Всі публікації щодо:
Літературознавство

ТЕОРІЯ ЛІТЕРАТУРИ - Соломія Павличко 2002

Романтизм Звена - МУР ЯК ЕПОХА І ЯК ДИСКУРС - МОДЕРНІЗМ У КОНТЕКСТІ МИСТЕЦЬКОГО УКРАЇНСЬКОГО РУХУ

Поняття “романтизму” експлуатували так само редактори "Звена”. (Журнал виходив в Інсбруку 1946 й на початку 1947 р.) І вони так само мали на увазі не зовсім канонічний романтизм. Перше число часопису (травень 1946 р.) його головний редактор Володимир Кримський1 відкрив “Супровідним словом”, де оголошувалося, що “в період здобування серед відомих нам обставин найбільше вислову здобуває активна романтика, романтика вітаїзму”2.

Далі повідомлялося, що журнал видаватиме Український мистецький фронт молодих, який “не є ніякою організацією”. “В ньому немає ані зложених і святочно проголошених декларацій, ані програм, ні статутів чи правильників”3.

Старе питання, яким має бути мистецтво — політичним чи не залежним від політики, — автори “Звена” нібито вирішували на користь незалежності мистецтва, обмежуючи свої завдання до “мистецьких засобів”. Однак буквально в наступному реченні пояснювалося, що “поза життям” вони не стоятимуть і обстоюватимуть заанґажованість слова й відповідальність за нього.

“Супровідне слово” можна було б сприймати як відповідь недавно проголошеному МУРові. Втім, декларації й “Звена”, й МУРу перебувають у рамках схожого дискурсу, навіть ключові слова назв — “рух” і “фронт”, “Арка” і “Звено” — це підтверджують.

“Нашим завданням є: бути звеном між вчора й завтра, між українською і світовою творчістю, між митцем і читачем, між засобами та метою”4, — писали редактори “Звена”. Редактори “Арки” не пояснювали, чому спинилися на цій назві, але саме слово “арка”, як і “звено”, передбачає зв’язок певних категорій, світів, а не розрив між ними.

В рецензії на перше число “Звена” романтична й “вітаїстична” ά la Хвильовий орієнтація журналу зазнала критики як хаотична, непослідовна й анахронічна. Рецензент Г.Розорек пояснював колегам зі “Звена”: “Романтизм — це такий стан душі, духу, матерії, субстанцій, здібностей чи чого там ще, коли все сукупне єство людини не відчуває на собі жадних пут догми, коли воно сприймає світ особисто, активно й творчо без посередників”5. Рецензент, треба сказати, не помітив хаотичності й неясності власного визначення романтизму. Саме за “романтизм” журнал було критиковано найбільше. У ньому рецензент прочитав не тільки відродження “вітаїзму” Хвильового, а й симптом зовсім іншого явища, яке він відмовився прийняти й навіть прямо назвати. Це явище описувалося ним так:

“Отже, загальний висновок: штучно змайстрований зв’язок штучно утроєної кризи української духовості... з кризою в повоєнних країнах окциденту...

Звичайно, не виключена річ, що певні одиниці з українського духового світу відчули в собі непереможну потребу paптом утомитися — вкупі з тими націями “вечірнього краю”, що справді мали від чого втомитися за останнє півсторіччя. Тоді ці одиниці мають право і на свій “журнал втоми”. Мають прано і на розумування про суєту суєт, мають право нарікати на всі революції світу і шукати тихого пристановища там, де, як вони гадають, заховано істоту істот рідної духовості... мають право, бо має право кожна одиниця висловлювати про світ усе, що їй заманеться. Але чи цей вислів репрезентує щось поза особистим переконанням нечисленного гуртка поетів і мислителів?”6

Отже, наслідування занепалої Європи, штучно поглиблена криза української духовності, індивідуалізм — такий “романтизм” (екзистенціалізм?) закидається першому числу журналу, н якому були твори Клена й Мосендза, переклади з Рільке й Рембо, епіграф про покликаність слова з Сімони де Бовуар і ледве-ледве якісь натяки на будь-яку екзистенціальність.

З п’ятого числа (вересень 1946 р.) журнал офіційно редагували, крім Володимира Кримського, Юрій Клен і Юрій Дивнич (Лавріненко). З цього ж самого числа журнал став органом МУРу в Австрії й поширив свою автуру такими постатями, як Самчук, котрому важко закинути промодерністичні європейські орієнтації.

За винятком Віктора Петрова, ніхто з тих, хто вживав поняття “романтизм”, не мав про нього чіткого історико-літературного уявлення. Петров ставився до “романтизму” скептично. Можливо, тому, що в українській літературі романтизм має ще одну конотацію, будучи народницьким романтизмом, а народництво, у свою чергу, завжди було романтичним народництвом. Петров окреслював новий період літератури як час остаточної перемоги над романтизмом:

“Ми духово виросли з романтизму, але ми не романтики. Ідея “дитячого” й “казкового” — ідея ірраціонального, як її висунув романтизм. Ми ж— раціоналісти. І наше ставлення до пової епохи підказане не вірою, а прагненням збагнути”7.

На Першому, як і на інших з’їздах МУРу, Петров у дебати не вступав.

Примітки

1 У своїх мемуарах “МУР і я в МУРІ” Ю. Шевельов називає Володимира Кримського людиною в літературі випадковою. Окрім нього, за журналом стояв Юрій Клен, який насправді визначав його мистецькі орієнтації.

2 Звено (Інсбрук). — 1946.— Ч. 1, — С. 4.

3 Там само. — С. 3.

4 Там само. — С. 5.

5 Розорек Г. Камо ж, кінець кінцем, грядеши? // МУР: Альманах. — С. 181.

6 Там само. — С. 183.







На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.