Навчально-методичний посібник для самостійного вивчення дисципліни: Українська література - Л. С. Козловська 2005

Г. Сковорода як предтеча нової української літератури
Становлення і розвиток жанрово-стильової системи давньої української літератури

Чому поетичну творчість Г. Сковороди вважають найвищим досягненням української літератури XVIII ст. ?

Ім'я Григорій Сковорода

Уся творчість Г. Сковороди є віддзеркаленням його філософських поглядів. Водночас із богословськими творами П. Величковського і Дм. Туптала вони складають чи не єдину спробу філософсько-богословського синтезу як самостійної творчої концепції (усього 17 трактатів і діалогів), яку можна визначити так: життя у згоді з самим собою, відповідно до природи («До тебе, моя природа, в тебе хощу й умереть»), нематеріалістичне прагнення до свободи («Ничего я не желатель, кроме хлеба да води»), епікурейство («Покой — смерть, не вред»), ідея «сродної праці», творчої праці («Не ревнуй в том, что не данно от Бога»), ідея про Біблію як третій світ, де зовнішній вияв — «гірка несмачна вода», внутрішній алегоричний зміст — це «семя істини».

Оригінальні філософські ідеї Сковороди виявились і в системі його педагогічних поглядів, за якими головне завдання вчителя — розпізнати природні здібності дитини (трактати «Благородний Єродій», «Убогий Жайворонок»).

Зазначимо

У ліриці Г. Сковорода — представник класичного бароко. Його лірика — це лірика внутрішнього світу людини, що роздумує над вічними питаннями буття.

Основні тематичні розділи поезії Сковороди — пейзажна, філософська, сатирична, духовна, історико-політична лірика. Новаторським є розширення системи художніх засобів: символізація, метафоризація ліричних і ліро-епічних творів (зб. «Сад божественних пісень»). Різножанровість поезій, її тематичне багатство й особливості поетичної мови творів становлять визначальні риси спадщини митця.

Є↔У

Проблематику творів Г. Сковороди (соціальну, морально-етичну, філософську, духовно-естетичну) сміливо можна проектувати на світовий рівень (твори Есхіла, П. Кальдерона, Й. В. Гете, Дж. Байрона).

Байки, написані Сковородою, органічно поєднавши класичні й народні традиції, стали цілком самостійними творами. У передмові до збірки «Байки харківські» визначена жанрова суть байки, яка складається з фабули і сили. Дуже часто саме «сила» є синтезом афористичності твору «Краще в одного розумного і добросердного бути у любові й повазі, ніж у тисячі дурнів»: («Собаки», «Ворона і Чиж», «Жайворонки», «Бджола і Шершень» та ін.). Написані прозою 30 байок заклали фундамент майбутнього розвитку жанру в українській літературі.

Мова

Мову творчості Г. Сковороди часто називають філософією слова, та й сам він вважав слово і матеріальним, і невловимим, і вічним. У його творах легко знайти риси традиційної церковнослов’янської книжності (урочистість конфесійного стилю), що поєднуються з народнопісенними метафорами, епітетами, народними прислів’ями як елементами мовної палітри творів. Немало по-філософськи ємних висловів Сковороди збагатили скарбницю української афористики (сродна пращ, нова людина має нову мову тощо).

Думка

«Глибокий гуманізм, якого першим вістуном був Сковорода, робиться основою всіх кращих творів української літератури XIX в.» (І. Франко).

Отже, глибина і всеосяжність світу на ім’я «Григорій Сковорода» настільки вражаюча, що кожне нове століття «починається його словом і думкою», в яких і нація, і кожен її представник знаходить близьке, захоплююче, вічне. Він мріяв про горну республіку, де не буде суєти. Ніхто краще за самого філософа не сказав про головний зміст людського життя: «Nosce te ipsum!» («Пізнай самого себе»).

Після Г. Сковороди українська культура, як і література, і мова, починаючи від старокнязівської доби, мала відкритий «екстравертний» характер (О. Пахльовська). Перекладна й оригінальна література Русі, твори полемічної літератури, козацькі літописи, першопочатки української поезії та драматургії стали могутнім джерелом подальшого розвитку нашої літератури. Активно розвивалися жанри ліричної поезії, бурлескні, сатирично-гумористичні вірші, інтермедії, які творилися «мовою, зрозумілою по всіх усюдах Руси-України» (І. Франко).

Думка

Як зазначав Д. Чижевський, вплив української літератури на російську, особливо у XVII ст., був величезним і залишався таким ще й у XVIII ст. Саме завдяки українському посередництву російська література «познайомилась» із віршем і драмою.

Мова

У XIV—XVIII ст. інтенсивно розбудовувалась система літературної мови з урахуванням норм книжно-писемних традицій і тенденцій розвитку живої народної мови, а «європеїзація» культури полягала у вільному оперуванні як простою мовою, слов’янською, так і польською чи латиною як мовою науки й освіти. Словник мови того періоду саме завдяки налагодженню тісних контактів з іншими культурами, розвитком освіти, науки, мистецтва, книгодрукування поповнився новою лексикою, сприйняв значну кількість латинізмів, полонізмів, запозичень з європейських мов.

Отже, розвиток української літератури означеного часу, а також певні соціально-історичні обставини зумовили появу нового феномену в українській літературі — живомовної народнорозмовної творчості І. П. Котляревського.

Питання для самоперевірки

1. У чому полягає роль літератури як фактору гуманізації сучасної професійної освіти та формування лексикону сучасного фахівця-економіста?

2. Що вкладають у поняття «оригінальна» і «перекладна» література?

3. Як розвивався жанр літопису у давній українській літературі?

4. У чому виявляється оригінальність «Слова о полку Ігоревім»?

5. Як у давній українській літературі виявляє себе поетичний Ренесанс?

6. Які драматичні жанри розвивалися у давній українській літературі?

7. Яка роль Г. Сковороди у становленні й розвитку української літератури давнього періоду?

8. Якою була мова художніх творів у різні періоди розвитку давньої літератури?

Основна література: 1,4, 11,13.

Додаткова література: 9,20,25,27,28,36, 38,39,40,41,42,47,55.

Художні твори: 2,4, 9, 22, 26, 28, 30, 31.