Навчально-методичний посібник для самостійного вивчення дисципліни: Українська література - Л. С. Козловська 2005

Розвиток жанру драми у давній українській літературі
Становлення і розвиток жанрово-стильової системи давньої української літератури

Коли зароджується українська драматургія, у чому полягають її особливості?

Інсценізовані видовища були відомі ще нашим далеким предкам у Київській Русі. Це різні скоморошні ігрища, яскраві дійства з піснями на військові теми, мисливські пантоміми. Інсценізованими були різні види обрядів (напр., великодні, купальські обряди та ін.). Церковна обрядовість, тісно пов’язана з культом богослужіння, також мала значний вплив на становлення ранньої української драматургії. Вважають, що друга половина XVI—XVII ст. є початком розвитку українського театру. Перші українські драматичні твори були тісно пов’язані зі шкільною освітою і раннім віршуванням, оскільки вірші писалися у формі діалогів на різні теми (моралізаторські, духовні). Як припускають дослідники, театральні дійства, очевидно, починаються з братських шкіл, колегіумів (першість віддають школі при Львівському братстві). Перші сценічні вистави датуються 1630, 1631 роками у Львові та Києві («Вірші трагедії «Христос Пасхон» Григорія Богослова» Андрія Сеульського, «Роздуми про муку Христа Спасителя нашого» Йоаникія Волковича). Ці твори утверджують на українській сцені духовну драму. Вона стає складовою навчального процесу: як правило, викладачі поетики писали драми, а її сценічним втіленням займалися спудеї (студенти). Тому драма отримала назву «шкільної».

Є↔У

Автори драматичних творів у пошуках матеріалу зверталися до трактатів Аристотеля, Горація, Платона та ін. Головним осередком українського шкільного театру була Києво- Могилянська академія.

Шкільна драма мала такі жанрові різновиди: містерія, міракль, мораліте.

Особливістю композиції цих драм була наявність між актами твору інтермедій чи інтерлюдій.

Є ↔У

Інтермедія з’являється у Західній Європі, її дійовими особами стають представники «низького» стану: селяни, солдати, шахраї та ін. Українські інтермедії споріднені з німецькими фастнахтшкілями, англійськими та французькими фарсами, іспанськими ентремесес та італійською комедією дель арте.

Мова

«Шкільну драму» писали староукраїнською книжною мовою (у Європі — латинською мовою), а інтермедії — з використанням живої народної мови (прислів’я, приказки тощо). В інтермедіях діяли представники усіх національностей України — українці, росіяни, поляки, білоруси, євреї, цигани та ін., кожен з яких у п’єсі розмовляв своєю мовою або макаронічним жаргоном. До нашого часу дійшло близько 40 інтермедій побутового та суспільно-історичного характеру. Вважають, що саме з інтермедій бере початок українська комедія.

Популярними були шкільні драми на історичну тему («Милость Божія» невідомого автора, «Володимир» Ф. Прокоповича). Історична драма поєднувала в собі реальних історичних осіб та образи персоніфікованих чеснот. Тут часто діяли герої з античної міфології, події у ній розвивались динамічно, як правило, був задіяний великий хор, що створював додаткове емоційно-психологічне тло драми. Головний персонаж названих вище драм — Богдан Хмельницький, що змальований як ідеальний герой і захисник національних інтересів. Джерелами історичних драм були козацькі літописи Самовидця, Г. Граб’янки, народні думи та пісні. Народний театр був представлений вертепом та вертепною драмою, які поєднували сценічні засоби лялькового театру, музики, образотворчого мистецтва з художнім словом актора.

Незважаючи на різні вияви драматичної творчості раннього періоду, їм притаманні спільні риси, як-от: умовність постаті головного героя (це узагальнений образ грішника, святого та ін.), символічність, алегоричність сценічної дії, трансформація одного жанрового різновиду в інший. На відміну від тогочасного російського театру в українських драмах переважала духовна тематика, а не світська; на відміну від польської драматургії в українській культивувалися містерія і мораліте.

Отже, у давні часи поступово сформувалася система драматичних жанрів, що вписувалася у європейський контекст. З тих часів до нашого часу дійшли 30 драм і діалогів, 40 інтермедій. У XVIII ст. драма набуває більш «світського» характеру, у ній з’являються елементи сатири.