Навчально-методичний посібник для самостійного вивчення дисципліни: Українська література - Л. С. Козловська 2005

Українська поезія II половини XX ст. Феномен шістдесятників
Особливості розвитку української поезії

У чому полягає феномен поезії шістдесятників?

У світовій літературі та літературі українській у цей час відбувається поворот до естетичного критерію творчості як основного. Чергова криза суспільної свідомості породжує нові оригінальні ідіостильові осмислення традиційних глобальних тем: гуманізації життя в усіх аспектах, національної гідності, свідомості, самореалізації людини у праці і творчості, війни і миру, екологічної безпеки людства.

До шістдесятників відносять Ліну Костенко, М. Вінграновського, І. Калинця, В. Стуса, І. Драча, Д. Павличка, В. Симоненка, І. Світличного та ін.

Соціальний пафос поезії, її гуманістичний характер не були новаторськими досягненнями шістдесятників, адже ці риси є наскрізними у світовій поезії. Новаторство полягало в тому, що доля окремої людини розгортається у планетарному масштабі, досягаючи рівня світових драм і шекспірівських трагедій. Пошуки спиралися на традиції й української, і світової культури. Автори при цьому намагалися надати нової сили вічним образам і сюжетам. Прикметною ознакою цієї поезії стає авторська присутність у творах.

Може бути, що мене не буде,

Перебутній час я перебув,

Але будуть світанкові губи

Цілувати землю молоду

М. Вінграновський

Думка

«Вони повернули втрачену вагомість словам і поняттям, заставили людей знову повірити у реальність духовного світу. Це був справжній подвиг: в атмосфері тотального зневір’я у щось повірити. І запалити вірою інших» (Валентин Мороз).

Ім’я Ліна Костенко

Українська поетеса, яку називають попередницею шістдесятників, чия творча біографія є зразком незаангажованого політикою служіння мистецтву слова. У дебютних збірках «Проміння землі» (1956), «Вітрила» (1958), «Мандрівки серця» (1961) Ліна Костенко закладає мистецький фундамент своєї поезії — ліризм, аристократичну одухотвореність, глибину думок, афористичність мови. Саме тому майже на 20 років забороняють видавати її збірки, проте поетеса продовжуватиме творити поеми «Маруся Чурай» і «Берестечко», вірші майбутніх книг «Над берегами вічної ріки» (1977), «Неповторність» (1980). Можна виокремити кілька домінант у творчих шуканнях Л. Костенко. По-перше, це широко трактована нею тема пам'яті, історичного й національного досвіду, що складають основу національного самоусвідомлення народу («Чадра Марусі Богуславки», «Місто Ур», «Чигиринський колодязь», «Пастораль XX ст.» та ін.). Громадянська безкомпромісність поетеси виявляється в історичних паралелях, гострій полемічності її поезій, присвячених багатогранній темі творчості («Умирають майстри», «Ти знов прийшла, моя печальна музо», «Страшні слова», «Доля»):

Поезія — рідна сестра моя.

Правда людська — наша мати.

Загострена потреба виражати словом красу довкілля вилилась у прекрасні рядки пейзажних віршів «Осінь жагуча», «Осінній день», «Обступи мене, ліс», «Цей ліс живий». Протягом усієї творчості промовляє Л. Костенко про світле людське почуття любові («Ти пам’ятаєш», «Світлий сонет», «Розкажу тобі...», «Моя любове», «І не минає», «Недумано...») проникливими рядками своїх поезій. Особливу увагу потрібно звернути на авторські інтерпретації жанру поеми, яким активно послуговується поетеса (поема «Циганська муза» (своєрідна художня автобіографія), поема-балада «Скіфська одіссея» (пекучий роздум над історичною долею народу), драматичні поеми «Дума про братів неазовських» (своєрідна мистецька антитеза відомого фольклорного сюжету) і «Сніг у Флоренції» (роздум про долю митця, про надбання і втрати на життєвому шляху).

Романом у віршах «Маруся Чурай» поетеса Зазначимо по-новому продовжила літературну традицію осмислення долі легендарної народної співачки в контексті долі України, започатковану М. Старицьким і продовжену В. Самійленком, О. Кобилянською.

Мова

Поетичні рядки Л. Костенко завжди сповнені особливого чаклунства. То чергуючи асонанси з алітераціями, то вміло граючи словами, то дивовижно поєднуючи їх в оригінальні образи, авторка розширює виражальні можливості сучасної української літературної мови.

Ліна Костенко є справжньою мистецькою совістю нації. Вона гідно продовжує духовну справу Лесі Українки і Т. Шевченка, творячи довершену поезію серця.

Думка

Старший побратим по перу і щирий прихильник таланту поетеси Д. Луценко говорив, що натхнення у нього часто з’являлось від її «геніальної рими або рядочка».

У чому виявився суперечливий характер української поезії II половини 60-х — поч. 70-х рр. ?

Поезія цього періоду змінює вектор мистецького дослідження людини, світу, природи із зовнішньо спрямованого на внутрішньо спрямований. Проблематика залишається у визначеному раніше колі, проте ніби втрачається актуальність контексту, знижується рівень соціальної та психологічної достовірності характеру ліричного героя.

Традиційне тематичне коло української поезії наснажується філософічністю, вірші мають інтимізувальний характер, активно розробляються «жіноча» й урбаністична теми. З’являється і нове осмислення теми природи в екологічному аспекті. У цій поезії знаходимо достатньо талановите інтерпретування традиційних віршових форм — медитації, роздуму.

Відомими поетами 70-х є В. Забаштанський, С. Тельнюк, П. Осадчук, Л. Скирда, Р. Лубківський. Проте тоді ж багатьом із плеяди молодих поетів був перекритий доступ до публікацій (В. Голобородько, Н. Киряк, В. Кордун).

Отже, поезія того періоду, з одного боку, позначена постійними творчими шуканнями митців, виробленням рис ідіостилю в контексті історичного образного сприйняття дійсності. 3 другого боку, саме суспільно-політичні умови призвели до «зміління» тематики, догматизації змісту, до застою не тільки у державі, але й у поетичній творчості. Попри всі ці перешкоди українська поетична хвиля тих років була досить потужною, віддавала належне традиціям і перебувала у постійному пошуку нового.

Невід’ємною частиною української літератури є творчість поетів-піснярів (А. Малишка, М. Сингаївського), до яких належить і Д. Луценко.

Ім’я Дмитро Луценко

Поет, чия пісенна лірика увійшла до скарбниці української літератури, журналіст. Основною ознакою його поезії є мелодійність, наспівність, своєрідна гармонійна «злитість» з українською народнопісенною стихією. У віршах своїх зб. «Дарую людям пісню», «Як тебе не любити», «Пахучий хліб», «За Березовою Рудкою», «Пісня вірності», посмертний «Усе любов’ю зміряне до дна», «А я люблю, люблю...» Д. Луценко виявляє цікавість до традиційної теми української поезії. Темі великої і малої батьківщини присвячені «Пісня про Черкащину», «Пісні Волині», «Батьківщино кохана», «Пісня заокеанських братів», «Хата моя, біла хата», «Дорога спадщина», «Отчий дім»:

За Березовою Рудкою По дібровах і гаях Голубою незабудкою Бродить молодість моя.

Поет-фронтовик мав право у своїх віршах говорити від імені свого покоління, тих, хто захищав країну в роки війни («Фронтові побратими», «Стоїть над Волгою курган», «Балада про братерство», «Дума про Україну», поема «Безсмертя»).

Д. Луценко так само щиро пише про найсвятіше почуття в житті — кохання. У митця воно об’єднує любов до жінки і любов до дитини («Не віддам тебе осені», «Пісня вірності», «Неспокій», «Я тебе, як мрію, зачарую», «Як я люблю тебе»), любов до рідної пісні (диптих «Рідна пісня») і, звичайно, до Матері. Його вірші в одному ряду з найдовершенішими зразками української лірики, що оспівує синівську любов до батьків («Батькове серце», «Спасибі вам, Мамо», «Мамина вишня»):

Та не порадує літо

Душу мою молоду...

Плаче тепер білим цвітом

Мамина вишня в саду.

Мова

Уміння у зовні простих, проте наснажених глибиною української пісенної традиції образах, метафорах, порівняннях («а роки, як розсідлані коні», «як сонцем виняньчений колос», «тихий день до гора», «співала зачарована тиха Десна») втілити найголовніше притаманне поетичній мові Д. Луценка, з її довершеною ритмомелодикою та майстерністю звукопису.

Зазначимо

Багато пісень на слова Д. Луценка, написаних П. Майбородою, І. Шамо, О. Білашем, А. Пашкевичем, О. Екімяном («Ой ти, ніченько», «Де синії гори», «Ой пливи, вінок», «Зачарована Десна»), стали народними, а вірш «Києве мій» сприймають як неофіційний гімн столиці незалежної України.

Кожен рядок Д. Луценка приховує в собі вічні людські цінності, кожен рядок художньо узагальнює пережите поетом, стаючи надбанням справжньої високої літератури.

Думка

У його поезії звучить душа народу, душа його рідної землі, про що мудро сказав В. Сосюра: «Для поета Д. Луценка поезія — його рідна земля з ніжністю барвистих квітів, шепотом зарошених садів і гаїв, з вітром і хмарами, з працею на її роздольних і щедрих ланах. І тому поезію Д. Луценка я називаю земною».

У чому полягає модерновість поезії авторів Нью-Йоркської групи?

Лірика представників Нью-Йоркської групи стала своєрідним продовженням творчих шукань поетів Празької школи. Метою її стає необхідність ламання стереотипів заради оновлення поетики українського вірша, велику увагу поети приділяють естетиці творчості, інтелектуалізації змісту поезії.

Особливостями поетичного стилю і мови є ламання традицій у мові твору, бароковість, модерність форм, яка виявляється у пошуку нових слів, поєднанні вишуканого звукопису і відмови від традиційної версифікації, відновленні перерваної традиції українського верлібру.

Бути німим, безпристрасним,

як завжди зачинені двері.

Бути забутим, як стара статуя в маленькім місті...

Б. Рубчак

До поетів Нью-Йоркської групи належать Богдан Рубчак, Богдан Бойчук, Віра Вовк, Юрій Тарнавський, Емма Андієвська.

Поезію цих авторів вважають виявом сюрреалізму в українській літературі, що продовжувала сюрреалістичні пошуки Ю. Яновського у прозі, Б.-І. Антонина — у поезії. Вона свідчить, що по-українському можна писати інакше, доводить право писати авторським ідіолектом, для якого загальнонародна мова — лише мистецька рамка.

Ім’я Емма Андієвська

Поет, прозаїк, художник українського зарубіжжя, що належить до Нью-Йоркської групи. Своєю поетичною творчістю Е. Андієвська активно задекларовує одну з головних ідей модерністського світобачення: єдиною рушійною силою творчості, єдиним її джерелом є підсвідомість. Поет має естетичне призначення фіксувати у своїх рядках те, що відбувається у Всесвіті (збірки «Поезії», «Народження ідола», «Риба і розмір», «Первні», «Пісні без тексту» та ін.).

Мова

Тематику, філософську проблематику, мову поетичних візій Е. Андієвської (як й інших авторів Нью- Йоркської групи) слід розглядати у постійній генезі від традиційного до нового. Лексикон віршів поетеси — це чепурна, вишукана, екзотична система. Зміст і звукопис поезії Е. Андієвської творять єдиний оригінальний вимір читацького сприймання:

Порічок гроно, наче сонм планет,

Застигло в нерухомім танку —

Закам’янілий пірует

На вічному світанку.

Отже, твори Е. Андієвської як неординарна складова творчості митців Нью-Йоркської групи засвідчують якісний розвиток української поезії.

Думка

Ця поетеса доводить право кожного митця «писати авторським індивідуальним стилем, плекаючи слово»

(Мар’яна Накула).

Отже, українське поетичне мистецтво слова завжди проектувалося на реалії світу українців. Герої кожного талановитого поета своєрідні й неповторні, а сам він завжди перебуває під впливом народної творчості. Українська поезія, позначена постійним шуканням індивідуального в контексті європейського мистецького процесу, творенням нової мовної реальності та генетичним зв’язком авторів різних поколінь, є, безперечно, вартісною складовою в системі національної духовності.

Питання для самоперевірки

1. Що розуміють під новою українською літературою? Яка роль І. Котляревського у її становленні?

2. Як виявляється романтизм в українській поезії XIX ст.? У чому новаторство поезії Т. Шевченка?

3. Яку роль у розвитку української поезії відіграли І. Франко і Леся Українка?

4. Як виявляється модернізм у поезії 20—30-х рр.?

5. Чиїми іменами представлена українська поезія зарубіжжя?

6. Які основні мистецькі проблеми розв’язує поезія шістдесятників?

Основна література: 1—13.

Додаткова література: 1, 2, 3,4, 8, 10, 30, 31, 33, 50, 65, 81.

Художні твори: 1, 2, 7, 13, 14, 15, 16, 19, 20, 21, 25, 28, 30, 34, 39, 40,42.