить: І. Копинський, незважаючи на свою ортодоксальність, відчув на собі вплив гуманізму. Розум він бачить як подвійний: зовнішній і божественний, так само й мудрість та знання: зовнішнє треба відсікати, а внутрішнє виховувати.

У формі полемічного послання написав І. Копинський листа до Єремії Вишневецького, мова його близька до народної. М. Возняк вважає, що в цьому листі помітно вплив Івана Вишенського14, і ставить І. Копинського в один ряд із діячами "напряму Вишенського”: Й. Княгиницьким, Й. Желізом та іншими, тобто зараховує його до мізантропічного християнства, хоч своїм ставленням до науки І. Копинський певною мірою виходить із цього ряду.

9 Южнорусские летописи. К., 1856. Т. 1.

10 Труды Подольского епархиального историкостатистического комитета. Каменец-Подольский, 1880— 1891. Вып. V.

11 Сборник летописей, относящихся к истории Юго-Западной России. К., 1888.

12 Записки чину святого Василія Великого. Жовква, 1924. Т. I; 1928. Т. III.

13 Там-таки. Рим, 1954. Т. II (VIII).

14 Возняк М. Історія української літератури. Львів, 1921. Т. II. Ч. 1. С. 178.







На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.