Всі публікації щодо:
Літературознавство

ТЕОРІЯ ЛІТЕРАТУРИ - Соломія Павличко 2002

Конфлікт між статями як один з аспектів fin de siecle - КРИЗА НАРОДНИЦТВА НА ЗЛАМІ ВІКІВ І ПОЯВА МОДЕРНІСТСЬКОГО ДИСКУРСУ

Чоловіча реакція на жіночий голос і феміністичну ідею була складною. Вірджинія Вулф, котра пильно вивчила аналогічну проблему в англійській літературі, дійшла висновку: “Історія чоловічої опозиції до жіночої емансипації, можливо, цікавіша іа історію самої емансипації”1.

І чоловіки, і жінки бачили, проживали, осмислювали й відображали у свідомий і несвідомий спосіб конфлікт між статями, який існував у суспільстві. Дискурс культури глибоко позначений цим конфліктом і різноманітними реакціями на нього.

Ще в ранніх щоденниках Кобилянська записала: “...я не хотіла б вийти за нього заміж, бо він такий самий чоловік, як і псі інші, а я ненавиджу чоловіків”2 Парадоксальна цитата в контексті щоденників, які показують молоду дівчину, переповнену бажанням любити, яка майже постійно закохується в різних чоловіків, починаючи від власного брата до одруженого священика, часто закохується, не бачивши свого об’єкта, іншими словами, любить власну фантазію. Однак і ця “ненависть” має під собою підстави. Вона пов’язана з передчуттям того, що чоловіче суспільство відкине її. Відкине її надто нестримні, неконтрольовані почуття, її надто самостійні погляди, її надто живий розум. Що й сталося досить швидко.

В одному з перших листів до Ольги Кобилянської Леся Українка формулює своє ставлення до галицьких чоловіків, з якими “не можна... почувати себе вільно... У галичан мене ще вражало якесь чудне, непросте відношення до жінок, все вони дивляться на нас згори вниз, або знизу вгору, а щоб так просто нарівні— зроду!”·3 Тому Леся Українка не дивується, що “галицькі уми” не вплинули на Кобилянську, і не довіряє запевненням галицьких поступовців про співчуття до жіночого питання.

І вона, звичайно, має рацію. “Галицькі поступовці” ніколи не були послідовними й до кінця щирими в підтримці феміністичного руху. З одного боку, такі соціалісти, як Франко й Павлик, подібно до інших європейських соціалістів другої половини XIX віку, підтримували емансипацію. З іншого боку, в глибині їхніх сердець залишався страх перед руйнівністю надто радикального фемінізму, залишалося бажання поставити його в пристойні рамки авторитетною чоловічою рукою, що якоюсь мірою робили Франко, Павлик, Маковей та інші прихильники цього руху.

Промовистий приклад дає Франкове редагування Кобилянської. Франко опублікував у ЛНВ (т. XXXIV) оповідання “Ідеї”, вилучивши з нього частину розповіді вдови. Після її слів “на полі соціалізму, жіночої емансипації, національнім — не знаю, врешті, на чім” у рукописі йшли слова: “...додала, зворушена власними словами. Я була така охоча до праці... така напружена до діяльності, як тота стріла старенних луків, що ожидала хвилі помчатися золотою блискавкою в невидиму даль!

Для мене не існували ніякі так зв. приватні інтереси, як споминала я вже. Я не бавилася дівочими мріями про любов, мужчин і подружжя, як мої ровесниці. Яке се там життя, — думала я з погордою молодості, — в котрім жиється виключно для себе?.. Зачинитися між чотири стіни, годувати себе і кількох душ коло себе. Заткати вуха проти того, що виходило знадвору і стогнало, домагалося від нас помочі?.. Що дзвонило дзвони на різні мови і виривало серце з грудей... Що се за таке літ я, от таке життя “для себе”? Питала я. Мені було того замало. Я хтіла більше.

Народові треба було більше, ніж щасливих подруж, зачинених в панських кімнатах, щасливих. Ба, більше ще як і “ідеалу”. Говорити лиш матерньою мовою. Він, що, може, був в розмаху па культурну народність, без вироблених рисів і характеру, без тієї сили, що творить і полишає за собою монументи в історії і мармурових богів...”4

Отже, в цьому уривку викладено майже повне кредо Кобилянської— фемінізм, соціалізм, народ. Напівнатяками вона і кидає ідеали — є щось більше за ідеал сім’ї (патріархальному ідеалові протиставлена феміністична свобода вибору), є щось пі ми не за ідеал говорити рідною мовою (ідеалові націоналізму протиставляється ширший ідеал, це, очевидно, соціалізм). Нарешті, є щось більше за ідеал народності, це саме ідеал “культурної народності”. Неясність у цьому моменті не випадкова “Культурна народність” — досить невиразний ідеал в обставинах початку віку.

Чому Франко викреслив цей уривок? Очевидно, з тієї ж самої причини, з якої він не згадає наступного року про фемінізм ранніх творів Кобилянської в листі до Ягича. Такого роду редагування виказує страх маскулінної культури перед "новими”, сильними жінками й усім комплексом проблем, які вони приносили.

Навіть такий освічений чоловік, як Стефаник, котрий підтримував ідею навчання жінок в університетах, міркував так: "Інша річ, чи все лиш образовану жінку можна любити. Я без мотивів кажу, що не все любиться образовану, де є вибір між образованою і необразованою, дуже часто вибирається послідню...”5 В тому ж листі він відмахнувся від Кобринської: “Я дуже скептично відношуся до образованя галицьких жінок... Коборинська, напр., є талановита, та образованя у неї нема. Muart Mill, кілька книжок інших за емансипацію і з економи то ціле джерело, з котрого черпає, — і є нудна”6.

І Маковей в оповіданні про чоловіка-емансипанта, яке, очевидно, мало стати пародією на “екстреми” феміністичного руху, на небажання жінок одружуватися, виказав цей страх перед невідомою, анархічною жіночою загрозою.

У свою чергу, Кобилянська, яка, очевидно (як показує їхнє літування), в душі хотіла вийти заміж за Маковея, в цьому тексті 1903 р. підводить концептуальну основу під своє самітництво й засуджує шлюб як принцип.

Ще більше Маковей виказав загальний глибинний страх галицьких чоловіків перед фемінізмом у неопублікованому вибачливому листі до Ольги Кобилянської, де спробував мотивувати 'їхній розрив. Там є такі слова: “В р. 1950 якась люта феміністка напише у Вашій біографії: “Сумну ролю в життю Кобилянської відограв Осип Маковей. Сей дурень думав, що жінку вдовольнить приязню. Він навіть щось там писав про неї — і зовсім прихильно — і інтересувався її працями, — та що з того, коли його тупа голова не могла піднятися до вищих доказів приязні, — він відкинув таку гарячу любов задля... (се буде надруковане 1950 р.)...

Гей ти, феміністко з 1950 р.! Коли б я знав, де ти по світі вештаєшся та чи є вже ти, я би тебе найшов і дав наперед доброго прочухана”7.

Примітки

1 Woolf V. A Room of One’s Own. — New York, 1929. — P. 103·

2 Кобилянська О. Слова зворушеного серця, — C. 125.

3 Косач-Кривинюк О. Вказ. праця. — С. 486.

4 Див.: Кобилянська О. Вибрані твори: В 3 т. — К., 1952,— Т.3. — С 1.352 (примітка до оповідання “Ідеї”).

5 Стефаник В. Лист до Л.В. Бачинського, 14 травня 1896 р.// Стефаник В. Твори. — С. 351.

6 Там само.

7 Маковей О. Лист до Ольги Кобилянської, 11 серпня 1901 р.// Відділ рукописів Інституту літератури НАН України, — Ф. 14/340.







На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.