Казка - Система епічних жанрів - ЕПІЧНИЙ РІД ЛІТЕРАТУРИ - РОДИ І ЖАНРИ ЛІТЕРАТУРИ

Теорія літератури - Олександр Галич - 2001

Казка - Система епічних жанрів - ЕПІЧНИЙ РІД ЛІТЕРАТУРИ - РОДИ І ЖАНРИ ЛІТЕРАТУРИ

3.2. Система епічних жанрів

3.2.13. Казка

Казка — малий епічний жанр, корені якого сягають в усну народну творчість. В основу казки покладено вигадані, фантастичні чи авантюрні події. Кінцівка є переважно оптимістичною: добро перемагає зло.

Вже в самому слові „казка” міститься стисла вказівка на певні ознаки цього жанру: казка — від слова „казати”, це те, що „кажеться”, тобто розповідається. На східнослов'янському ґрунті термін „казка” вперше як рівнозначний поняттям „баснь”, „байка” тлумачиться у граматиці Лаврентія Зизанія „Лексись сиречь реченія” (1596 р.), а пізніше як ідентичний словам „баснь”, „байка”, „вимисел” у словнику Памви Беринди „Лексікоггь славеноросскій и ймень тлькованіе” (1627 р.). Приблизно в цей же час (1649 р.) у грамоті Верхотурського воєводи Рафа Всеволозького вперше офіційно задокументовано російський термін „сказка” (див.: 23, 204].

Як і багато інших епічних жанрів казка паралельно існує як у фольклорі, так і у формі авторської літературної творчості. Жанр фольклорної казки генетично сходить до міфу. Як вважає Е. Мелетинський, казка могла відокремитися від міфів унаслідок „розриву безпосереднього зв'язку цих міфів з ритуальним життям племені. Відміна специфічних обмежень на розповідання міфу, допущення в коло слухачів невтаємничених (жінок та дітей) тягнули за собою мимовільну настанову оповідача на вигадку, підкреслення розважального моменту й неминуче — ослаблення віри в достовірність розповіді. Із міфів виводяться особливо сакральні моменти, посилюється увага до сімейних стосунків героїв, їхніх суперечок, бійок і т. п. Первісна сувора достовірність поступається місцем несуворій, що сприяє дедалі більш усвідомленому у вільному вимислі” [41, II, 44І]. Вільна вигадка, яка чимдалі, тим більше пориває з необхідністю наслідування твердо фіксованих реалій міфу, внутрішня настанова оповідача (казок) на розважальне, а не на світоглядне, пізнавальне ідейне завдання казки, — це ті чинники, з яких поступово постає жанр. Тематично фольклорна, як і пізніша літературна казка, поділяється на три великі групи: 1) казки про тварин; 2) фантастично-чародійні казки; 3) соціально-побутові казки. Літературна казка постає з фольклорної в основному двома шляхами:

1) через вільну інтерпретацію її сталих фабульних схем;

2) на основі оригінальної фабули, в яку широко вводяться чарівно-фантастичні елементи. Л. Брауде дає таке визначення літературній казці: „Літературна казка — авторський, художній, прозаїчний або віршовий твір, заснований або на фольклорних джерелах, або цілком оригінальний; твір переважно фантастичний, чародійний, що змальовує неймовірні пригоди вигаданих або традиційних казкових героїв і, в окремих випадках, орієнтований на дітей; твір, в якому неймовірне чудо відіграє роль сюжетотворного фактора, служить вихідною основою характеристики персонажів” (16, 234].

Найкращі літературні казки належать перу Г.-К. Андерсена („Снігова королева”, „Дюймовочка”), братам Грімм („Король Дроздобород”, „Три брати”), В. Грауфу —„Холодне серце”), Ш. Перро („Попелюшка”, „Кіт у чоботях”), А. Ліндгрен („Карлсон, що живе на даху”), К. Грехем („Вітер у вербах”), А. Мілн („Вінні-Пух”), Д. Р. Р. Толкін („Хоббіт”). Сюди ж слід віднести казки Є. Шварца, О. Волкова, К. Чуковського, С. Маршака. Вершиною світового казково-літературного жанру багато літературознавців та читачів справедливо вважають казку викладача математики Оксфордського університету Л. Керрола (Ч. Доджсона) „Пригоди Аліси в країні чудес”. Долучилися до цього жанру й українські письменники, передусім Марко Вовчок („Кармелюк”, „Невільничка”, „Лимерівна”, „Ведмідь”, „Дев'ять братів та сестриця Галя”), І. Франко („Фарбований Лис”, „Лис і Дрозд”, „Осел і Лев”, „Заєць і їжак”, „Вовк війтом”), Панас Мирний („Казка про Правду та Кривду”), М. Коцюбинський („Хо”). В літературі XX століття до цього жанру зверталися А. Дімаров („Про хлопчика, що не хотів їсти”, „Для чого людині серце”, „Блакитна дитина”), Н. Забіла („Про ліниву дівчинку”), О. Іваненко („Лісові казки”, „Казка про веселу Аль”, „Казка про маленького Ніка”), Ю. Ярмиш („їжачок і Соловейко”, „Ведмежа і Полярна зірка”).





Віртуальна читальня Української літератури для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами. Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов'язковим гіпертекстовим посиланням на сайт, будьте вдячними ми затратили багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2007-2019 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.