Матеріали для Нової української школи 1 клас - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити

ТЕОРІЯ ЛІТЕРАТУРИ

РОЗДІЛ VІ. ЛІТЕРАТУРНИЙ ПРОЦЕС

 

1.  ЗАГАЛЬНЕ ПОНЯТТЯ ПРО ЛІТЕРАТУРНИЙ ПРОЦЕС

 

Світова література має багатовікову історію свого розвитку, яка характеризується періодами злетів і занепадів, блискучих перемог і нищівних поразок. У цілому ж можна говорити про поступальний розвиток, унаслідок якого ми сьогодні маємо «Іліаду» та «Одіссею» Гомера й інтимні вірші Сафо, «Витязя в тигровій шкурі» Шота Руставелі, «Слово о полку Ігоревім» невідомого автора, «Божественну комедію» Данте і п'єси Шекспіра, поезію Ду Фу, «П'ятерицю» Алішера Навої, «Фауста» Гете і «Людську комедію» Бальзака, «Війну і мир» Толстого і драматургію Ібсена, «Кобзаря» Шевченка і «Чорну раду» Куліша, «Мойсея» Франка і «Лісову пісню» Лесі Українки, «Сонячні кларнети» Тичини і «Санаторійну зону» Хвильового, «Собор» Гончара і «Тисячолітнього Миколая» Загребельного.

Поступальний розвиток світової літератури, а саме він передусім пов'язується з поняттям «літературний процес», зумовлений соціально-економічними причинами і внутрішніми закономірностями руху мистецтва в часі та просторі.

Історія світової літератури переконливо доводить, що її пік нерідко збігається з високим ступенем розвитку соціально-економічних відносин. Так було в часи найвищого піднесення Київської Русі чи за доби Відродження в Західній Європі. Однак бували в історії такі часи, коли, навпаки, занепад соціально-економічних відносин в окремі періоди ніяк не позначався на рівні розвитку літератури, а іноді давав блискучі зразки художньо довершених творів літератури. Наприклад, суспільно-політична криза в Росії після поразки декабристів дала несподіваний злет поезії (Пушкін, Лєрмонтов, Тютчев), поразка національної революції в Україні 1917—1920 років збіглася з бурхливим розвитком літератури та мистецтва (Тичина, Рильський, Хвильовий, Косинка, Куліш, Підмогильний, Довженко, Курбас, Петрицький).

Що є рушієм літературного процесу? Що визначає рух літературної творчості й напрямок цього руху? Ці непрості питання здавна цікавили літературознавців. Дискусії з цього приводу тривають і досі. Ясна річ, одним із провідних факторів, Oо стимулюють літературний процес, є соціальна дійсність, яка перебуває в постійному русі, змінах, суперечностях. «Історичний процес визначає художник», — стверджував Ю. Борєв [2, 8]. Літературний розвиток, врешті-решт, залежить від економічного стану держави, рівня її матеріального виробництва. Однак історія світової літератури засвідчує, що звести всі важелі, які стимулюють художній розвиток, лише до економіки, — значить вульгаризувати цей процес. Тут варто якомога повніше врахувати діалектику внутрішніх і зовнішніх факторів, які визначають динаміку розвитку літературного процесу.

«Діалектика виходить з ідеї спонтанності, — наголошував Ю. Борєв, — з ідеї руху як саморуху, що визначається внутрішніми суперечностями самого предмета і взаємодіями внутрішніх і зовнішніх факторів розвитку. При цьому провідне значення мають внутрішні протиріччя предмета, а зовнішні впливи посилюють чи гальмують їх дію» [2, 8].

У літературному розвиткові економічні відносини, суспільно-політичні процеси є зовнішніми факторами руху. Суперечності, закладені в самій літературі, її традиції й новаторство, які є прямим опосередкованим відгуком на вимоги життя, — складають внутрішні фактори розвитку літератури. Діалектичне поєднання зовнішніх і внутрішніх факторів є визначальним у художньому розвиткові. Розвиток літератури, поява в ній суттєво нових явищ з'являється на ґрунті тих художніх традицій, які утвердилися в ній значно раніше. Економічний стан держави сам по собі нічого нового в літературі не створює, однак може суттєво впливати на зміну літературних традицій, стимулювати чи, навпаки, гальмувати художню творчість. На літературний процес також впливають певні форми суспільної свідомості, а саме: філософія, релігія, політика, право, наука й мораль. Взаємодія літературного процесу та філософії, наприклад, добре проглядається у випадку впливу екзистенціалістських ідей на художню творчість Сартра, Камю, чи філософії Декарта на літературну практику класицизму й теоретичні розробки Буало. Впровадження християнства великою мірою визначило розвиток давньоруської літератури.

Досить часто в одній особі поєднувалися письменник і науковець. В українській літературі класичним прикладом такої діяльності може бути творчість Івана Франка — поета, прозаїка, драматурга, літературознавця, політика, соціолога, економіста. Посилення впливу науки на літературу привело до появи фантастичних творів Жюля Верна, Герберта Велса, Олексія Толстого, Володимира Винниченка.

На розвиток літературного процесу впливають також інші види мистецтва — музика, театр, живопис, архітектура, скульптура, хореографія, а в новітню добу — кіно й телебачення. Помітний вплив на еволюцію літератури мають також міфологія, ритуали та обряди, усна народна творчість, етнографія та менталітет народу, останнім часом деякі з цих факторів зазнають абсолютизації. Перш за все це стосується міфів.

Сучасний канадський учений Нортрон Фрей стверджує, що західноєвропейська література обертається навколо міфу як певної архетипічної структури, в чому відчувається традиція міфологічної школи й розвиток учення К. Юнга. Міф, на думку Н. Фрея, є домінуючим фактором у літературному процесі.

Вплив різнопланових естетичних і культурних типів діяльності на літературу, що поєднувалися з тиском на неї власних традицій, сприяє саморозвиткові літературної творчості. Для розуміння саморозвитку літератури варто розглянути її внутрішні зв'язки, розкрити механізм творчих взаємовпливів.