Всі публікації щодо:
Літературознавство

ТЕОРІЯ ЛІТЕРАТУРИ - Соломія Павличко 2002

Хатяни як пост-“модерністи” - МОДЕРНІЗМ ЯК НІЦШЕАНСТВО: ДИСКУРС МИКОЛИ ЄВШАНА ТА “УКРАЇНСЬКОЇ ХАТИ” - ДРУГА ХВИЛЯ. МОДЕРНІЗМ ЯК ЕСТЕТИЗМ

"Модернізм” Вороного та “Молодої музи” при ближчому розгляді є не що інше, як дуже широкий, абстрактний естетизм. Крім того, скоріше риторично декларований, ніж глибинно пережитий. Цей естетизм протиставлявся утилітаризмові народницької естетики. “Модернізм” не був чисто художнім явищем. Дещо іронічно, але все ж точно М.Сріблянський писав: “До речі, у нас модерністами називаються всі, що критикують “Раду”, не читають віршів Грінченка, не хвалять бандуристів, не розмовляють в своїй родині по-російському, але читають “модерні” вірші, хвалять Красу, пишуть все “в критичному успособленню” і на зборах виступають проти “признаних” авторитетів”1. За часів “Хати” поняття модернізму і я іі її мало не в останню чергу політичні та ідейні аспекти.

Євшан так само був естетом, до того ж значно послідовнішим за своїх попередників. У цьому він закономірно справу покоління Вороного та “Молодої музи”. Естетичні критерії становили концептуальну основу критики Євшанa. Однак вона ними не вичерпувалася. Євшан, як ніхто, відчував обмеження естетизму й прагнув вийти за його рамки. Звідси— невдоволення попередниками й зародження конфлікту з ними.

У зв’язку з тим, що Євшан поставив у центр своєї критики ідею поколінь, правомірно запитати, до якого покоління він себе сам зараховував. Відповідь випливає з усього комплексу його писань. У певному сенсі Євшана можна назвати першим пост-“модерністом”.

Власне, всі хатяни відчували дистанцію щодо “модерністів” 1900—1910 рр. За оцінкою М.Сріблянського, з “модерністами” культура пережила конфлікт, але не зміну: “Модерного (нового) у їх не було нічого — вони говорили те саме, що й старі, але іншими словами. Вони були такі ж самі, коли не більші, — українські патріоти, такі ж самі, але щиріші — народники, такі ж самі, але логічніші — колективісти-громадянці. ...Вони розширили поле українства політично-громадського, засіяли нові зерна на ниві літературній і доклали рук до зросту національної культури, прищеплюючи до українських дичків культурно-європейські щепи”2. Найголовніша заслуга “модерністів” полягала в тому, що в боротьбі з ними остаточно виявилася консервативність старого народництва, його нездатність зрозуміти нове життя, нову історичну ситуацію.

Реакція Євшана на український “модернізм”, попри її амбівалентність, засвідчила симптоми народження істинної модерності. Євшан, як ми намагалися довести, був скоріше теоретиком “модернізму” 1900—1910 рр., ніж його критиком. Він був модерністом у зовсім відмінному від “Молодої музи” сенсі. Його критичний модерний дискурс визначали широке філософське розуміння сучасності й епохи, нігілізм, переоцінка канонів, антинародництво, індивідуалізм, елітаризм, психологізм, фемінізм. Усе це — замішане на ніцшеанстві і ним наснажене. Ніцшеанство, хоч і визначало дискурс Євшана, так само не було і, мабуть, не могло бути послідовним. Критик послідовний хіба що в проповідуванні індивідуалізму, у відчутті конфлікту “старого” й “нового”, в заклику до естетичної революції, а також в антипесимістичній настанові.

Погляди Євшана та його колег з журналу “Українська хата” розвивалися на тлі модернізації політичної думки, так само задекларованої цим журналом. Хоча сам феномен політичної модернізації значно ширший за дискурс “Хати”. Без такої ширшої модернізації й літературний модернізм з його зрілою антинародницькою кампанією (особливо її політичними аспектами) був би неможливим.

Народники, як відомо, звинувачували модерністів у відсутності патріотизму, поступово витворюючи кліше, що не писати патріотично й означає бути модерністом. Насправді група Євшана, Сріблянського, Товкачевського намагалася позбавити народників монополії на патріотизм.

I водночас між модернізмом як естетикою і націоналізмом к політичною філософією закладалася глибока суперечність. Готувалися нові політичні шори, сила яких виявилася пізніше. Хатяни-критики закликали: на мітингу — політика, в літературі мистецтво. Одна тільки деталь: це мало бути мистецтво, Побудоване за їхніми рецептами. Однак хатянська модель мистецтва не дістала продовження в реальному житті.

Лакмусом її модерності й відкритості стали перші паростки футуризму. 1914 р. Михайль Семенко випустив свої “Дерзання" 3 цього приводу Євшан назвав Семенка ідіотом, а Сріблянський — дегенератом. Останній пройшовся по новій школі з пафосом і менторством, у якому міг би позмагатися з Франком і навіть Єфремовим. Це була не просто критика нової стилістики, де найменшим звинуваченням виглядав закид в епігонстві щодо російського футуризму, а повний розгром.

Особливо неприпустимою М.Сріблянському здавалася деструкція мови, яку здійснювали футуристи. Натомість ним висувалася ідея майбутньої “Краси”, зокрема краси мови: “Та мова, що лунатиме з уст вільних людей, а не од сучасних одірвиголов, незнайків, дикарів в жовтих черевиках і стовбоватих комірцях. Та мова не чернецьке чаклування “чарне в чарі червони”, не ідіотична хикавка в н в н, не українофільська московщина, а декламація екстатичного духа, зрозуміла вищій породі людей, що вмітимуть говорити українською мовою”3·.

Це була гранична нетолерантність, необ’єктивність, ідеологія як проблеми, так і самого критичного дискурсу. Шори працювали, “вільне мистецтво” виявило свої межі. Характер теоретизування хатян, і зокрема Євшана, сміливого, іронічного, зневажливого в ставленні до всіх культурних табу, по-модерному розкутого й незакомплексованого, коли йшлося про класику та традиції, чітко позначив кордони їхньої власної і свободи.

На цьому “модернізм”, тобто його перша хвиля, яка почалася приблизно 1898 р. і кількома спробами-спазмами сколихнула, але не перевернула української літератури, завершився. Спроби реанімувати або продовжити його дискурс після першої світової війни, по суті, не вдалися. Після 1918 р. в літературі запанував цілком інший напрям.

Примітки

1 Сріблянський М. Етюд про футуризм // Українська хата. — 1914.— Кн. 6,- С. 450.

2 Сріблянський М. Літературна хвиля ... — С. 28.

3 Сріблянський М. Етюд про футуризм. — С. 464.







На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.