Навчально-методичний посібник для самостійного вивчення дисципліни: Українська література - Л. С. Козловська 2005

Українська поезія II половини XIX ст. Поетична творчість І. Франка і Лесі Українки
Особливості розвитку української поезії

Що являє собою народницька поезія в українській літературі цього періоду?

Провідною темою цієї поезії є громадянська, основними мотивами — соціальне і національне безправ’я, безвихідь пригнобленого становища людини, активна праця на ниві народної освіти з готовністю постраждати за народну справу. Поетами-народниками вважають О. Кониського, М. Старицького, Б. Грінченка, І. Манжуру, Олену Пчілку (Ольгу Косач).

Я не боюсь тюрми і ката,

Вони для мене не страшні.

Страшніш тюрма у рідній хаті,

Неволя в рідній стороні

О. Кониський

Найяскравішим поетом цієї течії є Павло Грабовський, який вважав себе цілком народним поетом («В мені завжди жив перш за все українець»). Він збагатив українську літературу новими жанрами (веснянки, ліричні портрети), характерами (жінка-борець, герой-борець), темами (інонаціональна). Грабовський відомий і як перекладач, що створив антологію перекладів світової поезії (переклав твори близько ста п’ятдесяти авторів). Незважаючи на народницький характер поезії П. Грабовського, він, без сумніву, глобальна мистецька постать в українському літературному процесі.

Яким був жанрово-стильовий репертуар української поезії кінця XIX cм. ?

Це унікальне явище в духовній культурі нашого народу, бо поезія цього періоду ознаменувала важливий поступальний рух в українському мистецькому слові, гармонійно поєднавши такі важливі для поезії компоненти, як нове і традиційне, раціональне й емоційне. Основне гасло цієї поезії — «гуманізм, демократизм, свобода чоловіка і народності» (І. Франко).

Насамперед, оновлення стосувалося тематичних меж тогочасної поезії, у яких співіснували традиційні теми села й історичного минулого з новими темами життя інтелігенції та життя заробітчан.

Після періоду романтизму саме у цей час активно розроблялися нові жанрові форми:

1) вірш-медитація (М. Старицький «Не спиться...», «Де мені подітись...»);

2) вірш-молитва (О. Кониський «Молитва за Україну» («Боже, великий, єдиний, нам Україну храни...»), Л. Глібов «Благання», Б. Грінченко «Боже правий, милосердний»);

3) вірш-цикл (цикли поезій І. Франка «Веснянки», «Осінні думи», «Україна»; П. Грабовського «З елегії», «До українців»);

4) елегії, пісні, балади (М. Старицький «Чати», І. Франко «Із староанглійських балад»);

5) поема в її тематичних різновидах:

а) соціально-побутова (П. Грабовський «Текинка», «Бурятка»);

6) філософська (Олена Пчілка «Дебора»);

в) історична (Б. Грінченко «Смерть отамана»).

Активно розвивається й оновлюється пейзажна, портретна й інтимна лірика з виразним психологічним спрямуванням (Я. Щоголів «Чабан», І. Манжура «Бурлака»).

Водночас із силабо-тонічним віршем автори активно використовують білий (неримований) вірш, верлібр, версет, поезію в прозі.

Ім'я Іван Франко

І. Франко належить до митців-реформаторів, в основі творчого світогляду яких лежить багатовікова спадщина народу. Глибина самоусвідомлення й усвідомлення взаємозв’язку між природою і людиною, поезією і владою, вічним і сьогоденним — ось домінанти поезій Каменяра.

Реформаторський пафос Франка передусім виявляється у тематиці його творів. Навіть традиційні для української поезії теми митець наповнював новими змістовими нюансами, активно розробляв нові, а саме: робітничу тему, тему революційного перетворення суспільства, відчуття нових суспільних перетворень (зб. «З вершин і низин»). У творчості І. Франка з’являється новий мотив трагічного кохання, розчарування і сумнівів, утверджуються мотиви гуманності, філософського спокою (зб. «Зів’яле листя», цикл інтимних віршів у зб. «Із днів журби», зб. «Мій Ізмарагд»).

Творчі пошуки Франка сприяли оновленню традиційних жанрів української поезії, зокрема поеми:

а) соціально-побутової («Панські жарти»);

б) філософської, що поєднує елементи притчі, пророцтва й заповіту («Монолог атеїста», «Іван Вишенський», «Мойсей»);

в) історичної («Бунт Митуси», «На Святоюрській горі»).

Є↔У

Переклади й переспіви з Софокла й Гомера, Горація й Овідія; іспанські романси, ісландські балади, португальські, китайські, італійські, слов’янські пісні; літературні твори Шекспіра, Шеллі, Гейне, Міцкевича, Пушкіна — такий доробок Франка — глибокого знавця світової літератури і поета світового рівня.

Думка

Як відзначив Д. Павличко, «галактика творів І. Франка так само народилася з пилинки вогню. На вигляд звичайна окалина..., а насправді незбагненна клітина божественного пломеню правдива іскра Прометея».

Отже, найвищим здобутком поезії другої половини XIX ст. є збірка «З вершин і низин» І. Франка, у якій уперше в українській поезії людина, народ з жертви перетворюються на борця і господаря майбутнього:

Та прийде час, і ти огнистим видом

Засяєш у народів вольних колі.

Масштабів європейської лірики сягають збірки «Мій Ізмарагд», «Зів’яле листя», «Із днів журби», проблематика яких перегукується з проблематикою поезії В. Гюго, Я. Неруди, Я. Верхліцького.

Ім’я Леся Українка

У поезії Лесі Українки найвиразніше виявилися всі нові риси поетичної доби.

Майстерність розробляння Лесею Українкою нових тем виводить її поезію на європейський рівень, особливо завдяки оригінальному осмисленню національної теми в своєрідній інтерпретації світових образів та сюжетів.

Новаторським є нерозривне поєднання інтимного з громадським у поезіях «Contra spem spero», «Товаришці на спомин», «Порвалася нескінченна розмова». Саме у її віршах повнокровно звучать феміністичні мотиви, виявляються риси елегійного імпресіонізму: «Талого снігу платочки сивенькі», «Романс», «Імпровізація», «Осінь» та ін.

Поєднання елементів лірики і драми у поезії Лесі Українки привело до виникнення особливого жанрового різновиду в українській літературі — драматичної поеми («Одержима», «Блакитна троянда», «Кассандра» та ін.). Поступовий мистецький пошук досконалих художніх форм сприяв оновленню поетесою вже відомих жанрових форм: сонета, рондо, вірша-імпровізації, білого (неримованого) вірша, діалогічної форми вірша.

Зазначимо

Леся Українка змогла вивести українську поезію з обмеженості «хатніх тем» до загальнолюдських обріїв, продовжуючи справу Т. Шевченка. І. Франко та Леся Українка творили у своєрідний перехідний період, який поєднав у собі різноманітні філософсько-мистецькі течії. їхня поетична спадщина — це фрагмент загальноєвропейської культурної панорами, де співіснувала стара школа письма і новий психологізм з «людською душею», з модерним спрямуванням від зображення до вираження:

Ми паралітики з блискучими очима,

Великі духом, силою малі.

Орлині крила маєм за плечима,

Кайданами ж прикуті до землі.

Думка

І. Франко називав джерелом сили поетичного слова Лесі Українки «могуче полум’я любові до людей, до рідного краю і широких людських ідеалів..., віру в кращу будущину».

Отже, українська поезія того часу була новаторською як за тематикою і проблематикою, так і в жанрових виявах. Вона передбачила новий поступ прийдешнього століття, з новою поезією, з новим світом людських ідей гуманізму, демократії, свободи. В історії світової культури цей період називають класичним модернізмом, що прийшов на зміну класичному реалізму XIX ст., після кризової епохи декадансу.