Всі публікації щодо:
Петров Віктор

ТЕОРІЯ ЛІТЕРАТУРИ - Соломія Павличко 2002

Релятивізм - ФІЛОСОФ КРИЗИ Й НЕСТАЛОСТІ: ПЕТРОВ-ДОМОНТОВИЧ-БЕР - МОДЕРНІЗМ У КОНТЕКСТІ МИСТЕЦЬКОГО УКРАЇНСЬКОГО РУХУ

Якщо “несталість особи” Петров-Бер вважає першою ознакою кризового світовідчуття сучасної епохи, то друга її ознака — “відчуття несталості” взагалі як процес об’єктивний. Людська суть нестала, але й буття також нестале. Переживання останнього феномена досить драматичне: “Відчуття несталості стає нашим постійним переживанням, якого ми ніколи не можемо позбутися”1.

Релятивізм — обов’язковий супутник кризи, її найнебезпечніше породження: “Людство остаточно стомилося від необов’язковості істин, від їх плюралістичної множинності, від їх здрібнілості, приватності думок, партикуляризму мислення. Людина гине в плині умовних і сумнівних, суцільно безсилих істин”2

Петров належав до тих інтелектуалів XX сторіччя, які сприймали й сповідували загальну релятивність істини, однак водночас усвідомлювали її як певну моральну загрозу й пробували протиставити релятивізмові якісь інші основи. Він звертається до релігії. Шлях Петрова тут закономірний. (Досить згадати навернення до католицизму автора “Великопісної середи” та “Чотирьох квартетів” Т.С. Еліота.) У статті "Християнство і сучасність” Петров аналізує результати війни га ідеологію нацизму. Його власне світовідчуття досить типове для європейського інтелігента. “Ми живемо в руїнах міст”3, — пише він. А дещо раніше: “Міста стали привидами Апокаліпсису”. І далі: “Людство опинилося на краю безодні. Технічно всевладне, воно виявило свою етичну неміч, свою моральну безсилість улаштувати соціальний лад, забезпечити мирне співжиття людей і народів.

Людство відчуває страх перед загрозою катастрофи...”4

Лейтмотивом однієї статті Бера були слова: “Хіросима є апотеозою модерної фізики”5. Катастрофа, породжена руйнівними силами техніки, яка вийшла з-під влади людини й людської моралі. Раціоналізм у філософії й лібералізм у політичній думці (тобто основоположні ідеї Нового часу) себе не виправдали. Петров бачить вихід (який до нього побачили вже Т.С. Еліот та Е. Павнд) у повороті до доренесансних принципів і засад: “Всі науки, вся ідеологіїї, уся наша доба в цілому повертає до засад, які протягом століть, починаючи з Ренесансу, заперечував Новий час”5. Людство, на думку Петрова, може врятувати “не техніка, а віра”, “християнський шлях церкви”. Петров не конкретизує свого рецепта і не аналізує його. Загалом свою статтю він присвячує критиці кризи й тільки на завершення пропонує звернутися до віри. Шлях Еліота був аналогічним. Тільки віра може здолати кризу. Однак для Петрова з його постійними сумнівами і скепсисом цей шлях скоріше бажаний, ніж можливий. Не випадково він не може конкретизувати свого висновку.

Примітки

1 Петров В. Історіософічні етюди. — С. 9.

2 Там само. — С. 17.

3 Петров В. Християнство і сучасність // Орлик. — 1947. — Ч. 2. — С. 15.

4 Там само. — С. 17.

5 Бер В. Сучасний образ світу... — С. 5.

6 Петров В. Християнство і сучасність. — С. 17.







На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.