Ренесанс, раннє бароко - Українська література XVI-XVIII століть книга 1 - Валерій Шевчук 2004

«Тератургима» Атанасія Кальнофойського
Персонали та пам'ятки XVII століття. Перша половина

Всі публікації щодо:
Давня українська література
Історія літератури

Про автора цієї вельми цікавої та цінної книги даних майже не маємо: жив у першій половині XVII ст., був соборним ченцем Києво-Печерського монастиря. В. Аскоченський1 пише, що, очевидно, він був вихованцем Києво-братського училища, але судячи з посилань у "Тератургимі" освіченість мав вельми для свого часу високу, і не помилимося, коли скажемо, що міг навчатися й поза Україною. В число патронів Києво-Печерського монастиря він уписав Ґабріеля Кальнофойського, — можливо, це був авторовий батько, а що це ім'я вписано поміж шляхетських родів, то напевне й сам був шляхтичем (підтверджує це і його негативне ставлення до козацтва).

А. Кальнофойський найбільше відомий книгою, повний заголовок якої звучить так: "Тератургима, або Чуда, котрі як у самому святочудотворному монастирі Печерському Київському, так і в обох святих печерах, у яких, за волею Божою, поживши, поклали тягарі тіл своїх благословенні отці печерські, вірно й пильно тепер уперше зібрано і світу подано через велебного отця Атанасія Кальнофойського, законника того ж святого монастиря Печерського. В друкарні Києво-Печерській, року Божого 1638". Він був також редактором і співавтором книги "Парергон чудес святих образу пречистої Богородиці в монастирі Куп'янськім" Іларіона Денисовича, що вийшла з друкарні лаври в тому-таки 1638 р.: до тексту І. Денисовича А. Кальнофойський додав так звані параенесиси (додаткові розділи), як це робив і у своїй "Тератургимі", і подав книгу до друку. Знаємо також записки Атанасія на примірнику "Тріоді цвітної" (Київ, 1631).

Сама "Тератургима" має в друку 322 сторінки, книгу присвячено князю Гелію Святополк-Четвертинському, на початку вона оснащена родовідним деревом князів Четвертинських, віршами на клейнот та дедикацією. Видано її за благословенням київського митрополита Петра Могили після поправки ("доброго полірування") в Могилянському колегіумі. Мета видання — відкинути твердження уніятів та єзуїтів, ніби в православній церкві не творяться більше чудеса. Книга мислилася як продовження і закінчення "Патерикону" Сильвестра Косова. Польською мовою її написано через те, що ставила перед собою полемічну мету, отже, її мали прочитати й поляки. У твір А. Кальнофойського увійшли, між іншим, записки печерських чудес Петра Могили з рукописного збірника, що також переконували у святості православної церкви (дивись розвідку "Петро Могила та його літературні твори"). У присвяті князю Г. Святополк-Четвертинському похваляються його подвиги в протикозацьких походах; йдеться тут і про криваві тріумфи гетьмана Потоцького “над гордими козацькими ребелізантами", що увіч засвідчує: автор дивився на козацькі рухи, як тоді не раз траплялося, очима тодішньої української шляхти, що ставилася до козацтва вороже (таке ставлення бачимо у В. Кіцького, Б. Зиморовича та інших), хоч свою книгу творить для читача-роксоланина і виявляє немалий український патріотизм. У "Тератургимі" зафіксовано немало історичних та побутових звісток з історії Києва та Києво-Печерського монастиря. “В цій книзі, — писав Євгеній Болховітінов, — є багато історичного про Печерський монастир і різні написи в ньому з надгробків доброчинників цієї обителі" (“Словарь исторический" 1818 р.).

1 Аскоченский В. Киев с древнейшим его училищем Академиею. К., 1856. Т. 1. С. 102.

Книга має своєрідну і складну структуру. Після присвяти князю Г. Четвертинському йдуть дві передмови, перелік авторів використаної літератури, зауваження про помилки. По тому — юрамент (клятвенне запевнення) у правдивості печерських чуд, і тільки після такої досить громіздкої вступної частини подається сама розповідь. Видання розкладається на два великі "трактати". Перший — це опис печер, розмисли про них, опис Києво-Печерського монастиря й навколишніх місць, опис Києва, епітафії визначним людям, тут похованим, список патронів монастиря, дещо подано і з його історії. Усе це своєю чергою розбивається на дев'ять параграфів із параенесисами. Цикл епітафій "Надгробки фундаторам" уміщено як "книжку в книзі", всього їх 312. По тому йде "Каталог добродіїв та опікунів святого монастиря Печерського", він вельми цікавий для історика, бо увіч окреслює коло української православної шляхти, навіть аристократії (досить немале, скажемо), котрі монастирем опікувалися як національною святинею. Трактат другий оповідає "про самі чуда, які в святій великій і чудотворній лаврі монастиря Печерського Київського на різних місцях траплялися і тепер не перестають". Опис кожного чуда також супроводжується параенесисами, всіх чуд описано 43, останнє датується 1637 роком. Трактат завершується цікавим віршем "Про старожитність дому їхньої світлості князів, їхньої милості Святополк-Четвертинських"3, в якому висловлюється жаль, що "переводяться люди, що з русів постали", властиво шляхетські високорідні українські роди. Кожне чудо починається з двовірша-епіграми. В апендиксі (додатку) описано ще чотири чуда, датовані від 1624 по 1630 р. По всьому тексту розсипано немало розмислів самого А. Кальнофойського з тієї чи іншої нагоди. Видання прикрашено гравюрами: гербом і генеалогічним деревом Четвертинських, про що ми згадували, — які є "нащадками чесності, мужності й віри Святополка Ізяславича, князя і монарха руського"; подається також чотири ілюстрації з чотирьох дощок, плани Печерського монастиря, виливні прикраси, рамка в титулі, заставки, кінцівки.

Отже, книга розкладається на дві: історичну й літературну, художню. Про першу В. Аскоченський писав: "Нащадки зобов'язані Кальнофойському справедливою подякою за повідомлення багатьох історичних свідчень про Печерський монастир і за зібрання цікавих написів, що були над могилами захисників православ'я (зазначимо, що частину цих написів завіршував сам А. Кальнофойський. — В. Ш.), мужів учених і добродійників лаври". Друга книга цікавіша літературно — це найбільша збірка оповідань про чуда, приписаних власне до київського ареалу, зокрема Києво-Печерського монастиря. Чуда датуються від 1490 по 1637 р. Таким чином, А. Кальнофойський постає в "Тератургимі" в потрійній іпостасі: поет, прозаїк, топограф та історик. Складна й розлога композиція книги, її кількавимірність відповідає одній із засад поетики бароко — універсальній структурі, і своє завдання письменник виконав: перед нами одна з визначних пам'яток українського літературного бароко. Загалом книга достойна того, щоб бути в наш час перекладеною повністю.

Титулка книги А. Кальнофойського "Тератургима ", 1638 р.

2 Деякі з них в українському перекладі: Антологія української поезії. К., 1984. Т. 1. С. 147-149.

3 Український переклад: Марсове поле. К., 1988. Кн. 1. С. 325-336.

Атанасій Кальнофойський належить до перших полономовних українських письменників, які не входять у контекст польської літератури, тобто він православний, звертається до читача-роксоланина, читача православного, отже українця. "Роксоланія, — пише він у передмові, — на своє багата, як Гаргара й Термофори на жнива свої, як Гибла на бджоли свої, як небо на зірки свої, так і святе наше Боже місто Київ — прийди, кажу, до нього й оглядай"4. Отже, А. Кальнофойський, як ми казали, виявляє виразний український патріотизм, оплакує загибель українських родів, осуджує тих, що відцуралися від національного імені, підкреслює зв'язок українських князів із князями старокиївськими. Так, Четвертинські у нього йдуть “смілодушні святими стежками Володимира, Гліба, Бориса стопами".

Окремо варто сказати про стиль прози письменника. Це — бароко, хоч автор відрікається від крайностей його: "Слів викрутасних і по-ораторському фігурних тут не знайдеш, бо вправність красномовства і рекомендація до пістрявості там бували потрібні, де неабиякій та бридкій вельми почварі даремно надається гарна форма... Правда в природній іпостасі любується, тому мило волю дає, щоб винайденій із праці речі надати оздобного плаща, в ньому її світові показати і бажанню своєму передати" (передмова). Попри це застереження стиль оповіді А. Кальнофойського все-таки важкувато-пістрявий, квітчастий, польська мова переписана латиною й античними та біблійними цитаціями — все це і є властивості стилю бароко.

Ось зразок його: "Я один, як бджілка київська, не дбаючи про орлолетність — це тут невидане, аби хтось, високо зносячись і по землі човгаючись, погоджував те, — при пущах на берегах дніпрових низько ходячи собі, часом по долинах, часом по пагорбках печерських, з тим'яну вдячно збираю меду стільники, тобто милих уздоровлень чуда святих..." Відтак речення А. Кальнофойського складне, розложисте із частими вставками-відгалуженнями, епітетоване й метафоризоване. Цей- таки стиль ужито й в оповіданнях про чуда. Ось як починається чудо XV з 1618 р.: "Повіяв Аквіло із гір Гіперборейських і зимній підданий Дніпро Київський Цинозурою склеївши, кінному моста подав, скріпив, побудував, обвішав дерева, підстриг листяну їхню оздобу".

Генеалогічне дерево князів Четвертинських

4 Передрук книги в оригіналі здійснено у томі IV “Корпусу текстів Гарвардської бібліотеки давнього українського письменства” (Гарвард, 1987). Цитуємо за цим виданням — с. 132.

Святі Борис та Гліб

Значний інтерес має вставна поетична книжечка "Надгробки фундаторам", тобто збірка епітафій визначним людям, похованим у лаврі. Інколи ці епітафії прозові, інколи візуально подані як вірші, але без рим, правда, з вільним урочистим розміром, не раз завіршовані силабічним віршем, серед них є й справді поетичні шедеври ("Гаврило Гозький", “Іван Єлець" та інші); трапляються фігурні вірші: так, "Григорій Юрович Олелькович" читається у два способи — в рядок і стовпчиками; епітафія Костянтину Івановичу Острозькому подана у формі трапецієподібного надгробка; деякі вірші розбито на строфи (“Іван Тишкевич"), одновимірні чи різновимірні із зміною розміру рядка ("Юліані Домбровській), а особливо вигадлива епітафія Олександру Корибутовичу, де в одному вірші злито два, причому останнє слово чи склад першого вірша стає першим словом чи складом другого; є тут леонінський вірш ("Іван Єлець") і різної кількості складів силаби — від 6-складової до 15-складової; грає поет і шрифтами, візуальним розміщенням рядків, інколи рефренуючи ім'я та прізвище похованого (зокрема в епітафії Йову Борецькому), тобто творить, як пише сам, "римувань основи вигадливо збиті" ("Микола Шашкевич"), уживає не тільки парне римування, але й обхватне ("Василь Якимович"). Отже, перед нами зразок творчості нової поетичної школи розвинутого бароко — Києво-Могилянського атенею, бо саме поети цього осередку вперше так багато уваги почали віддавати формальним іграм у своїй поезії, намагаючись якомога свій вірш урізноманітнити. А. Кальнофойський у цьому був попередником Івана Величковського, який також є вихованцем київської школи поезії, хоч творив він здебільшого не в Київському, а в Чернігівському атенеї. Зрештою, вірші “Молока" І. Величковського почали писатися, очевидячки, ще в Києві — автор мав намір тоді створити свою поетику, про що сам зазначає.

Загалом же поезія Атанасія Кальнофойського високої художньої якості, і її можна поставити серед кращих зразків полономовної української поезії першої половини XVII ст.







На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.