Навчально-методичний посібник для самостійного вивчення дисципліни: Українська література - Л. С. Козловська 2005

Ознаки нової літературної доби в українській поезії І половини XIX ст.
Особливості розвитку української поезії

Вивчаючи самостійно цю тему, студенти повинні зосередити увагу на особливостях розвитку української поезії на різних часових відтинках. Насамперед важливо з’ясувати такі питання: що являє собою поезія як жанр, коли і за яких обставин виникає нова українська поезія як перший етап нової української літератури, які жанрово-стильові течії найбільш повно представлені у різні періоди розвитку української поезії, яке місце української поезії у світовій літературі. Студентам необхідно звернути увагу на поетичний доробок найвидатніших українських поетів (І. Котляревський, Т. Шевченко, І. Франко, Леся Українка, Олександр Олесь, Є. Маланюк, А. Малишко, В. Сосюра, Л. Костенко, М. Вінграновський та ін.).

Поезія (з грецької «роблю, творю») — це:

1) мистецтво слова, що художніми образами впливає на уяву читача;

2) у вузькому значенні — це віршована, ритмічно побудована мова;

3) усі віршовані твори певного автора, народу чи епохи.

Які особливості української поезії І половини XIX ст.?

Цей період у розвитку української поезії характеризують такі риси:

1) співіснування у літературному процесі традицій класицизму, романтизму і частково реалізму;

2) популярність бурлескно-травестійної манери письма;

3) тенденція до вживання живої народнорозмовної мови.

Є↔У

У поезії панує давня традиція використання світових образів і тем, сюжетів (від Овідія і Шекспіра до Пушкіна). В українській поезії того періоду теж з’являються спроби створення травестійних поетичних творів, хоча й менш вдалих, ніж у Котляревського: П. Білецький-Носенко («Горпинида, або Вхоплена Прозерпина»; К. Думитрашко («Жабомишодряківка»), Яків Кухаренко («Харко, запорозький кошовий»).

Ім’я Іван Котляревський

І. Котляревський є одним із фундаторів нової української літератури, а його «Енеїда» — найвидатнішим досягненням української поезії того періоду і початком національного відродження українців. Новаторство І. Котляревського виявилося перш за все у національному забарвленні етнографічного матеріалу, можливості двопланового прочитання поеми (іронічно-побутовий і героїчний зміст). І. Котляревському вдалося не просто відтворити життя українців того часу, а й передати дух народу завдяки використанню живої народнорозмовної мови, а саме київсько-полтавського діалекту. У мовній тканині твору вдало поєднуються багата народна фразеологія, лексика з давніми традиціями українського віршування (напр., автор використовує вірші-іграшки, макаронічну мову). «Енеїда» Котляревського є новим етапом розвитку українського силаботонічного віршування.

Отже, «Енеїда» є новим, самобутнім літературним явищем, що було суголосним новій історичній добі, сприяло пробудженню національної свідомості в освічених верствах українського громадянства. Це перша друкована книга, написана живою мовою, перша високохудожня поема. І. Котляревський є зачинателем нової української літератури новою мовою — живою народною, що стало знаменною сторінкою в історії української літератури.

Думка

Для українського письменства «Енеїда» стала епохальною подією, «можливо, єдиним у всесвітній літературі щасливим винятком, коли травестована переробка оригіналу піднялася до рівня справді класичного взірця, який за своєю культурно-історичною значущістю, неперевершеними художніми якостями залишив далеко позаду всі попередні травестії. Більше того, поема І. Котляревського започаткувала нову добу в історії української національної культури» (П. Хропко). Віддаючи данину таланту письменника, Т. Шевченко писав:

Будеш, батьку, панувати,

Поки живуть люди,

Поки сонце в небі сяє,

Тебе не забудуть.

Водночас із творами, написаними в дусі класицизму, у 20 — на початку 30 рр. XIX ст. в українській літературі з’явилися твори, позначені рисами романтизму. Одним із найбільш яскравих преромантиків став Петро Гулак-Артемовський, відомий насамперед як байкар («Пан та Собака», «Тюхтій та Чванько», «Солопій та Хівря»). Його перу належать перші українські балади «Твардовський» і «Рибалка» (переробки балад А. Міцкевича та Й.-В. Гете), яким притаманні багата народнопоетична образність, ліризм, поетичність і комічність.

Чи був український романтизм повнокровним літературно-мистецьким явищем?

Для романтизму характерне превалювання лірики, що істотно впливає на інші жанри та роди літератури.

Є↔У

Романтизм став тією течією, що найбільш повно виявила свої особливості в українській поезії аналізованого періоду і повністю вкладалась у європейський контекст [поети німецької школи «бурі й натиску» (Ф. Шиллер, Г. Гейне); англійські (В. Вордсворт, Д. Байрон, П. Шеллі); польські (А. Міцкевич, З. Красіцький); російські (О. Пушкін, М. Лєрмонтов, М. Гоголь); угорські (Ш. Петефі)].

Сам термін утворився від поняття «романс», яке в середні віки вживалося для позначення ліричної героїчної пісні, написаної не латиною, а іспанською мовою. Романтики приділяли велику увагу перекладу, що сприяло поширенню ідеалів романтизму в літературах різних країн, зокрема України.

Для авторів цього напрямку характерне оригінальне переосмислення традиційних тем і оновлення тематики поезії. У центрі їхньої уваги історичне минуле України, фольклор (фольклорні сюжети, образи), сильна особистість у виняткових обставинах, фантастика, божевілля, містифікація смерті.

Слід пам’ятати, що стильова система жанрів романтизму набагато мобільніша, ніж її попередниця — класицистична. Саме ця «рухливість» сприяла виникненню в українській тогочасній літературі нових жанрів: ліро-епічної драматичної поеми, балади (перша оригінальна українська балада — «Бандурист» Л. Боровиковського), елегії, літературної пісні, романсу, віршованої казки.

Є↔У

Український романтизм, під безперечним впливом англійської і німецької шкіл, найбільш розвинув народно- фольклорну й історико-поетичну течії. Одним із популярних був своєрідний міжлітературний сюжет про прихід мертвого нареченого: В. Вордсворт («Балада»), В. Скотт («Вільям і Хелін»), Л. Боровиковський («Маруся»), С. Руданський («Безнадія»). Характерним для тогочасної поезії було літературне обігрування мотивів чеських, румунських, сербських, грецьких народних пісень (М. Костомаров «Грецька пісня», сербські і чеські пісні М. Шашкевича).

У літературній критиці існує досить умовний поділ українських романтиків першої половини XIX ст. на школи:

—харківська школа (Л. Боровиковський, А. Метлинський, І. Срезневський, О. Бодянський, М. Петренко);

—київська школа (М. Костомаров, Т. Шевченко, П. Куліш);

—західноукраїнські романтики (поети «Руської трійці»: М. Шашкевич, І. Вагилевич, Я. Головацький).

Мова

Історична заслуга романтиків полягає у «відкритті» народної поезії, збагаченні системи художніх засобів. Переклади поетичних творів з інших мов сприяли популяризації української літературної мови, доводячи її дієздатність на літературній ниві.

Рідна мова, рідна мова!

Мов завмер без тебе я!

А. Метлинський

Отже, в українській літературі романтизм складається у 20 — на початку 30-х років, його розквіт — це 30—50 рр. XIX ст. Розширивши жанрову систему, охопивши нове коло тем, залучивши нові художні засоби у систему українського віршування (символізм, персоніфікація), цей напрямок став якісно новим етапом у розвитку української поезії. Романтичний період називають ще першим українським Відродженням. Найпотужнішим виявом українського романтизму, безсумнівно, є творчість Т. Шевченка.

Чому поетичну творчість Г. Сковороди вважають найвищим досягненням української літератури XVIII ст. ?

Ім'я Григорій Сковорода

Уся творчість Г. Сковороди є віддзеркаленням його філософських поглядів. Водночас із богословськими творами П. Величковського і Дм. Туптала вони складають чи не єдину спробу філософсько-богословського синтезу як самостійної творчої концепції (усього 17 трактатів і діалогів), яку можна визначити так: життя у згоді з самим собою, відповідно до природи («До тебе, моя природа, в тебе хощу й умереть»), нематеріалістичне прагнення до свободи («Ничего я не желатель, кроме хлеба да води»), епікурейство («Покой — смерть, не вред»), ідея «сродної праці», творчої праці («Не ревнуй в том, что не данно от Бога»), ідея про Біблію як третій світ, де зовнішній вияв — «гірка несмачна вода», внутрішній алегоричний зміст — це «семя істини».

Оригінальні філософські ідеї Сковороди виявились і в системі його педагогічних поглядів, за якими головне завдання вчителя — розпізнати природні здібності дитини (трактати «Благородний Єродій», «Убогий Жайворонок»).

Зазначимо

У ліриці Г. Сковорода — представник класичного бароко. Його лірика — це лірика внутрішнього світу людини, що роздумує над вічними питаннями буття.

Основні тематичні розділи поезії Сковороди — пейзажна, філософська, сатирична, духовна, історико-політична лірика. Новаторським є розширення системи художніх засобів: символізація, метафоризація ліричних і ліро-епічних творів (зб. «Сад божественних пісень»). Різножанровість поезій, її тематичне багатство й особливості поетичної мови творів становлять визначальні риси спадщини митця.

Є↔У

Проблематику творів Г. Сковороди (соціальну, морально-етичну, філософську, духовно-естетичну) сміливо можна проектувати на світовий рівень (твори Есхіла, П. Кальдерона, Й. В. Гете, Дж. Байрона).

Байки, написані Сковородою, органічно поєднавши класичні й народні традиції, стали цілком самостійними творами. У передмові до збірки «Байки харківські» визначена жанрова суть байки, яка складається з фабули і сили. Дуже часто саме «сила» є синтезом афористичності твору «Краще в одного розумного і добросердного бути у любові й повазі, ніж у тисячі дурнів»: («Собаки», «Ворона і Чиж», «Жайворонки», «Бджола і Шершень» та ін.). Написані прозою 30 байок заклали фундамент майбутнього розвитку жанру в українській літературі.

Мова

Мову творчості Г. Сковороди часто називають філософією слова, та й сам він вважав слово і матеріальним, і невловимим, і вічним. У його творах легко знайти риси традиційної церковнослов’янської книжності (урочистість конфесійного стилю), що поєднуються з народнопісенними метафорами, епітетами, народними прислів’ями як елементами мовної палітри творів. Немало по-філософськи ємних висловів Сковороди збагатили скарбницю української афористики (сродна пращ, нова людина має нову мову тощо).

Думка

«Глибокий гуманізм, якого першим вістуном був Сковорода, робиться основою всіх кращих творів української літератури XIX в.» (І. Франко).

Отже, глибина і всеосяжність світу на ім’я «Григорій Сковорода» настільки вражаюча, що кожне нове століття «починається його словом і думкою», в яких і нація, і кожен її представник знаходить близьке, захоплююче, вічне. Він мріяв про горну республіку, де не буде суєти. Ніхто краще за самого філософа не сказав про головний зміст людського життя: «Nosce te ipsum!» («Пізнай самого себе»).

Після Г. Сковороди українська культура, як і література, і мова, починаючи від старокнязівської доби, мала відкритий «екстравертний» характер (О. Пахльовська). Перекладна й оригінальна література Русі, твори полемічної літератури, козацькі літописи, першопочатки української поезії та драматургії стали могутнім джерелом подальшого розвитку нашої літератури. Активно розвивалися жанри ліричної поезії, бурлескні, сатирично-гумористичні вірші, інтермедії, які творилися «мовою, зрозумілою по всіх усюдах Руси-України» (І. Франко).

Думка

Як зазначав Д. Чижевський, вплив української літератури на російську, особливо у XVII ст., був величезним і залишався таким ще й у XVIII ст. Саме завдяки українському посередництву російська література «познайомилась» із віршем і драмою.

Мова

У XIV—XVIII ст. інтенсивно розбудовувалась система літературної мови з урахуванням норм книжно-писемних традицій і тенденцій розвитку живої народної мови, а «європеїзація» культури полягала у вільному оперуванні як простою мовою, слов’янською, так і польською чи латиною як мовою науки й освіти. Словник мови того періоду саме завдяки налагодженню тісних контактів з іншими культурами, розвитком освіти, науки, мистецтва, книгодрукування поповнився новою лексикою, сприйняв значну кількість латинізмів, полонізмів, запозичень з європейських мов.

Отже, розвиток української літератури означеного часу, а також певні соціально-історичні обставини зумовили появу нового феномену в українській літературі — живомовної народнорозмовної творчості І. П. Котляревського.

Питання для самоперевірки

1. У чому полягає роль літератури як фактору гуманізації сучасної професійної освіти та формування лексикону сучасного фахівця-економіста?

2. Що вкладають у поняття «оригінальна» і «перекладна» література?

3. Як розвивався жанр літопису у давній українській літературі?

4. У чому виявляється оригінальність «Слова о полку Ігоревім»?

5. Як у давній українській літературі виявляє себе поетичний Ренесанс?

6. Які драматичні жанри розвивалися у давній українській літературі?

7. Яка роль Г. Сковороди у становленні й розвитку української літератури давнього періоду?

8. Якою була мова художніх творів у різні періоди розвитку давньої літератури?

Основна література: 1,4, 11,13.

Додаткова література: 9,20,25,27,28,36, 38,39,40,41,42,47,55.

Художні твори: 2,4, 9, 22, 26, 28, 30, 31.