Всі публікації щодо:
Літературознавство

ТЕОРІЯ ЛІТЕРАТУРИ - Соломія Павличко 2002

Трагедія еміграції - МУР ЯК ЕПОХА І ЯК ДИСКУРС - МОДЕРНІЗМ У КОНТЕКСТІ МИСТЕЦЬКОГО УКРАЇНСЬКОГО РУХУ

Засновники МУРу нібито вірили у свободу напрямів. Проте Шерех на Першому з’їзді оголосив боротьбу проти неокласицизму й такої лінії дотримувався надалі. Для нього творчість Ореста й Клена свідчила про розклад неокласицизму. Ці автори здавалися Шерехові неорганічними, далекими від реального світу, особливо українського. Володимир Державин, навколо якого гуртувалася група “Світання”, що її найвідомішим членом був Михайло Орест, виступив з апологією неокласицизму.

Державин так само виступив і проти платформи Шереха в цілому. Він звинувачував МУР у “плужанстві”. У свою чергу, Осьмачка закидав Шерехові “ваплітянство”. На критику Державина Шерех відповів статтею “В обороні великих. Полеміка без осіб”, надрукованою в третьому й останньому збірнику МУРу.

Дискусія між Шерехом і Державиним не просто ставила опонентів на непримиренні позиції, вона підривала зсередини, руйнувала літературну спільноту. Адже в цій спільноті не існувало міцної традиції врівноваженого діалогу, нормального співіснування різних поглядів. Скоріше навпаки, їй імпонував діалог у стилі Хвильового з безапеляційними діагнозами й боротьбою з опонентом “на смерть”. Однак навіть не ця дискусія виявилася найфатальнішою для хисткої єдності МУРу.

У ньому визрів конфлікт поколінь. Він ясно виповз на поверхню в анонімному вступі до другого збірника МУРу. Симпатії автора статті (це Самчук або Шерех) цілком на боці старшого покоління, освіченого, поважного, культурного, якому можна закинути хіба що “нотки еклезіастичного світосприймання”1, хоча такий закид скоріше сприймався як комплімент. Про молодих автор висловився різкіше. Вони або “недоуки”, або “циніки і кар’єристи”. Одне слово, між нами (старшими й розумнішими) і ними лежить “прірва”. І хоч автор пробує знайти якісь рецепти для примирення, вони виглядають штучно.

Нарешті, в МУРІ існував конфлікт естетик. Відбувалася поляризація за поглядами на мистецтво. МУР не проголошував свою політичну нейтральність, але неонародники й прихильники політичного слова відчули, зокрема в “Арці”, тенденцію переважання естетства й формалізму над політичними суспільними цілями. “Орлик” друкував довгі інвективи Остапа Грицая проти “божевільних” експериментаторів і “літературних банкротів” на зразок Костецького й Косача. Зі сторінок “Орлика” МУР у цілому громив Донцов, який не міг пробачити Косачеві критику на свою адресу. До боротьби проти МУРу доклав чималих зусиль відроджений “Літературно-науковий вісник”. Деякі захисники реалізму, як вони себе називали, виходили з організації. “Арка” в четвертому числі за 1947 р. повідомляла, що письменник В.Чапленко покинув МУР, написавши з цього приводу листа до газети “Наше життя”, де звинувачував МУР у переважанні експериментаторства, у зневазі до реалізму, яка особливо виявилася в статтях того ж таки Юрія Косача. Редакція “Арки” відповідала демонстративно глузливо2, дратуючи своїх опонентів ще більше.

Такі табірні журнали, як “Орлик”, “Рідне слово”, — самі їхні назви можуть служити підтвердженням вибраного ними народницького дискурсу, — так само друкували художні й наукові твори. Хоча на їхніх сторінках подеколи з’являлися твори Домонтовича, але, звичайно, не Костецького чи Косача, за напрямом ці часописи були принципово ізоляціоністські й антимодерні. Дискурс такого маргінального місячника, як “Похід”, що виходив у Гайденаві, вичерпно характеризувало те, що кожен з його трьох номерів символічно відкривався портретом — Шевченка, Мазепи, Петлюри. А редакційна стаття до першого числа “Походу” завершувалася бадьорим закликом: “Літературно-мистецька програма “Походу” коротка: “Чесне українське слово — на службу Нації!”3 На такому фоні “Арка” й навіть “Звено” виглядали як журнали наступного тисячоліття.

Виступ Шереха на Другому з’їзді МУРу, надрукований в “Арці” під заголовком “Року Божого 1946”, засвідчив, що за всього намагання звучати оптимістично й висловлювати віру в “наше велике письменство” з’явилася нова нота песимізму; “...наш літературний світ — катастрофічно тоненька плівка”4, — дискусії в ньому виходять з-під контролю, журнали слабенькі, перекладів мало, серед молоді панує епігонство й т. д. Пафос Шереха на Третьому з’їзді, його спроба переконати інших у тому, що МУР — це “ідеологічна революція українства”, “духове провідництво культури”5, насправді, здається, не переконував навіть його самого.

З плином часу початковий ентузіастичний дискурс: “ми доведемо”, “ми покажемо світові”, “ми завоюємо”, — поступово набирав гіркоти, розгубленості. В багатьох членів МУРу поволі формувалася свідомість еміграційної загроженості й непевності, страху перед майбутнім без літературної зміни, страху чужого мовного оточення.

1948 р. Шерех писав про трагедію еміграції, провінційність, хуторянство, повертаючи свою улюблену тему “нашого часу” іншим боком. Від оптимістичного часу, який “ставив завдання”, проминуло всього неповних три роки. Завдання залишилося невиконаним, “...наше мистецтво — вияв нашої духовості— не знаходить резонансу серед чужинців...”6, українська література, саме українство позначені безнадійною провінційністю.

В “Думках проти течії” Шерех говорить про еміграцію як про втечу, спробу обдурити час, трагедію. Ціла ця книжка є однією великою й відвертою інвективою:

“Трагедія нашої еміграції зовсім не в тому, що люди відірвані від рідного ґрунту; що їхнє завтра непевне, що їхнє таборове сьогодні злиденне й мілке. Це все сумно, але це ще не трагедія. Трагедія починається з того, що велика, може, переважна частина української еміграції не розуміє свого часу і свого місця в часі. Вона мислить категоріями минулого сторіччя, категоріями безслідно проминулого часу. Практично, це означає, що вона не мислить”7.

“Трагедія нашої еміграції в тому, що вона має в собі певну кількість Дон-Кіхотів, має гнітючу масу Санчо Пане і майже не має людей розуму...

Але це трагедія не лише еміграції. За малими винятками, це трагедія цілого українства XIX—XX сторіччя”8

“... Трагедія української еміграції, трагедія всього, за малими винятками, українства XIX—XX сторіч в їхньому безконечному провінціалізмі. Від Марусі Дротівни, через Винниченка до леопардизму нашого — раз у раз чесні душі, прекрасні наміри, благородні почуття— і провінційщина, провінційщина, провінційщина. Українство ввесь час — прекраснодушне і замріяне, воно ввесь час стоїть поза своєю добою. Іноді воно пишається цим, частіше не здає собі з того справи. А то робиться страшно вольовим, страшно активним, мало не звірячим, але це виглядає дуже мило й трохи смішно. Тому наш європеїзм завжди відстає від Європи найменше на яких 30 років... Тому наші органічно-національні спрямування раз у раз сходять на закостенілість і реставраторство”9.

Шерех ставить діагноз старої й донині не вилікуваної хвороби. Цей діагноз стосується і його власної вигадки, його недавнього рецепта створити національно-органічний стиль. Міркування Шереха не абстрактні, це відповідь живим мертвякам української сучасності, до яких він відносить народників, хвильовистів, епігонів неокласицизму та донцовське вісниківство, які намагаються в цій сучасності домінувати.

Шерех не був би собою, якби не запропонував виходу, грандіозного нового рецепта — створення “програми, що створила б українську концепцію доби”10. Однак його оптимістична риторика звучить значно менш переконливо, ніж нищівний аналіз.

У навкололітературній частині табірного суспільства, як і в МУРІ, відбувалася поляризація. Ті, що виступали за традицію, за сакральність деяких відомих імен і понять, за чистоту “рідного”, не могли стерпіти зрадливого прозахідного космополітизму іншої групи. В 1948 р. МУР уже розкладався й занепадав на очах. Окрім уже згадуваного Чапленка, МУР покинули Осьмачка, Барка, Косач, Славутич і ціла група “Світання”. Дух конфліктів і розпаду ставав всеохопним. Назавжди розсварювалися старі друзі. Конфліктували між собою актори театру- студії Гірняка. Завдання, висунуті ще наприкінці 1945 р., не здійснилися; ні організаційного, ні художнього об’єднання не вийшло. Крім того, померли Юрій Клен, Катря Гриневичева та Андрій Гарасевич у 1947 р., Леонід Мосендз (який, щоправда, не вступав у МУР) — у 1948 р. Віктор Петров зник з Німеччини у квітні 1949 р. Нарешті, грошова реформа в Німеччині 1948 р. унеможливила українські видання. Переставали виходити журнали. В 1949 р. більшість діпістів виїжджає з Німеччини, прямуючи здебільшого в країни Північної Америки.

Українське літературне життя в еміграції на якийсь час завмирає. 1949—1951 рр. Юрій Шерех пізніше назвав “безлітературними”11. У 50-х починається наступна спроба відродити художню періодику й літературне життя, але інтелектуальної інтенсивності і продуктивності МУРу вже ніколи не досягло жодне творче об’єднання українських письменників на Заході.

На певному етапі центральним дискурсом епохи МУРу став дискурс “Арки”. “Арка” ніде й ніколи не виступала з прямою апологією модернізму, ніколи не називала себе журналом модернізму. Так само ніколи не ототожнював себе з модернізмом її головний редактор Юрій Шерех. Це був амбівалентний дискурс, що багато в чому нагадував старі, вже обговорювані в попередніх розділах, дискурси модернізації народництва, котре в підриштованій масці претендувало на роль модернізму, насправді будучи тільки його імітацією.

Однак ранні пошуки Косача, напрям “Хорса” й “Звена”, нарешті, Шерехова концепція часу, елітарності (“не для дітей”), апологія складності й незрозумілості твору були відповідним контекстом для тих авторів, які, кожен у свій спосіб, ішли шляхом руйнування патріархального світогляду, старої стилістики й риторики, старих канонів і мали певну програму 'їхньої заміни. Йдеться про Віктора Петрова та Ігоря Костецького.

Примітки

1 Літературні покоління 11 МУР. — Збірник II. — С. 3.

2 А все через тих експериментаторів // Арка.— 1947.— Ч. 4.— С. 48.

3 Похід (Гайденав). — 1946. — Ч. 1. — С. 4.

4 Шерех Ю. Року Божого 1946 // Арка. — 1947. — Ч. 2—3. — С. 2.

5 Шерех Ю. Року Божого 1947.— С. 14.

6 Шерех Ю. Думки проти течії. — С. 68.

7 Там само. — С. 63.

8 Там само. — С. 64.

9 Там само. — С. 67.

10 Шерех Ю. Українська еміграційна література... — С. 249.







На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.