Всі публікації щодо письменника:
Теорія літератури

Теорія літератури - Олександр Галич - 2001

Легенда - Система епічних жанрів - ЕПІЧНИЙ РІД ЛІТЕРАТУРИ - РОДИ І ЖАНРИ ЛІТЕРАТУРИ

3.2. Система епічних жанрів

3.2.11.Легенда

Легенда (від лат. Іеqеnda — те, що слід читати) фольклорний або літературний твір, що містить розповідь на фантастичну тему. З усіх інших епічних жанрів легенда найближче стоїть до міфу, оскільки, як і в останньому, в ній ідеться про фантастичні події, проте, на відміну від міфу, в основі легенди лежить, хоча й щедро прикрашена вигадкою, розповідь про реальні історичні події та про реальних історичних осіб, які з тих чи інших причин запали в народну пам'ять. Етимологію поняття „легенда” й характерні ознаки таких творів В. Домбровський, наприклад, характеризує так: „Імення легенди є латинського походження, словом „Іеqеnda”, „те, що має бути читане”, означає в середньовічних монастирях витяг із св. Письма або життєписів Святих, призначений до голосного читання за трапезою („Потім у трапезу мав вже поспішати. Черговий він був за обідом читать”. — „Легенда про ченця, що жив триста літ”). Дорогою перенесення значення перейшло те імення на оповідання з життя І. Христа на землі, Пресв. Богоматері і Святих угодників і мучеників. Ті оповідання визначались вільним і нестримним польотом поетичної фантазії, що... не дуже-то зважала на церковну традицію; задовольняючи вроджену людині потребу зайняти уяву незвичайним і чудесним, вони разом з тим мали за завдання впливати на поглиблення релігійного духа і популяризування релігійних істин. Джерелом легендарних оповідань є так зв. апокрифічні книги Св. Письма” [25, 27]. Зміст легенд не обов'язково пов'язується з викладом християнських і, взагалі, релігійних діянь. В основу значної частини легенд покладено зміст цілком світського характеру. Для диференціації релігійного і світського елементів у структурі даного епічного жанру, легендами інколи називають лише твори на релігійну тематику, тоді як легендарні твори зі світською тематикою називають переказами (рос. — предание) (термінологічної ваги така диференціація, проте, не набрала). Легенди лежать в основі фабул творів А. Міцкевича („Пані Твардовська”), В. Гюго („Легенда про Юліана Милостивого”), Г. Флобера („Спокуса св. Антонія”), Г. Манна („Доктор Фаустус”), В. Брюсова („Рея Сільвія”), О. Герцена („Легенда”), Л. Толстого („Праця, смерть та хвороба”), О. Купріна („Щастя”). Українські народні легенди ввійшли до збірників: Гнатюк В. „Галицько-руські народні легенди”, т. 1—2 (див. „Етнографічний збірник”, т. 12—13, Львів, 1902—1903); „Малорусские народные предания и рассказы. Свод М. Драгоманова” (Київ, 1876); „Українські народні казки, легенди, анекдоти” (Київ, 1957) та ін. Окремі мотиви релігійних легенд і переказів містяться в „Енеїді” І. Котляревського, творах Т. Шевченка.







На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.