Всі публікації щодо:
Літературознавство

ТЕОРІЯ ЛІТЕРАТУРИ - Соломія Павличко 2002

Неповорот назад - МУР ЯК ЕПОХА І ЯК ДИСКУРС - МОДЕРНІЗМ У КОНТЕКСТІ МИСТЕЦЬКОГО УКРАЇНСЬКОГО РУХУ

Якщо Самчук і Шерех у своїх доповідях на Першому з’їзді МУРу закликали українських авторів будувати літературу, спираючись на певні, в кожному разі визначені традиції, а Косач наголошував на кризі, то Ігор Костецький, наче в продовження останнього з них, тоді ж запропонував девіз “неповороту назад”1.

Його доповідь у свій спосіб полемізувала з виступами Самчука і Шереха. Дух полеміки звучав у перших же реченнях: "Мій виступ не претендує на проголошення грімких гасел (Самчук? — С.П.), хоча я й виступаю в певному напрямі. Мій виступ не претендує на широку ерудиційну аналізу (Шерех? — С. П), хоч у ньому буде згадано трохи імен і явищ”2.

Костецький висунув справді радикальне гасло модерністського, по суті, розриву з традиціями. Європейський Ренесанс, який настав після середніх віків, не здається йому переконливим аргументом чи зразком. Уперше після хатян Костецький в українській критичній традиції критикує ідею відродження.

“Для сьогодні української літератури кожне гасло свідомого повороту до передреволюційних традицій (до цього у свій спосіб закликали і Самчук, і Шерех. — С. П.) я вважав би за шкідливе, а кожне гасло самоомани, що ховало б у собі відтворення зовнішньої опосередуваності ренесансного процесу— просто непотрібним. На мою думку, український літературний процес досяг того ступеня самоусвідомлення, на якому він не потребує реставрувати здобутки свого позавчора ані бодай для видимості вбиратися в княжі опанчі або козацькі жупани. Це доросла і повна сил істота, яка може відважно дивитися вперед”3.

Далі Костецький переходить до теми, яку порушував Шерех, а саме — до теми реалізму, і бачить її з двох точок зору. Його цікавлять “поняття українськості” і “поняття реалістичності”.

Самчук у своїй доповіді сказав: “Література — це мова народу”4, маючи на увазі, що це єдиний вияв її національності (типово народницький дискурс). Костецький відповідає: “Я гадаю, що була б надто абстрактною кожна спроба шукати українськості автора тільки в тому, що він пише по-українському, а не по-російському чи по-польському”5. Відповідно, існує “український зміст літератури”, який, однак, сформулювати дуже важко. Для Костецького цей зміст визначається не темою твору, а запитанням “як?”. І тут на перше місце виступає поняття індивідуальності художника, в якому криється секрет його національності. Але Костецький за всього бажання не може сформулювати поняття українськості літературного твору чи цілої літератури. Надто невловна ця тема, надто небезпечне буквально кожне визначення. І загалом визначати, користуючись науковими аргументами, не в його стилі. І тому він говорить, знову ж таки у протиставлення Самчукові й Шевельову: “жадних рецептів, жадних приписів... Я хотів би, щоб кожен письменник сам для себе ставив проблему своєї українськості...”6

Далі Костецький звертається до поняття реалізму, яким Самчук не послуговувався (як не користувався він і жодними за гальноприйнятими теоретичними поняттями), а Шерех бачив досить діалектично (“...реалізм — це явище, яке вічно стирається й старіється. Те, що вчора було реалізмом, сьогодні перестає ним бути”)7.

Стертість старого реалізму, невідповідність його прийомів і канонів сьогоднішнім вимогам літератури відчуває й Костецький. До того ж ще гостріше за Шереха. Він не приймає надто широкого (радянського) трактування терміна “реалізм”, куди зараховують класиків від Шекспіра й Сервантеса до Ґете й романістів XIX століття. Його концепція реалізму в цілому співзвучна концепції Шереха: “те, що дана доба вимовляє поетичним словом як вираз погодження з дійсністю, яку вона вважає за реальну, тобто справжню, несфальшовану, існуючу, — це є літературний реалізм доби”8. Отже, в цьому сенсі реалістичним може бути не тільки Шекспір, але й Дос Пасос, відомий у російських перекладах у 30-і роки, що їх, очевидно, годі читав Костецький. Може бути навіть Джеймс Джойс.

Джойса, між іншим, Костецький згадає буквально в наступному абзаці як можливого представника або предтечу “абсолютного”, позадобового реалізму, що розриває рамки часу й національної належності. Такий абсолютний реалізм міг би с тати для українських письменників певною програмою дій. І, нарешті, він не може втриматися від “письменницьких рецептів”, які, втім, не схожі на рецепти Самчука вчитися в Ґете чи на заклик Шереха вчитися в Шевченка, а скоріше нагадують якоюсь мірою рецепти Вірджинії Вулф. Але про це пізніше.

Слово “модернізм” на Першому з’їзді МУРу ще не звучало, однак у самих настановах і роздумах Костецького, в напрямі ного думання, в іменах, на які він покликався, простежувалася беззаперечна тенденція до апології європейського модернізму з його широтою, всепоглинальністю, мовною деструкцією, космополітизмом, розривом з традиціями і філософіями. Все це ще називалося “новим реалізмом” сучасності, однак цей "новий реалізм” скидався на один з перших евфемізмів модернізму.

Примітка

1 Костецький І. Український реалізм XX сторіччя // Там само. — С.33.

2 Там само.

3 Там само.

4 Самчук У. Велика література. — С. 40.

5 Костецький І. Вказ. праця. — С. 33.

6 Там само. — С. 34.

7 Шерех Ю. Не для дітей. — С. 195.

8 Костецький І. Вказ. праця. — С. 35.







На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.