Теорія літератури - Олександр Галич - 2001

Наслідування - ВНУТРІШНІ ФАКТОРИ РОЗВИТКУ ЛІТЕРАТУРНОГО ПРОЦЕСУ - ЛІТЕРАТУРНИЙ ПРОЦЕС

Наслідування в літературному процесі — це свідоме використання автором творів попередників для вираження власних думок, емоцій, настроїв, почуттів. При наслідуванні ступінь використання твору іншого письменника є більш високим, ніж при запозиченні. І це виправдано, оскільки наслідування має набагато виший рівень новаторства та розвитку певної літературної традиції. У світовій літературі багато випадків наслідування має послання Горація „До Мельпомени” (Г. Державін — О. Пушкін — В. Брюсов — М. Рильський). Зустрічається наслідування в І. Франка (цикл „На старі теми”), М. Старицького („На мотив з Гайне”, „Як з тобою ми спізнались...”). Іноді наслідування, як це ми бачимо в Т. Шевченка, є цілком самостійним твором („Ісаія. Глава 35 (Подражаніє)”, „Осії. Глава XIV (Подражаніє)”). Багатовікову традицію наслідування можна простежити в ряді літератур народів Сходу. Зокрема, знамениті „П'ятериці” Навої, Хосрова, Джамі є також наслідуванням п'яти поем („Скарбниці таємниць”, „Хосров і Ширін”, „Лейлі й Меджнун”, „Сім красунь”, „Іскандернаме”) азербайджанського поета XII — початку XIII століття Нізамі. До наслідування наближаються переспіви з творів інших авторів. Найчастіше це буває з віршами, написаними за мотивами якихось творів. Так, вірш „Рибалка” П. Гулака-Артемовського є переспівом відомої балади Ґете, а „Маруся” Л. Боровиковського — це переспів балади В. Жуковського „Світлана”.