Теорія літератури - Олександр Галич - 2001

Ремінісценція - ВНУТРІШНІ ФАКТОРИ РОЗВИТКУ ЛІТЕРАТУРНОГО ПРОЦЕСУ - ЛІТЕРАТУРНИЙ ПРОЦЕС

Ремінісценція (лат. reminiscentia спогад) — це один із видів творчих взаємовпливів, суть якого полягає в запозиченні окремих елементів з творчості попередників. Це можуть бути мотиви, образи, окремі вирази, деталі тощо. Обов'язковою умовою ремінісценцій є їх творча зміна, переосмислення, набуття нового змісту. Наприклад, перша редакція поеми Ігоря Муратова „Кінець Синього птаха” є ремінісценцією зі знаменитого метерлінківського „Синього птаха”. Шевченківські інтонації простежуються у вірші „З нудьги, знічев'я, з неспокою” у цього ж автора:

З нудьги, знічев'я, з неспокою,

З недоброго передчуття

Я знову мучуся собою,

Переглядаю все життя.

І все караюсь, все караюсь,

Що я чогось недоробив,

І все стараюсь, все стараюсь,

Щоб сам себе не розлюбив.

На ремінісценціях з поеми „Лісова пісня” Лесі Українки будується вірш П. Воронька „Я той, що греблі рвав”:

Я той, що греблі рвав,

Я не сидів у скалі...

Ремінісценціями з поезії П. Тичини є рядки роману О. Гончара „Перекоп”: „Тиша... Тиша. Спорожнів майдан. Спорожніли вулиці. Прищухла, ніби вимерла Чаплинка”. Жартівливою ремінісценцією з поеми І. Котляревського „Енеїда” є такий фрагмент із вірша „Любов”:

Ілько був парубок моторний

І хлопець хоч куди козак...

(Тінь Котляревського пригорне

Мене в цю хвилю міцно так

І скаже: він таки мастак!..)