Нариси з теорії літератури - Іванишин В. П. 2010

Основні аспекти і принципи вивчення літературних феноменів
Літературознавство як філологічна наука

Всі публікації щодо:
Теорія літератури

Завдання кожної науки полягає у зведенні до мінімуму суб’єктивізму дослідника, щоб давати об’єктивні знання про дійсність. Для мінімізації суб’єктивізму вченого використовують дослідницькі інструменти, прилади, механізми, технічні комплекси, навіть якщо предметом дослідження є об’єктивна реальність, її конкретні об’єкти і явища. Ця проблема особливо загострюється у сфері мистецтвознавства, зокрема літературознавства. Адже тут дослідник часто стикається із потрійною суб’єктивністю: власною — як живої людини; художнього твору, який завжди є суб’єктивним образом зображуваного; предмета зображення, яким може бути не тільки реальний, об’єктивний, а й суб’єктивний, уявний, видуманий світ чи внутрішній світ, почуття, переживання людини.

Теорія літератури як наука покликана давати літературознавству такий науково-інтелектуальний інструментарій (тезаурус), який допоміг би досліднику проникнути у глибини літературного твору, забезпечити його повноцінне вивчення й осмислення, мінімізувати неминучий дослідницький суб’єктивізм у пізнанні та оцінюванні явищ літератури. Для забезпечення належної повноти вивчення явищ літератури дослідник має подбати про багатоаспектність пізнавального процесу, розглядаючи їх у різних ракурсах і з різних точок зору. Теорія літератури націлює дослідника на такі основні аспекти (точки зору, перспективи сприйняття) вивчення літературних явищ:

1. Історико-генетичний. Передбачає вивчення генези (походження, «родоводу») твору, історичних передумов його задуму і характеру, історії його написання та побутування, можливих змін у сприйнятті твору внаслідок змін у суспільному бутті і свідомості, авторських чи редакторських змін у творі, місця твору у творчості митця тощо.

2. Структурно-функціональний. Зобов'язує до вивчення твору як художнього цілого, естетичної системи, тобто через виявлення і дослідження всіх його структурних елементів та відношень (ієрархії, взаємозв’язку та взаємозумовленості) між ними і їхніх формотворчих, образотворчих, змістотворчих та смислотворчих функцій.

3. Історико-функціональний. Налаштовує на вивчення чи прогнозування (для новотворів) місця і ролі твору в сучасному історико-літературному процесі, розвитку естетичної думки, літератури, культури, духовності народу.

При цьому важливу роль відіграють основні принципи вивчення літератури, якими має керуватися дослідник у пізнавальному процесі, щоб уникнути суб’єктивізму:

1) принцип естетичності. Суть його полягає у сприйнятті і трактуванні літератури як явища передусім естетики, мистецтва. В оцінюванні твору визначальними мають бути саме естетичні підходи і критерії. Відповідно малохудожній твір жодних інших функцій виконати не зможе;

2) принцип інтенціональності (лат. іntеntiо — намір, прагнення). Згідно з ним необхідно враховувати, що кожний художній твір спрямований на читача, розрахований на сприйняття іншими, вплив на них. Обов’язок дослідника — виявити й оцінити інтенціональність, ідейну спрямованість, духовнотворчу телеологічність твору відповідно і до ідеї самого мистецтва, і до стану, інтересів та актуальних завдань нації. Іноді інтенціональність виявляється як акцентована ідейність, яка може бути властива не тільки окремому творові чи творчості конкретного письменника, а й літературам загалом. Наприклад, чітку інтенцію мала нова українська література: захист, духовне пробудження, національне звільнення і духовну підтримку народу на його шляху до свободи і власної державності;

3) принцип іманентності (лат. іmmаnеns — властивий). Визнання його зобов’язує до сприйняття літератури як атрибутивного, неодмінного явища національної духовності й культури, яке має власні естетичні, духовнотворчі, людинотворчі та націотворчі цілі й завдання. Тому оцінювати літературу, її твори слід саме за якістю виконання іманентних для неї функцій, а не за пропагандою чужих ідей і гасел, здатністю догоджати невибагливим смакам духовно вбогої публіки чи за можливим зиском від продажу художніх книг;

4) принцип історизму. Об’єктивне дослідження має розглядати, вивчати явища літератури в історичному контексті. Тільки так можна належно оцінити оригінальність, новаторство і реальний внесок письменника в літературу;

5) принцип структурованості. Літературний твір — складне ціле, структуроване на різних рівнях. Тільки пізнавши образну структуру, макроструктуру і всі структурні елементи у їхніх взаємозв’язках, можна належно оцінити його як функціональне ціле;

6) принцип системності. Художній твір — складна естетична система, що водночас є елементом системи національної культури, ширше — духовності, а тому стратегія його пізнання вимагає вивчення з позицій системності, комплексності та всебічності дослідження;

7) принцип контекстуальності. Структурні елементи твору і твір як ціле можуть бути належно пізнані й оцінені лише контекстуально, через вивчення їх у найрізноманітніших, але природних для них аналітичних контекстах;

8) принцип націоцентричності. Усвідомлення його налаштовує аналізувати й оцінювати твір як явище національної свідомості, духовності, культури. Із них твір постає і на них впливає — позитивно чи негативно. Сенс літературознавчої діяльності полягає в культивуванні позитивного впливу і протиставленні негативному. Без урахування цього принципу література втрачає сутнісний орієнтир, звужує творчу спроможність, знижує суспільний статус і може перетворитися на словесну гру, на самовдоволеного носія чужих правд із «чужого поля». Ігнорування принципу націоцентричності спустошує й літературознавство, перетворює його на відстороненого і бездумного реєстратора, коментатора зробленого в літературі, запопадливого перед усім, що подається як «нове», «західне» тощо.







На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.