Ігри в які можна грати та заробляти крипту не вкладаючи власні кошти
Можешь майнити крипту навіть з телефону. Заходь швидше поки активація майнера безкоштовна
Навчально-методичний посібник для самостійного вивчення дисципліни: Українська література - Л. С. Козловська 2005
Розвиток прозових жанрів у давній українській літературі
Становлення і розвиток жанрово-стильової системи давньої української літератури
Всі публікації щодо:
Давня українська література
Історія літератури
У яких жанрах виявився подальший розвиток давньої української прози?
Традиція літописання, перервана на майже три століття, продовжилась в епоху козацького бароко (XVI—XVII ст.) у козацьких літописах (літопис Самовидця, літопис Самійла Величка, літопис Григорія Граб’янки).
Літопис Самовидця відзначає оригінальний зміст, живий і поетичний виклад, у ньому охоплено події до 1702 року. Літопис складається з двох частин і вступу: перша частина присвячена епосі Б. Хмельницького та періоду Великої Руїни (до 1676), а друга — це хронологія воєнних подій до 1702 р.
Зазначимо
Мотиви і сюжети цього літопису використані П. Кулішем у романі «Чорна рада», В. Стусом — у поезії «За літописом Самовидця».
Літопис Самійла Величка — найбільший і найдосконаліший твір жанру літописання, що складається з чотирьох томів. Автор увів в обіг термін «козацький літопис». Козаки тут виступають як свідомі патріоти України, а Хмельницький — це український Мойсей. Автор пов’язував історію свого народу з історією інших країн, Мазепу називав хитрим лисом, але й порівнював з біблійним Йосифом. «Літопис Самійла Величка» має ознаки першої історичної повісті. Герої літопису — живі люди, для характеристики яких використані елементи народної мови.
Літопис Г. Граб’янки написаний гадяцьким полковником, що підтримував ідеї П. Полуботка, відбував ув’язнення у Петропавловській фортеці, пізніше, 1734 р., загинув у поході проти татар. За стилем цей твір — військова повість, написана церковнослов’янською мовою, з використанням народних прислів’їв і приказок. Він являє собою першу спробу систематизації історії України.
«Історія Русів» — літопис, автор якого невідомий, написаний у кінці XVIII ст. російською мовою зі значною кількістю українізмів. Русами автор вважав українців, у літописі він відтворює їх історію від найдавніших часів до російсько-турецької війни 1768—1774 рр. У літописі дано високу оцінку діяльності Б. Хмельницького, засуджено політику Петра І щодо України. У мовній тканині твору поєднані елементи художнього, наукового, епістолярного стилів.
Зазначимо
«Історія Русів» вплинула на творчість А. Мет линського, І. Срезневського, Є. Гребінки, М. Костомарова. До неї зверталися П. Куліш (роман «Михайло Чарнишенко...»), Т. Шевченко (поеми «Сон», «Великий льох»). Цією історичною пам’яткою цікавилися О. Пушкін, представники «української школи» в польській поезії (М. Чайковський, С. Гощинський та ін.).
Чому полемічну літературу вважають досягненням давньої української літератури?
Тематика полемічної літератури зумовлена дискусією представників православної церкви з католиками. Експансія католицизму на українській землі активізувала православне духовенство й освічених українців на захист і збереження православної церкви, національної самобутності культури. Православні письменники об’єднали свої зусилля проти ідеологів уніатства, висвітлюючи його слабкі сторони і захищаючи свої інтереси.
Зазначимо
У стильовому ключі твори полемічної літератури є зразком раннього українського бароко. Популярними були жанри: трактат, послання, памфлет, діалог, монолог-інвектива (звинувачення). Творчість окремих представників полемічної літератури, зокрема Герасима Смотрицького, Стефана Зизанія, Христофора Філалета, Мелетія Смотрицького, Захарії Копистенського сприяла утвердженню в українській літературі нових ідей, жанрів, художніх засобів.
Мова
Національно-визвольний пафос полемічної літератури з її увагою до народного життя сприяв утвердженню позицій «простої» мови, якою і написана більшість творів українських полемістів.
Ім’я Іван Вишенський
Відомо 16 трактатів і послань, десять з яких він об’єднав у рукописну «книжку». До найбільш відомих належать: «Обліченіє диявола-миродержця», «Порада», «Зачапка мудрого латинника з глупим русином», «Видовище мисленне», «Послання до єпископів».
Проблематика його творів — це викриття і розвінчання дій єпископів-уніатів; пропаганда нового суспільства (церкви), якому треба повернутися до чистоти і первісної освіченості, що існувала до розквіту християнства; пошук шляхів до Бога через самоочищення і просвітлення.
Мова
Полеміст обстоював перевагу церковнослов’янської мови, проте у деяких його творах використані й елементи «простої» мови. Його мовна творчість є своєрідним відбитком ситуації, яка склалася у тогочасній літературі; показовою з погляду зародження та синтезу книжних і розмовних елементів у мові давньої української літератури. Крім того, І. Франко вважав його одним із фундаторів публіцистичного стилю.
І. Вишенський пише барвисто, соковито; образи його творів наочні, динамічні. Стиль відзначає їдка іронія аж до безжального сарказму. Незважаючи на ортодоксальність поглядів, зокрема зневагу до всього, що не стосувалося «вічного спасіння» (земна краса, мистецтво, народні звичаї), слова творів Вишенського «українізуються», тобто у мовній палітрі особливе місце посідають елементи живої народнорозмовної мови.
Думка
За висловом I. Франка, Вишенський був «першим українським полемістом, письменником-публіцистом «великого стилю», постаттю надзвичайно сильною и оригінальною».
Якими були перші українські вірші, якою мовою вони написані, ким були їхні автори?
Основою ранньої української поезії були фольклор (музично- словесна творчість) і переклади літературних віршів з інших європейських мов. Розвивалися жанри духовного, або набожного вірша, представлені перші зразки любовних віршів, акровірші П. Могили.
Першими авторами ранніх українських віршів були Петро Могила, Герасим Смотрицький та інші видатні високоосвічені державні та культурні діячі Ренесансу.
Мова
Мовою раннього українського віршування стають церковнослов’янська та староукраїнська книжна літературна мови. У XVI ст. поступово формується «проста» мова, що в основі своїй мала книжну з її церковнослов’янізмами, старослов’янською лексикою, але активно збагачувалась живомовними українськими рисами.
Зазначимо
Одна з найбільш ранніх пам’яток, написаних мовою, у якій відображені основні фонетичні, лексичні й граматичні риси живої розмовної, — «Пересопницьке євангеліє» (1556—1561). Президенти нової незалежної України складають присягу на вірність її народові саме на цьому Євангелії.
Зазначимо
Перші українські друковані вірші зафіксовані у XV—XVI ст. (Юрій Дрогобич «Похвала папі Сіксту», Герасим Смотрицький «Похвала гербів князів Острозьких», дворядкові строфи «Хронології» Андрія Римші).
Потрібно відзначити виникнення тенденції до латино-польського та слов’яно-руського віршування, удосконалення українського національного варіанту силабічного вірша. Важливим для розвитку віршування стало активне розроблення його теоретичних основ на українському ґрунті. Варто наголосити на ролі Києво-Могилянської академії, її викладачів, що створювали власні поетики й риторики (напр., поетика М. Смотрицького).
Мова
З XIV ст. в Україні функціонують дві літературно-писемні мови: українська редакція церковнослов’янської мови (книжно-традиційна) реалізовувалася у конфесійному стилі, окремих художніх жанрах (ода, драма), ораторських творах, науковій літературі. Руська мова була близька до живої народної, вона ж була офіційною (діловою) мовою Великого князівства Литовського. Приблизно з середини XVI ст. ця «проста мова» завойовує діловий стиль, широко використовується у різних жанрах художнього стилю.
Отже, українська поезія XV—XVI ст., засвоюючи досвід світової поетики, на власному національному ґрунті досягла певних здобутків у теорії та практиці віршування. Вона відіграла значну роль у розвитку жанру історичної пісні й козацького епосу, стала основою для поезії епохи бароко й окремих мистецьких поетичних течій XIX—XX ст.
