Всі публікації щодо:
Літературознавство

ТЕОРІЯ ЛІТЕРАТУРИ - Соломія Павличко 2002

Фройдизм у вигляді уламків - ЩЕ ОДИН СЮЖЕТ. ПСИХОПАТИЧНИЙ / ПСИХОАНАЛІТИЧНИЙ ДИСКУРС ЯК КОМПОНЕНТ УКРАЇНСЬКОЇ МОДЕРНОСТІ

Фройдизм у вигляді уламків

Окрім цілісних текстів, позначених психоаналітичним дискурсом, уламки фройдизму, натяки на знання певних теорій, концепцій чи принаймні термінів розкидані по українській літературі 20-х років різних жанрів. Вони помітні в проблематиці прози Валер’яна Підмогильного, в статтях Юрія Меженка, в прозі Віктора Петрова. У випадку останнього це видається цілком зрозумілим.

Один із сюжетів роману Петрова “Дівчина з ведмедиком” був психіатрично-психоаналітичним, хоча про Фройда чи психіатрію в романі не згадано, вже не могло бути згадано. Як зазначалося раніше, це був роман про загадковість, ірраціональність людських учинків та мотивів людської поведінки. За словами автора, “люди взагалі страждають тому, що їх мучать примари нездійснених фантомів”1.

Іполит Михайлович Варецький — так звана людина твереза, практична, без фантазій — мало не божеволіє від своєї любові до Зіни. Його кохання виливається в “химери”, “фантоми”, “ілюзії”, “фантазії”, “галюцинації”, “маячню”, “ослаблі нерви”. Зіна — особа екстравагантна, ексцентрична і для нього та оточення незбагненна— пробуджує в Іполиті Михайловичі розуміння того, що людина не така проста і ясна, як це може комусь здатися. Щось нове, неясне прокидається в самому Іполиті Михайловичі під впливом незрозумілих стосунків з Зіною. Він іде до товариша на прізвище Гриб за порадою. Його товариш є філологом за професією. Деталь красномовна, адже кому, як не філологові, найкраще виконати роль психоаналітика.

Гриб має витлумачити Іполитові Михайловичу сенс його кохання до Зіни, а також чому Зіна відмовляється від шлюбу. Гриб уживає “модний термін” сублімація, він говорить про те, що треба серйозно ставитися до несерйозних речей, і наводить приклад, як у дитинстві він намагався покінчити життя самогубством, тому що ніхто не сприймав серйозно його пристрасть, а саме — манію колекціонування папірців. Тобто “психоаналітик” Гриб, який пізнав патологічні пристрасті, може зрозуміти Варецького, який перебуває в полоні такої пристрасті. Гриб пояснює Варецькому мотиви вчинків Зіни і застерігає від небезпек майбутнього. “Я вагався й блукав, для нього все зрозуміло й приступно”2, — думає Варецький про Гриба. Він не дуже-το вірить Грибові, а якщо придивитися уважно, то його оцінка Гриба нагадує класичну критику психоаналізу з погляду здорового глузду й емпірики: “Він не обґрунтовував і не доводив своїх тверджень, він задовольнявся з того, що стверджував... Я хитаюсь припустити, щоб у нього була хоч будь-яка послідовність в думках. Його думки було зібрано випадково і поєднано абияк. Замість того щоб мати справу з тим, що єсть, він з кожного життєвого явища утворював якусь потворну вигадку”3. І все ж у фіналі виявилося, що філолог (а також психоаналітик-аматор) Гриб мав рацію, а інженер Варецький фатально помилився. Чим не аргумент на користь психоаналітичного методу?

Зіна так само добрий психолог. Вона бачить свого кавалера наскрізь, вона знає його дошкульні місця і вправно маніпулює ним. Поведінка Зіни має сексуальну підкладку, вона використовує секс для звільнення, хоча її звільнення ілюзорне. Звільняючись від таких умовностей, як дівоча невинність, сексуальна розбірливість, вона заходить в глухий кут, який завершується самогубством.

У стилі, класичному для Петрова, він замасковує своє знання психоаналізу. Однак його психологізм виразно психоаналітичний, позначений глибшим, точнішим, модернішим розумінням людської душі, ніж традиційний психологічний роман XIX чи навіть початку XX століття.

Певне знання фройдизму виявляв критик Юрій Меженко. Коли на початку своєї кар’єри на зламі 10-х і 20-х років Меженко дебютував із захистом спочатку символізму, потім формалізму, він про фройдизм не згадував, найімовірніше, нічого не знаючи про нього. Пізніше, в другій половині 20-х, під впливом певної моди на фройдизм Меженко пише деякі статті в стилі, який показує, що і його заторкнула мода на психоаналітичні звороти та слівця. Наприклад, у рецензії на збірку Дмитра Фальківського Меженко зазначає, що існує два типи поетів, чи два ліричних типи. І далі пояснює: “Пристосовуючи термінологію фройдистів, їх можна назвати сублімованими і несублімованими. Ті, що зуміли підпорядкувати свідомій літературній волі свою ліричну стихію, і ті, що самі цілком потопли в повіні своїх ліричних емоцій.

Антитези: В.Сосюра — Драй-Хмара. Обидва хворують, але один на емоціональність, другий на патологічний раціоналізм”4. У цій антитезі найприкметніше слово “хворують”, ніби сама поезія є формою ненормальності, душевної хвороби. (Ідея цілком у руслі психоаналітичного ставлення до мистецтва, а не навіженого пролетутилітаризму Коряка чи Юринця.) Далі Меженко додає про Фальківського: “Моменти психологічної депресії, неврастенізм — це для молодого поета річ зрозуміла”5. Однак, на думку критика, Фальківський уже мав би пройти цю фазу і звернутися до нових тем. Популярність психоаналізу така велика, що навіть Микола Хвильовий говорить про підсвідомість, однак про останнього у цьому контексті окрема розмова.

Примітки

1 ‘'Дамонтович В. Дівчина з ведмедиком // Дамонтович В. Проза.— Т.І.— С. 136.

2 Там само. — С. 140.

3 Там само. — С. 142.

4 Меженко Ю. Д. Фальківський. Обрії. — Видавництво “Маса”, Київ, 1927 р. // Життя й революція. — 1927. — № 3- — С. 385—386.

5 Там само. — С. 386.







На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.