Всі публікації щодо:
Петров Віктор

ТЕОРІЯ ЛІТЕРАТУРИ - Соломія Павличко 2002

Екзистенціалізм - ФІЛОСОФ КРИЗИ Й НЕСТАЛОСТІ: ПЕТРОВ-ДОМОНТОВИЧ-БЕР - МОДЕРНІЗМ У КОНТЕКСТІ МИСТЕЦЬКОГО УКРАЇНСЬКОГО РУХУ

У МУРівській періодиці тема екзистенціалізму звучала досить голосно. Ми вже згадували публікації “Звена” й “Арки” на цю тему, а також про те, як рецензент першого числа “Звена” побачив у журналі сім’я небезпечного наслідування Заходу. Потенційний екзистенціалізм (модернізм) “Звена” не розвинувся, однак розмови про екзистенціалізм, які з часом інтенсивно наростали, ставали чимось більшим за прилучення провінціалів до столичної полеміки. Поява повісті Юрія Косача “Еней і життя інших”, розкритикованої “офіційною”, народницько-патріотичною критикою, на думку Шереха, засвідчила існування українського екзистенціалізму. Він був “варіантом” французького чи світового екзистенціалізму, однак мав свої специфічні джерела. Шерех запропонував назвати цей варіант екзистенціалізму антеїстичним.

“Наскільки органічна ця філософія в наших обставинах? Чи не є це просто наслідування сучасної західноєвропейської моди? Можна думати, що поява цієї філософії в наших обставинах має своє коріння. Якщо ми визначили екзистенціалізм у Франції як важливий відлам філософії французького резистансу, то антеїзм має свій ґрунт в українському резистансі і в кризі українського резистансу. Поразка українського резистансу в війні 1939—1945 років уже сама собою повинна була породити елементи песимізму й скептицизму. Продовження українського резистансу наперекір усім і всьому зумовлене тим, що рух став масовим, народним, надавало цьому песимізмові й скептицизмові активістичного забарвлення. Розсадження, а почасти й загнивання орденсько-конспіраторської системи закономірно породжувало антеїзм. На нього нашаровувалися від початків властиві українському визвольному рухові месіаністичні нотки й точки”1

Усі положення цього визначення (“резистанс”, “песимізм”, “активізм”) звучать туманно, однак важливо, що Косач справді вкладає в уста своїх героїв екзистенціальні парадокси, що філософія професора Кравчука та програма дій Ірина справді постають з екзистенціалізму і що це прочитується Шерехом, стаючи органічною частиною критичного дискурсу. Крім того, Шерех, як критик вкрай уважний до формального боку аналізованих текстів, пише про особливу екзистенціальність самого стилю Косача, що для нього, звичайно, є “національно-органічною” прикметою.

Шерех заторкнув у своїй статті “вісниківство”, вважаючи Ірина, головного героя повісті Косача, його втіленням. Доба “вісниківства” для нього закінчилася 1939 р., а ті, що намагаються її продовжувати, потрапляють до списку “живих мертвяків”. Зрозуміло, що відроджений “Літературно-науковий вісник” у першому своєму числі, виданому в Регенсбурзі, зреагував на цю критику.

Стаття Роберта Марксмена вимагає не просто відстояти ідеологію “вісниківства”, а дати Шерехові урок і пояснити, що є екзистенціалізм, і, відповідно, розбити як повість Косача, гак і Шерехів аналіз. Відтак вона є блискучим зразком анти- модерного дискурсу епохи табірного літературного життя й МУРу. її суттєвий пункт — розгорнута критика екзистенціалізму, чи екзистенціалізмів, німецького й французького, за неспроможність розв’язати кардинальні філософські й духовні питання. Автор підкреслює песимізм і атеїзм провідних екзистенціалістів, що вже саме по собі має показати всю сумнів

ність цієї доктрини й штучність її можливих українських варіантів. На його думку, це просто “мода”, безглузде епігонство, в той час коли існують свої, істинні цінності. “Чому Сартрів песимізм, чому аж його думки про “ніщоту життя” мають заступити українцям всі дотеперішні ідейні скарби— цього ніяк не можу собі уявити. Може, це тому, що я правдивий демократ і віруючий християнин...”2, — писав автор у висновках.

Екзистенціалізм, таким чином, став одним із пунктів конфлікту, в якому, з одного боку, виявлявся інтерес до цієї філософської доктрини й літературної практики, бажання інтегрувати її у свій дискурс, а з іншого — висувалася ідея про те, що екзистенціалізм — доктрина чужа, до українства безвідносна й у цілому сумнівна.

Домонтович одверто в ці дебати не включився. Він написав статтю “Екзистенціалізм і ми”, осердям якої стала приваблива | для нього, як і для деяких інших українських письменників, ідея littirature engagee. Екзистенціальності прози самого Домонтовича критика не помітила. Власне, ніхто, окрім Шереха, не міг би аналізувати такі речі на адекватному рівні, однак останній, пишучи про Домонтовича, зосередився на його інтелектуальній складності й есеїстичності.

Екзистенціалізм, який передбачав і стверджував відповідальність письменника й водночас будувався на розчаруванні в гуманізмі, екзистенціалізм, який чесно й трагічно аналізував людське існування, надзвичайно імпонував Петрову. Відповідно йому, як уже згадувалося, не до вподоби були радикальна деструктивність і безвідповідальність футуристів. У статті “Екзистенціалізм і ми” він спинився на проблемі соціальної функції літератури та на її сприйнятті екзистенціалістами й марксистами, на філософському корінні екзистенціалізму, екзистенціальному гуманізмі, на участі його представників у русі Опору. Заголовок статті (“і ми”), однак, передбачав розкриття ще однієї тези: уроки екзистенціалізму для нас, тобто для українських літераторів. Тема “і ми” залишилася не висвітленою. Сумнівно, щоб це “і ми” було даниною популярній риториці. Скоріше Петрову так і не вдалося конкретизувати, що означав гуманізм екзистенціалізму, концепція свободи й відповідальності, соціальної заанґажованості і “тривоги бути” для “нас”, для нього самого. Друга частина назви передбачала запитання. Воно залишилося без відповіді.

Примітки

1 Шерех Ю. Прощання з учора... — С. 279—280.

2 Марксмен Р. Філософія одної повісті // Літературно-науковий вісник (Реґенсбурґ). — 1948. — 4.1. — С. 144.







На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.