Всі публікації щодо:
Історія літератури

ТЕОРІЯ ЛІТЕРАТУРИ - Соломія Павличко 2002

Підсумки - МОДЕРНІСТИЧНИЙ РУХ НА ЗАХОДІ В 60-70-і РОКИ (НЬЮ-ЙОРКСЬКА ГРУПА)

Патриція Килина відійшла від Нью-йоркської групи й української літератури 1973 р., після розлучення з Юрієм Тарнавським. Женя Васильківська відкололася ще раніше — наприкінці 60-х. Тим часом до Нью-йоркської групи прилучалися інші, молодші літератори, однак їхня творчість була менш цікавою і не викликала такого відгуку, як тексти канонічних членів групи. 1971 р. вийшло останнє число “Нових поезій”. З середини 70-х років позиції Нью-йоркської групи на сторінках “Сучасності” підупали. Її члени й далі друкували вірші, драми, прозу та переклади, однак дебати і пристрасті навколо них пригасли. У 70-х уже стало ясно, що нове покоління поетів, які б не наслідували Нью-йоркську групу, а виступили з артистичним викликом до її принципів, не прийшло. Поодинокі нові імена й публікації не принесли нових відкриттів. У 80-і незаперечний факт становило те, що Нью-йоркська група вже посіла своє місце в історії літератури, ставши найвизначнішим і найориґінальнішим явищем української літератури, писаної за кордоном. Крім того, як художнє явище вона спродукувала складний і цікавий критично-теоретичний дискурс.

Починаючи з середини 50-х, поети Нью-йоркської групи змінювалися, еволюціонували. Зазнавали змін їхні погляди. Уточнювалося розуміння модернізму. Ускладнювалося ставлення до традиції й мови.

Модернізм Нью-йоркської групи виник найперше як протест проти народництва й поверхово-патріотичної літератури. Революція, що відбувалася в 50-х і 60-х, полягала, зокрема, в цілковитому виокремленні суспільної, політичної тематики. Однак з часом таку початкову позицію було поставлено під сумнів. Чи це не є штучне самообмеження? — запитував себе Рубчак уже в 1969 р. От свого роду парадокс, над яким міркує Рубчаю “...Американцеві вірш проти війни у В’єтнамі писати можна, а “діпістові” проти окупаційної влади в його країні — зась; американцеві рекламований памфлет проти гноблення негрів писати можна, а “діпістові” проти гноблення “білих негрів” — своїх земляків на Україні — зась; американцеві вірш проти поліції на “кампусах” писати можна, а “діпістові” проти перманентної поліції в українських університетах — зась”1. Наступного, 1970 р. Віра Вовк у полеміці з Бойчуком скаже: “...я не вважаю патріотизм — у рамках справедливості — чимось поганим”2.

Поезія Бойчука, Рубчака, Тарнавського, Віри Вовк мала політичні ноти і нюанси. Вони не вписувалися в традиційні форми літературного патріотизму, але це не означало, що його взагалі не існувало. Політичний гнів Тарнавського, заманіфестований, наприклад, його шокуючим образом Росії й почуттям ненависті колонізованого до колонізатора, відрізняється від пафосу Франка чи Маланюка лише мовою, формою вираження:

Країно, що страждаєш на комплекс материнства і обмотуєш інші народи колючим дротом своєї любові, хіба не знайдеться серед твоїх синів хоч один, який сказав би: “Залиши їх, мамо!” Самостійні, мов непорочні, держави сплять в м’яких ліжках своїх границь, зі столицями, напіввідкритими, як уста, а з-за обрію нахиляється твій косоокий Христос з солоним медом сифілісу на губах...3

1975 р. Рубчак на закиди в ізольованості й “мансардності” Нью-йоркської групи відповідає (в даному випадку Катерині Горбач, але також усім іншим критикам з політичного боку): “...поезія Бойчука, незважаючи на її можливі недоліки, далеко більш “політично-соціальна”, ніж, наприклад, поезія Воробйова...”4 Крім того, Рубчак переконаний, що і традиціоналізм може бути мистецьки успішним і дуже складним за однієї умови: якщо він справжня поезія. Крім того, бути модерністом, замикатися у “вежі” є так само “виявом великої відповідальності і перед традицією, і перед українським читачем! Така відповідальність, до речі, починається вже з Вороного і “Молодої музи”, тому треба було одночасно показати, що поезія (і знову парадоксально!), що поезія є і одночасно не є мистецтвом для мистецтва”5.

В цій же статті Рубчак намагається переконати всіх численних критиків та опонентів Нью-йоркської групи, що це поняття не може вічно бути мистецьки-ідеологічним знаком. Як певний знак, вона є породженням ненормальних обставин політичного й літературного життя. “...B нормальних умовах літературного побуту Тарнавський і Андієвська були б (бо мусили б бути) професійними ворогами, хоч могли б надалі залишатися особистими приятелями, а я з своїми нинішніми сонетами не мав би навіть з ким випити пива”6.

Отже, відбувалося ускладнення дискурсу, ускладнення літературної самосвідомості. В процесі ускладнення поняття модернізму розпливалося. Він, як з’ясувалося, мав багато варіантів і облич, складався з багатьох комбінацій. На перше місце виходила якість, а не належність до якоїсь політичної чи естетичної платформи.

Стаття Бойчука 1979 р. “Декілька думок про Нью-йоркську групу і декілька задніх думок”, окрім твердження про різноманітність стилів Нью-йоркської групи, окрім заяви, що, власне, ніколи не було жодної групи, а були лише певний спільний рух, певна інтелектуальна співзвучність і співпраця, заманіфестовує його втому від багатолітньої боротьби, полеміки, втримування “групи” і розчарування останніми текстами її так званих членів. Тому він визнає: “Остання збірка Андієвської “Наука про землю” (1975) розчаровує не лише назвою, але й дослівно кожною сторінкою. Нема вже ні свіжості, нема того дивуючого, несподіваного, є лише тінь колишньої Андієвської. ...Не менше розчаровує остання збірка Юрія Тарнавського "Ось як я видужаю”, що друкується. Він до такої міри заглибився в анатомію власного життя, що часто переступає межу поезії в непоезію. ...Богдан Рубчак не мав збірки вже понад 10 років ... Віра Вовк, хоч творча в поезії, занедбала свою прозу і п’єси. ...Ще болючіше розчаровують поети молодшої генерації Нью-йоркської групи. ...Я без особливих труднощів міг би зладити подібний вилік і про себе, але, не маючи познак святого, не буду вдаватися до самобичування”7.

У 1988 р. Богдан Бойчук, Богдан Рубчак, Юрій Тарнавський, Емма Андієвська та Віра Вовк дали інтерв’ю Іванові Фізерові. У відповідях опитуваних прочитувалися певні розбіжності між окремими членами. Емма Андієвська стверджувала, що ніколи не належала до жодної групи, а Бойчук знову нагадував, що говорити про “творчий рух” доцільніше, ніж про “групу”. Крім того, Бойчук, Рубчак і Тарнавський, з одного боку, і Андієвська та Віра Вовк — з іншого, розійшлися в поглядах на фундаментальне питання— мови й мовної норми. Перші троє визнали, що мовна норма у випадку української мови є нонсенсом, поет не просто має право, він зобов’язаний відходити від норми, а фетишизування мови й ідолопоклонство у її бік— риса культурної загроженості. Другі двоє висловилися за необхідність дотримуватися норми, а Емма Андієвська не- , двозначно натякнула, що деякі особи (можна легко здогадатися, про кого йдеться) є не революціонерами, а невігласами, ( які просто не знають мови. Крім того, Бойчук і Тарнавський визнали Нью-йоркську групу явищем історії, в той час як Віра ; Вовк і Богдан Рубчак не змогли цілком прийняти себе в ролі і постатей минулого. Вони так само кожен по-своєму підсумували історичне значення Нью-йоркської групи. За висловом Рубчака: “НЙГ допомогла зупинити процес пересаджування , вишневих садків та струнких тополь на нью-йоркські бруки, що в п’ятдесятих роках було виявом великої відповідальності і перед літературою, і перед читачем, і навіть (боюся вимовити!) перед історією”8. Нарешті, вони були одностайно песимістичними з приводу перспектив на майбутнє. “Я не певний, чи взагалі українці існуватимуть, не те що група літературних модерністів’*'' , — сказав Юрій Тарнавський. ‘Тут, на еміграції, поезія не має майбутнього, й нової групи, мабуть, не буде. Хоч будуть окремі молоді поети”9, — сказав Богдан Бойчук.

Попри досить численні публікації англійською мовою, Нью-йоркська група не вивела українську літературу на світову чи принаймні американську сцену, як це зробила, наприклад, з сучасною польською поезією Віслава Шимборська, котра в 50-і роки ще писала вірші про Сталіна.

Група, як це визнав Бойчук, не стала дороговказом для шістдесятників. А вже з самими шістдесятниками вона поділила спільну долю на переломі 80-х і 90-х років. Ні перші, ні другі, попри патріотичну заанґажованість перших і модернізм других, не стали дороговказом для поезії й прози, які заявили себе в цей період. Однак окремі тексти, безперечно, пережили свій час і залишаться в історії літератури як кращі зразки українського модернізму. Так само залишиться в ній відчайдушна спроба створення українського модернізму, що навіть в умовах ізоляції, нерозуміння, політичної алієнації, відсутності нормального літературного середовища, відірваності від мови зумів проіснувати, зберігаючи модерністичну лінію в українській літературі, впродовж кількох десятків років.

Примітки

1 РубчакБ. Від “святих корів” до творчого мислення. — С. 74—75.

2 Вовк В. Про технологічний і метафізичний кшталт мислення. — С. 84.

3 Цит. за: Рубчак Б. Про “інше”, те саме і тим подібне // Сучасність. - 1975. - 4.12. - С. 47-48.

4 Там само. — С. 59.

5 Там само. —С. 51.

6 Там само. — С. 53.

7 Бойчук Б. Декілька думок про Нью-йоркську групу... — С. 33·

8 Інтерв’ю з членами Нью-йоркської групи. — С. 35.

9 Там само. — С. 36.







На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.