Всі публікації щодо:
Літературознавство

ТЕОРІЯ ЛІТЕРАТУРИ - Соломія Павличко 2002

Фемінізм, жіноче питання - МОДЕРНІЗМ ЯК НІЦШЕАНСТВО: ДИСКУРС МИКОЛИ ЄВШАНА ТА “УКРАЇНСЬКОЇ ХАТИ” - ДРУГА ХВИЛЯ. МОДЕРНІЗМ ЯК ЕСТЕТИЗМ

Оголошуючи свої завдання, журнал “Українська хата” обіцяв: "...по змозі йтимемо назустріч потребам українського жіноцтва, що може бути позитивною культурною силою, а через і моє безправ’я і несвідомість занедбаного і одкинутого в найтемніший куток життя”1.

Тут виявилися одна з розбіжностей з ніцшеанством, яке було засадничо антифеміністичним, з одного боку, і певна традиційність (згадаймо Кобилянську) його асиміляції в українській культурі — з іншого.

Сторінки журналу були широко відкриті для жінок. Тут друкувалися хатянський класик Ольга Кобилянська, Христя Алченська, Надія Кибальчич, Галина Журба, яку критики часопису визначали як ліричну імпресіоністку, та багато інших сьогодні забутих авторок, головним чином поетес.

У прозі “Хати” слід відзначити спробу зазирнути в жіночу психологію й виправдати свободу вибору жінки: оповідання І.І.Богацького “Не доскочив” (“Українська хата”, 1909, кн. З—4) або зовсім радикальне Винниченкове оповідання “Таємна пригода” (“Українська хата”, 1910 кн. І)2.

Увага до жінок-авторок була концептуальною настановою. Сріблянський якось зазначив, що серед жінок у літературі менший відсоток нездар. Більше того, він відчув те, чого не помітили Франко і Єфремов, а саме: майже генетичну запрограмованість жінок-письменниць на модерністичну революцію. Сріблянський писав про те, що жінки “очищують повітря нашого мистецтва і дають великий зміст літературі, навіть позначають новий напрям...” І далі: “...письменниці більше дбають про людину, ведуть достойну боротьбу за її визволення”3 Він мав на увазі передовсім Ольгу Кобилянську й Лесю Українку.

Це більш “ґендерний” (тобто з погляду статі) ракурс властивий Євшанові. Для останнього дві згадані письменниці не без- с татеві творці. Він бачить феміністичну тенденцію творчості кожної з них, галерею образів нових, сильних жінок і захоплюється ними. “За той порив, повний конкретної і живої сили, без домішки фрази — я люблю творчість українського жіноцтва, і люблю саму творчість Лесі Українки”. І поряд зауважує, що "весь дух тої творчості сучасний, “модерний”4

Саме Євшан звернув увагу на ненависть до ясінки — “місогінізм”, користуючись терміном газети “Діло” (від англійського misogyny),— одного з найпопулярніших “модерністів”, Василя Пачовського. Поет кохання дебютував книжкою в основному любовних віршів “Розсипані перли”, а закінчив (на час Євшанової критики) ненавистю до жінок, яких він “вважає за перепону в роботі для народу. Поет не бережеться образливих епітетів, які в дійсності понижують швидше його, мужчину, як жінку”5. Через багато років феміністична критика 70-х і 80-х років говоритиме про подвійні стандарти любовної поезії— ідеалізацію жінки, за якою ховається зневага до неї. Ту саму подвійність знаходить Євшан у Пачовського. Від ідеалізації, “високого” кохання, “святої” любові ранніх віршів залишилася проповідь плотського почуття в збірці “На стоці гір”. Пачовський “робить з жінки вічного ворога мужського полу, якусь гетеру, що безсоромним тілом привалює ідеали, обриває у поета крила і стягає його в прірву, в болото свого “жіночого храму”6 Євшан далі зауважує, що ця метаморфоза не випадкова, вона є ніби зворотним боком попередньої ідеалізації, і робить остаточний висновок: “Таким способом дійшов поет ненависті до женщини, позбавив її тієї гідності, на яку заслужила собі як людина; таким способом прийшов до того, що признав в любові тільки саме задоволювання пристрасті, та почав співати не так, як треба”7. Логіка роздумів Євшана дуже цікава. Для нього, ставши на позицію ненависті до жінок, Пачовський певною мірою закінчився як поет, “почав співати не так, як треба”. Євшан далі аналізує інші аспекти творчості Пачовського, його захоплення деякими постатями козаччини, його націоналізм і спробу витворити нову національну “псіхе”. Загальний висновок критичний: “я зву Пачовського духом консервативним... не вміє він показати шляху в будучність... а вертає думкою назад в минувшину”8.

Отже, за невеликими винятками (матеріал німецького критика Якова Васермана “Літерат, або Міт про індивідуальність”, який у перекладі Євшана друкувався впродовж 1912 р., повністю заперечував можливості жінки бути письменницею, визнаючи за нею тільки репродуктивну роль), журнал “Українська хата” виявляв чутливість до фемінізму, емансипації та жіночої творчості, що було важливим аспектом модерності його дискурсу.

Примітки

1 Українська хата,— 1909.— Кн. 1,— С. 2.

2. В останньому, щоправда, бачимо не так феміністичну тенденцію — захист права жінки на свободу від норм, як антифеміністичну — емансипована жінка використовує чоловіка як донора, інструмент у своєму репродуктивному бажанні. Винниченко виказує відчуття остраху чоловіків перед емансипацією й перед вільною жінкою. Це свого роду вияв ненависті до жінок, який досить характерний для багатьох європейських модерністів перших декад XX віку.

3 Сріблянський М. Боротьба за індивідуальність. — С. 180.

4 Євшан М. Леся Українка. Твори. Книга перша... — С. 612—613

5 Євшан М. Василь Пачовський. Спроба характеристики // Українська хата. — 1909. — Кн. 6. — С. 307.

6 Там само. — С. 308.

7 Там само. — С. 309

8 Там само. — С. 314.







На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.