Ренесанс, раннє бароко - Українська література XVI-XVIII століть книга 1 - Валерій Шевчук 2004

Триптих регіональних літописів із першої половини XVII століття
Персонали та пам'ятки XVII століття. Перша половина

Всі публікації щодо:
Давня українська література
Історія літератури

У своїй книзі "Козацька держава" я зазначив: "Загалом же, коли глянути на розвиток літописання як літературного явища в цілому, не важко помітити, що попри існування його локальних та індивідуальних форм та жанрів воно майже завжди було пов'язано з процесами розвитку держави як такої і відбивало, як правило, потреби держави й етапи її самоусвідомлення"1, додам до цього: і рівень національного самоусвідомлення. Відповідно великі, загальнонаціональні літописи творилися на нашій землі в певні етапи державотворення або задля історичного пригадування (саме задля цього було створено найбільшого літописа першої половини XVII ст. — Густинського — дивись про нього окрему розвідку, — бо він, зрештою, не охоплював сучасних літописцю подій), або у формі ствердження при зрості держави. Через це в часі становлення початкових форм Козацької держави за П. Сагайдачного (організація потужного автономного війська) чи Михайла Дорошенка (територіальне осадження козацьких полків) почали з'являтися регіональні літописи своєрідного типу, які, з одного боку, нагадували про минуле своєї землі в короткому викладі, а з другого — відбивали й сучасні собі події, описані ширше й ґрунтовніше. Такими були "Київський літопис", створений у 20-х роках XVII ст., Львівський та Острозький літописи (30—40-ві роки), і саме вони й спробували зафіксувати певні акти творення козацької автономії та й відбити етапи національно-визвольної боротьби; відтак призначення їхнє не так просвітницьке чи мистецьке, а більше політичне, хоч і просвітництва й використання мистецьких засобів літописці не цуралися.

“Київський літопис" обіймає події від 1241 по 1621 р. Видано його за двома рукописними списками: Іллі Кощаківського, укладача Межигірського зводу, та О. Лазаревського2. Це типова компіляція з давніх літописів та істориків XVI ст. М. Стрийковського, О. Ґваґніна та М. Бєльського; найочевидніше автор користувався українськими списками київських літописів, бо трапляються тут дані, яких у списках північних, російських немає. Інколи в короткий хронікальний текст уставляється ширше оповідання, таким є "Про церкву соборну муровану, що в Києві стоїть на Подолі", його написав уставник цієї церкви, священик (“недостойний в ієреях") Кирило Іванович, це оповідання має в тексті окремого заголовка. Ширші звістки починаються з 1604 р. (про російського Самозванця — цій темі літописець приділяє ширшу увагу), подається цікавий опис із 1609 р. про уніятського урядника в Києві Яна Хрушинського з віршовою вставкою про те, як його жінка втрапила до котла, у якому ситився мед; на жаль, автор повного тексту цієї ранньої сатири не дав, а тільки зацитував. Викладено побутові події: про злодія в церкві, про копання Уздихальниці-гори і знахідку при цьому тощо. Після року 1621 подається у списку О. Лазаревського підзаголовок: "Коротко теж напишу, що діялося за віку мого", тобто літописець свідомо виділяє події, яких він був самовидцем, і починає ці записи з 1618 р., що свідчить: попередній текст складався до нього іншою особою: подаються тут листи: короля Сигізмунда III до патріарха єрусалимського Теофана і Теофановий до Запорозького війська; розповідається і про від'їзд патріарха в супроводі козаків.

1 Шевчук В. Козацька держава. К., 1995. С. 296-297.

2 “Київський літопис” надруковано у “Сборнике летописей, относящихся к истории Южной и Западной Руси, изданном Комиссией для разбора древних актов” (К., 1888. С. 73-92).

Завершується літопис цікавим віршем "Забави і деякі справи рицарські 1621 року", можливо, кінець вірша затратився, бо літопис не має кінця"; до речі, тут повідомляється, що герой вірша князь Семен Лико загинув у Черкасах від чарівниці, а в поезії про це не йдеться. Чи автор літопису й вірша одна особа — годі казати, однак цілком можливо, бо тут говориться, що автор "сам при боці його (князя Лика. — В. Ш.) будучи, почасти є свідомий його дій". Князь Семен Лико (? — 1621) був черкаським підстаростою, адміністратором добр Вишневецьких на Лівобережжі, про нього не раз згадує "Літопис Густинського монастиря": С. Лико зветься вождем русинського племені і "лицарем неоціненної печалі". Він успішно воював проти москви і татар (в Москви здобув Білгород, Рильськ та Путивль), на татар нападав сам, заспокоюючи Україну "від нахіддя" обох ворожих народів. Уміцнив "здоров'я людей і міст українських", отож і став "Вітчизні милий", провівши у воєнних змаганнях весь свій вік. Сам він жив в Олександрові (на теперішній Кіровоградщині, тепер Олександрівка)3. Що найбільш цікаво в цьому творі? А те, що князь Лико подається тільки в стосунку до Української землі, яка мислиться як окреме соціумне тіло, а не як провінція чи область Річі Посполитої; "русинське плем'я" тут — виразна національна категорія. В літописі певну увагу відведено й козакам, зокрема говориться про повстання С. Наливайка, про стосунки козаків із патріархом Теофаном і про його посередництво між польським королем та гетьманом П. Сагайдачним, тобто зафіксовано тут акт з'єднання обох еліт — церковної та еліти-войовника України, якою в той час і ставали козаки.

“Острозький літописець" має три редакції в чотирьох списках: у першій описуються події 1500 до 1636 р., друга редакція створена між 1622—1649 і описує вона події 1500—1621 рр., третя, скорочена, редакція має назву “Крехівська хроніка" — тут подано події 1497—1649 рр., ця хроніка входила до збірника, укладеного між 1628—1649 роками4. Головне джерело літопису — польські хроніки Мартина та Йоахима Бєльських, через що й назва літопису подається: "З кройники Бєльського речі потрібні вибрані є". Загалом тут зібрано відомості про події на Волині із загальноукраїнськими, польськими, молдавськими та російськими в лаконічному викладі. Літопис, як і "Київський", складається з двох частин: пропам'ятної (до речі, звернімо увагу, який період вибирається: в "Київському" — від татарського завоювання, в "Острозькому" ж — від початку нової ецохи, коли в Україну почали проникати ренесансові віяння: від 1500 по 1620 рік) і "сучасної", 1621—1636 рр., останній рік має значення, адже це рік повстання острозьких міщан. У цій другій частині звістки подаються ширші (в першій частині тільки світські, в другій — і світські, і церковні), є вставні оповідання. Описуються, зокрема, події в Острозі: пожежа 1604 р., буря 1614 р., видіння у Замковій церкві в 1619 і 1638 роках. Автор, на думку Ю. Мицика, був з оточення любартівського ігумена Кирила, тут вставлено три оповіді про Кирила, що був пов'язаний із Острогом. Ясна річ, немало уваги тут приділяється князям Острозьким, зокрема при звістці про смерть К. Острозького подається висока оцінка його діяльності. Наявні в літописі й полемічні мотиви, автор — прихильник православ'я; говориться тут про П. Могилу, вбивство полочанами уніята Йоасафа Кунцевича; вельми цікаве оповідання (у стилі оповідань про чуда) про князя Самійла Корецького (під 1616 роком), найповніше описано, як перехрещувала кістки свого батька Олександра Острозького Анна-Алоїза і про повстання острозьких міщан. Ю. Мицик вважає, що автор жив в Острополі і був українським шляхтичем, а Змитро — автор однієї із редакцій твору — був лишень його переписувачем; ці висновки беремо за гіпотетичні. Опис подій загалом у літописі об'єктивний, до козацтва ж ставлення двояке: негативне до С. Наливайка (властиво шляхетська позиція) і позитивне до І. Підкови; також і про повстання 1630 р. Тараса Трясила говориться з певною прихильністю до козаків. "Острозький літописець" у виборі описів подій має зв'язок із "Київським"; а з обома літописами пов'язаний і "Львівський"5, зокрема із "Крехівською хронікою", відтак всі три літописи ніби складають своєрідний триптих пам'яток. Ю. Мицик висловив думку, що всі три літописи взяли за основу "Галицько-Волинську хроніку ", яка з'явилась у міжчассі 1615—1619 рр. і до нашого часу не збереглася.

План Києва із "Тератургими" А. Кальнофойського

3 Вірш у перекладі сучасною українською мовою: Марсове поле. К., 1988. Кн. 1. С. 206-207.

4 Мицик Ю. Острозький літописець // Острозька давнина. Львів, 1995. Вип. 1. С. 69.

"Львівський літопис"' обіймає події від 1339 по 1649 р.; рік 1339 також вибрано не випадково, саме тоді польський король Казимир "Львів узяв — піддалися самі"; 1649 рік — це рік підписання Зборовського договору, отже юридичного становлення Козацької держави. До 1605 р. це коротка хронічка із дуже лаконічними записами, а тоді, з описом появи російського самозванця Димитрія, записи стають просторіші, оповідається про міжусібні війни між тодішньою шляхтою; до 1619 р. знову йдуть лапідарні звістки, по тому дещо ширші. Під 1621 роком автор говорить про себе, що він учитися почав у Меджибожі у дяка Дмитра Щирецького, тоді ж помер його батько, і він захворів на гарячку. З року 1626 починається оповідь про козацтво, зокрема згадується М. Дорошенко, який "завів був ляхів хорошенько", — чи не відгук це знаменитої пісні "Ой на горі та й женці жнуть"? 1627 і 1629 роки залишаються без запису, а під 1630 роком подається досить просторе оповідання про козацьке повстання, причому симпатія авторова увіч на боці козаків та русі; принаймні, говорячи про причини козацького повстання, автор пише: "Жовніри до Києва приїхали з тим наміром, аби надалі козаків, а за тим у всій Україні русь вистинати аж до Москви (тобто до кордонів Московської держави. — В. Ш.). А звідки це відомо? Самі під час казали під добру мисль. Інші також жовніри-русь отцю митрополиту з любові про те повідали" — свідчення, що автор оповідання про повстання Тараса Трясила жив тоді в Києві. Описується жорстоке тиранство поляків над населенням, особливо полковника Лаща. Картина військових змагань подається досить докладна із виразною симпатією до козацтва. Докладна оповідь кладеться і на 1633 рік: про закоролювання Владислава IV, посвячення П. Могили у Львові, війну з Московією, яка тривала і в 1634 р., змагання з турками й татарами. Під 1635 роком оповідається про будівництво та зруйнування Кодака С. Сулимою; згадується і про вандальство Анни-Алоїзи над тілом померлого батька і повстання острожан (1636); докладно оповідається про повстання Павлюка в 1637 р. і Я. Острянина в 1638 р. Від 1639 по 1647 р. знову йдуть короткі записи, рік 1647 залишено без запису. Завершується літопис докладними звіщеннями про перші роки Визвольної війни Б. Хмельницького (1648—1649) із викладом умов Зборовського договору.

Сторінка “Острозького літописця"

5 Острозький та Львівський літописи надруковано в книзі: Бевзо О. Львівський літопис і Острозький літописець. К., 1970.

Сторінки із "Львівського літопису"

Таким чином, усі три літописи поставали один по одному в часі: спершу Київський, тоді Острозький, останнім Львівський, і в описах сучасних собі подій по-своєму відбивають реальність першої половини XVII ст. Всі вони прив'язані до своїх регіонів, що визначають і назви їхні, але вже виходять у загальноукраїнський контекст, при тому козацтво дедалі більше й більше захоплює увагу літописців, а самі літописи укладаються і генетично, і фактологічно у своєрідну сув'язь (їх можна назвати протокозацькими), через що й розглядаємо їх як триптих. Звертає на себе увагу й таке: літописи творилися у трьох основних культурних і духовних центрах тодішньої України: Львові — Острозі — Києві, відтак поява їх саме в цих містах здається нам закономірною, бо саме тут у кінці XVI — першій половині XVII ст. зосереджувалася інтелектуальна енергія українського народу.







На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.