ТЕОРІЯ ЛІТЕРАТУРИ - Соломія Павличко 2002

Євшан між сучасністю й модерністю - МОДЕРНІЗМ ЯК НІЦШЕАНСТВО: ДИСКУРС МИКОЛИ ЄВШАНА ТА “УКРАЇНСЬКОЇ ХАТИ” - ДРУГА ХВИЛЯ. МОДЕРНІЗМ ЯК ЕСТЕТИЗМ

Загострене сприйняття сучасності, “нашої епохи” в її відмінності від старого, попереднього, минулого часу— основа будь-якого модерного дискурсу. Саме така постановка проблеми вирізняла журнал “Українська хата” на тлі культурницької періодики 1910-х років.

Тема сучасності й епохи, яку відображає або не відображає Літературна творчість, і, відповідно, тема нового покоління Письменників у його боротьбі з попереднім поколінням “батьків" стали визначальними для Євшана. Це так само ніцшевська тема. Вся творчість Ніцше пронизана відчуттям глибокого і конфлікту між старим і новим. Модернізм у цьому сенсі відбвав певну нову якість українського культурного життя, І шву епоху, для якої старі стилі письма виявилися неадекватними.

Питання про те, як Євшан розумів і визначав сучасність, таким чином, стає центральним у нашій темі. Хоча саме тут Євшан найбільш суперечливий. Проповідуючи сучасність, він її Приймає з застереженнями. Вимагаючи від авторів відображати її і тільки її, він сам лякається деяких її відображень, тобто певних аспектів уже існуючого літературного модернізму.

Статтю “Проблеми творчості” Євшан починає з монологу сучасної людини, який, у свою чергу, починається з риторичного запитання: “Як рятуватися серед сучасного життя? Перед його злобою, перед тим, що воно висмоктує з наших грудей Ні є гарне, все дитяче, всю віру і свіжість душі, а кидає нас на поталу зневіри?”1

“...Сучасну людину дійсність мучить, вона в ній стражде...” — пише далі Євшан. І він же у десятках статей вимагає від авторів відбивати сучасність і виявляти до неї чутливість.

Про відношення мистецтва (окремих авторів, окремих творів) до сучасності йдеться майже у всіх статтях Євшана теоретичного й критичного плану, в усіх написаних ним річних літературних оглядах за 1908, 1910, 1911, 1912 та 1913 рр., буквально в усіх рецензіях на твори окремих авторів, як і в статтях про Шевченка.

Для Євшана розуміння письменником сучасності, співзвучність із сучасністю стає критерієм мистецтва. Тому він пише, зокрема, про Нечуя-Левицького: “Нечуй-Левицький не розуміє, не хоче розуміти і не терпить того всього, що зроблено по нім, себто по його Генерації, одним словом, не розуміє змісту сучасного українського культурного життя. Він ним і не жиє, як показують його твори, свіжо видані, він бореться з ним”2.

Отже, в Євшана чітко бачимо дві тенденції: заклик до співзвучності з сучасністю й водночас страх перед нею, з одного боку — її пошук, з іншого боку — небажання прийняти її такою, якою вона є. Цей страх/потяг, любов/ненависть до сучасності визначає весь критичний дискурс Євшана.

Розуміючи або принаймні підсвідомо відчуваючи власну амбівалентність, Євшан пробує знайти вихід. І цей вихід, розв’язка лежить у сфері ідеалу, тобто максимально дисгармоніює з його власною жорсткою критичністю щодо життя й мистецтва: “...щоб могти в ній (сучасності, — С.П.) жити, вона мусить піднести її наперед до ідеалу”3. Не приймаючи багатьох сторін сучасного життя (як Ніцше), він, як Ніцше, вірить j у можливість активного творення життя.

Відтак розвивається амбівалентне ставлення до “модернізму”: “І та містична потреба модерної творчості, в якій бачить Мережковський потребу сучасної людини взагалі, це, може, найкращий об’яв декадентизму, розбиття та браку сил в новій творчості. Той брак організуючої сили у письменників веде, одначе, дальші наслідки за собою: ослаблення і заник самостійної творчості і стилю, а відтак еклектизм”4. Євшан погоджується з Мережковським щодо необхідності нової творчості, яка більше б відповідала сучасному життю, а саме — модернізмові, але вважає, що існуючий модернізм неадекватний.

Коли з’явилася “Українська хата”, вже склалася певна концепція модернізму. В прозі означення “модерніст” вживалося стосовно Кобилянської, Хоткевича, Яцківа, в поезії — Вороного, членів “Молодої музи”, тобто всіх тих, що відмовлялися писати патріотичні вірші або “оспівувати” козаччину. Хатяни прийняли розмежування між українофілами-народниками і новим поколінням, яким позначені 1900—1910-і роки5, і своїми критичними коментарями поглибили це розмежування.

Водночас вони сприйняли модернізм “Молодої музи” як щось майже вичерпане й завершене. Але це не означало, що завершився сам рух до модерності й модернізації. Жоден з теоретиків “Хати” не виступив з більш-менш цілісною концепцією модернізму. Однак у їхніх статтях є численні вказівки на те, що така концепція існувала принаймні в їхній уяві, якщо не на рівні теорії, то на рівні дискурсу. М.Сріблянський у рецензії на другорядного поета Юр. Будяка, який часто друкувався на сторінках “Хати”, пише: “В такий момент, як тепер, і пдоровляти атмосферу життя можна тільки “ядом сатири” — І в цьому розумінні Будяк — модерніст, що своєю поезією бадьорості протестує проти пасивного скиглення наших батьків і їх патріотичного ханжества”6. Іншими словами, якщо "модернізм” уже майже традиційно асоціювався з песимізмом, суспільною апатією та слабкістю, притаманними поетам "Молодої музи”, то у випадку Будяка він мав означати бадьорість, значно рішучіший розлам із “батьками”, силу, сатиру.

Єншанів (а також усіх хатян) ідеал модерної української культури — досить химерний гібрид модернізму й націоналізму. Та культура, яка за його часів називалася “модерною”, не відповідала його розумінню справді сучасної культури. В ідеалі Євшан хотів бачити зовсім інший, бадьорий, сильний модернізм.

Оцінюючи Кримського, Євшан писав: “3 усіх українських поетів А. Кримський чи не найбільше наближується до типу модерного поета. Розумію тут те звуження сфери ділання творчості, яке знаходимо скрізь у модерних поетів.

Сучасна поезія далека від тої старинної поезії, що була могутньою зброєю в боротьбі за свободу, мовою, якою писано та виголошувано закони для народу. ...Творці теперішні заховати я далеко від ЖИТТЯ, поезія їх стала виразом тільки їх приватних почувань. Поміж ними і великою юрбою зробилася велика прірва, всяка одиниця і загал перестали себе розуміти”17. Однак далі Євшан підводить до думки, що нова поезія є свого роду опіумом для пересичених душ. Власне, на його думку, це виродження поезії, її хвороба. Отже, “модернізм” має для нього принаймні два головні значення. З одного боку, “модернізм” як існуюче явище культури, її безперечний факт, ніс у собі, окрім позитивних рис (повстання проти “батьків”, розправа з народництвом), небезпечні, нездорові риси. По-друге, модернізм (і тут це поняття вже не беремо в лапки) є свого роду найкращим, ідеальним відображенням сучасності, свого роду метою, прагненням мистецтва бути тільки мистецтвом. Якщо перший “модернізм” Євшан намагається зрозуміти, скритикувати, оцінити, поставити в історичний контекст, то другий пробує творити сам.

Така подвійність загалом відчутна в критиці “Української хати”. Вона виявляється в спробах відмежувати творчість окремих авторів, яких називали “модерністами”, від “модернізму”. От М.Шаповал в одному з перших чисел журналу за 1909 р., рецензуючи нову збірку Олеся, зазначає: “Цей суб’єктивізм дав привід до того, що дехто з громадянства називав, О. Олеся “модерністом”, бо так не похожі були його поезії на | шаблон української штучної версифікації! Але така назва чисте непорозуміння. Друга книжка поезій О. Олеся цілком знищує те криводумство...”8

А от уже Євшан протиставляє “модерніста” Яцківа “модернізмові”: “Він один з тих нечисленних у нашій модерні, який “взяв вивід у храмі штуки”, підніс меч в її обороні, а разом з j тим показав, що таке дійсне мистецтво (тобто є мистецтво і дійсне мистецтво. — С.П.)... А найважніше, не зробив його нічим абстрактним, підносячи його достоїнства та обороняючи його храм від непокликаних. Помимо скомплікованої своєї фізіономії, помимо великої, правдиво європейської культури артистичної, він все-таки не перестав бути мужиком у своєму досадному, лаконічному, простому способі писання, а чиста українська мова і здоровий український елемент лучить його з тим народом, з котрого вийшов”9. У цій формулі є і незадоволення “модернізмом”, і бажання виправдати Яцківа його мужицтвом. А найголовніше, в ній криється думка про необхідність протиставити “духовному омертвінню” сучасності ще новішу естетику, яка дасть “здоровля душі”.

Хоч би про кого писав Євшан, він висуває завдання встановити зв’язок письменника не з середовищем, як це роблять Іполит Тен або його російські послідовники, а з епохою. В статті “Шевченко і ми” Євшан пише про брак розуміння минулого в українському житті. Минуле входить у сучасне життя, дає йому ґрунт. Євшан прагне “показати його (Шевченка. — С. П.) становище до епохи. І важніші всього для мене питання: які культурні вартості відбилися в Шевченковій творчості, які елементи входили в позитивний ідеал його творчості, який настрій відбивається в реакціях поета на впливи життя, як він витримує його подуви і проблеми, які воно дає до розв’язання кожній одиниці”10.

Найновіша епоха сучасності, пише Євшан, почалася з Русо, пізніше висунула Штирнера, Шопенгауера, Ніцше11. Цю епоху індивідуалізму — він вважає великою. Сам критик не відносить себе до якоїсь локальної, української доби, а говорить про європейські епохи. Всі його статті про західноєвропейських авторів, попри те, що більшість із них були некрологами або ювілейними статтями, мають лейтмотивом тему співзвучності або неспівзвучності творця і його часу. Однак найбільше Євшан зацікавлений у сучасній добі й, відповідно, в завданнях сучасного покоління.

Примітки

1 Євшан М. Проблеми творчості. — С.24.

2 Євшан М. Наш літературний баланс за 1912 рік // ЛНВ.— 1913 — Т. 61, кн. 1,- С. 164.

3 Євшан М. Проблеми творчості. — С. ЗО.

4 Там само. — С. 25.

5 Див.: Сріблянський М. Літературна хвиля. Погляд на літературу українську за р. 1912 // Українська хата. — 1913. — Кн. 1. — С. 29.

6 Сріблянський М. Веселий марш. Поезія Юр. Будяка // Там само. — 1910. — Кн. 10. — С. 611.

7 Євшан М. Агафангел Кримський // Євшан М. Під прапором мистецтва. — К., 1913 — С. 69.

8 Шаповал М. О.Олесь. Поезії. Книжка друга, — Видавництво “Будучим”.— С.П.Б., 1909 р.// Українська хата.— 1909.— Кн. 2.— С. 112.

9 Євшан М. Михайло Яцків // Євшан М. Під прапором мистецтва. — С. 33

10 Євшан М. Шевченко і ми 11 Тарас Шевченко. — С. 20.

11 Там само. — С. 22.







На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.