Матеріали для Нової української школи 1 клас - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити

КАЛЕНДАРНО-ОБРЯДОВА ПОЕЗІЯ

ЗМІСТ

«Обрядова поезія – це твори фольклору, які виникли й виконувалися під час здійснення обрядів – встановлених традицією дій, що мають для виконавців магічне, юридично-побутове й ритуально-ігрове значення» (Юрій Круглов).

 

«Календарно-обрядова поезія – цикл фольклорних пісенних творів, зміст і виконання яких з доісторичної давнини пов'язані з річним народним відліком часу – народним обрядовим календарем … Святкові обряди і ритуали супроводжували пісенні твори відповідного змісту, які й складають цикл календарно-обрядової поезії. До нього належать: колядки, щедрівки, посівання (новорічні віншування), ринд зівки (рогульки), веснянки (гаївки), русальні (троїцькі, петрівчані, царинні), купальські (собіткові), обжинкові пісні».

 

«Календарна обрядова поезія – один з найдавніших видів народної поетичної творчості, який виник і розвивася у тісному зв'язку з виробничою діяльністю людського суспільства. Ця поезія поділялася на певні художньо-поетичні цикли, що відповідали циклам робіт протягом господарського року хліборобів. Звідси походить і її найменування – календарна поезія» ( В.Бобкова).

 

«Щедрівки, колядки, веснянки й ін. – усе це обрядові пісні стародавнішого дохристиянського складу. Вся їх будова – сама простота… Вони наче гімн первісного чоловіка до сил чудової природи…» (Микола Лисенко).

 

«В українському фольклорі існує два види новорічних пісень – колядки та щедрівки. Назва щедрівка походить від щедрого вечора – як здавна називали вечір під новий рік. Колядка, як припускають, – видозміна латинського calendae (так у стародавньому Римі називалися перші дні місяця) або kalandai – від назви нового року у Візантії. Цей вплив позначився також на назвах новорічних свят у інших народів: у болгар коленде, у румун колінда, у абхазців коланда. Але самі пісні – колядки і щедрівки …набагато давніші за ці назви» (Анатолій Іваницький).

 

«Серед усіх слов'янських народів новорічна пісенність найбільше розвинена в українців. Менше пісень в Білорусії і тільки окремі зразки зафіксовано в Росії (серед них такі своєрідні, як овсени, виноградья).

У змісті колядок і щедрівок виразно виділяються дві групи образів: землеробство і сім'я» (Анатолій Іваницький).

 

«Колядки – жанр величальних календарно-обрядових пісень, які в дохристиянську епоху були пов'язані із зимовим святковим циклом, а з утвердженням християнства – з різдвяним (від Різдва 7 до Богоявлення 19 січня за н.ст.)».

 

«Характерною ознакою колядок і щедрівок треба вважати правильне вживання приспівок-рефренів, що часто дорівнюють колядковому віршові, а навіть переростають його довжиною. Це показує, що ці пісні виконувано завжди хором. Притім вірші в колядках не сполучаються у строфи: кожний вірш разом із рефреном творить сам по собі ритмічну й мелодичну цілість, неначе строфу; тому й рима в колядках слабо розвинена: її заступають у більшій частині асонанси. Ознаки глибокої старовини знаходимо також у музичній формі колядок і щедрівок» (Філарет Колесса).

 

«Щедрівки – жанр народних величальних обрядових пісень, якими зустрічали початок нового хліборобського року, початок весняної рільницької праці, що починалася наприкінці березня… Під впливом християнського календаря пісенно-обрядовий цикл хліборобського весняного новоріччя праукраїнців перенесено до Різдва та календарного Нового року (за юліанським календарем, ст. стилем у ХХ ст. – напередодні 14 січня), а також другого Свят-вечора».

 

«Провідна… мета новорічної пісенності – звеличити трудову людину, піднести її на крилах поетичного слова над буденними складними умовами життя, висловити їй найкращі побажання та зичення… Контрастуючи зі справжнім станом речей, щедрівки та колядки, по суті, були своєрідним засобом відображення бажаного в житті. Тим-то вони глибоко імпонували їх виконавцям та слухачам… Своєю граційною поетичністю колядки й щедрівки якнайкраще відповідали святковій атмосфері новорічної урочистості» (Олексій Дей).

 

«В колядках і щедрівках на повну силу буяє народна фантазія, бажане видається за дійсне; яскріє казковий світ, де навіть звичайні побутові речі світяться золотом і сріблом, де панують розважливість, розум, добро і злагода, де всі заможні й веселі – господар такий ясний і красний, як місяць, його жона – як сонце, діти – як зірки» (Наталя Шумада).

 

«Від інших народних пісень виконання новорічних пісень відрізняється рядом особливостей.

1. Колядки і щедрівки співаються конкретному адресатові, а після виконання співаки отримують якусь винагороду…

2. Особливістю виконання колядок та щедрівок є й організований характер колядних гуртів…

3. Виконання новорічних пісень випливає з вікового і статевого поділу колядних гуртів. Існує п'ять видів об'єднань: дитячі (хлопчики, рідше хлопчики і дівчатка) віком 7-12 років; хлопчачі («підпарубчаки», 14-16 років), парубочі гурти, мішані гурти (парубки та дівчата шлюбного віку), а також гурти із сімейних пар старших людей» (Анатолій Іваницький).

 

«Є місцевості, де колядки і щедрівки не розрізняються співаками. Там, де їх розрізняють, це відбувається на підставі приурочення: колядки співають від Різдва до 31 грудня (ст. стиль), а щедрівки – на Новий рік та на Водохрестя. Це, однак, пізній розклад в народі пісень дуже давнього, язичницького походження.

В науковій фольклористиці розрізнення колядок і щедрівок відбувається на основі складочислової форми. До щедрівок відносять усі пісні розміру (4+4) без приспіву та з приспівом і зрідка 95+5) з приспівом, що має будову (4+4). До колядок зараховують пісенні структури (5+5) з різноманітними приспівами: (3+5+5+3), з 4-складовим приспівом та ін. Звичайно, і серед колядок, і серед щедрівок трапляються й інші форми, зокрема (6+6). Ще однією допоміжною ознакою розрізнення колядок і щедрівок служить приспів. Як правило, в колядках це «Святий вечір!», а в щедрівках «Щедрий вечір!». Інколи розрізнити не вдається. Це не повинно викликати здивування, тому що у фольклорі дифузні явища – річ природна. При записуванні слід запитувати у співаків, до колядок чи до щедрівок вони відносять певну пісню, і зазначати це у паспорті» (Анатолій Іваницький).

 

«На Україні весняні ігри і пісні побутують зараз у двох різновидах: веснянок і гагілок. Гагілки (інакше – гаївки, ягілки, маївки) виконуються лише протягом кількох днів на великодні свята в Галичині, на Волині, Поділлі. На Волині існує також назва рогульки, які, можливо. Належали колись до окремого різновиду веснянок-гаївок. Веснянки співаються з ранньої весни і до завершення сівби – аж до русального тижня (до зелених свят). Цей різновид побутує на лівобережжі, в Подніпров'ї, у Поліссі. Між веснянками і гагілками з функціонального і тематичного поглядів особливих відмінностей немає. Однак якщо гагілки – це танково-ігрові пісні, то веснянки обіймають різнотипні групи молодіжних ігор та пісень, в тому числі й такі, що співаються без руху» (Анатолій Іваницький).

 

«У весняній обрядовості можна виділити такі різновиди:

– пантомімічні сценки та ігри,

– спів весняних пісень-закличок,

– водіння танків та ігор (із співами)» (Анатолій Іваницький).

 

«Веснянки в основному – це дівочі пісні. Хлопці ж були тільки слухачами та втручались у дівочий спів жартівливими репліками, на які дівчата відповідали дотепними веснянками» (Михайло Грицай).

 

«Весна – щаслива пора в житті молоді, час вияву найніжніших почуттів, парування і освідчення в коханні, що яскраво відбилось у багатьох веснянках. Микола Костомаров так визначив ідейний зміст українських весняних пісень, – це «…юність, переважно в житті жінки, зображена в послідовному розвиткові почуттів і поривів у зв'язку або, краще сказати, в аналогії з розвитком життєвої сили навколишньої природи. Саме тому в цих піснях постійно зустрічаються порівняння й символи, саме тому деякі пісні співаються раніше від інших, ніби узгоджуючись із станом природи. Тут ви знайдете: безтурботну веселість тих років, коли дівчина перестає бути дитиною, таємну потребу кохання, соромливе освідчення власному серцю, перше побачення, дорікання, ніжність, жарти, сльози, надії, побоювання – всю історію молодості в світі сільському, тихому» (Михайло Грицай).

 

«За часом виникнення і функціональністю веснянки умовно можна поділити на дві групи: старовинні і новіші. До першої належать хороводи, танки, пантоміми, що супроводжуються протяжними піснями. Їм властива магічність у ставленні до природи, помітні відблиски язичества. Друга група – веснянки ліричного та жартівливого характеру – вже мало зв'язані із хороводами і танками. Вони виконувались молоддю під час вечірніх гулянок. Саме цих веснянок до нас дійшло більше. На характер їхньої тематики, образну систему, ритміку вже мали помітний вплив ліричні пісні. Багато текстів веснянок досить важко відрізнити від родинно-побутових пісень» (Михайло Грицай).

 

«Відділяє весняні пісні про кохання від аналогічних за тематикою ліричних пісень те, що в них менше соціальних мотивів, а більше оспівуються епізоди перших зустрічей закоханих. Пробудження природи органічно в'язалось із пробудженням інтимних почуттів молоді. Це в певній мірі відтиснуло соціальні теми на другий план» (Михайло Грицай).

 

«Веснянки насичені пісенною символікою, закохані часто виступали в образах голуба, зіроньки, сокола, зозулі тощо. Досить часто натрапляємо на образ верби – символу зустрічі і побачень молоді; калини – символу вроди, дівоцтва і кохання; рути – символу дівоцтва і суворості звичаїв; барвінку – символу шлюбу тощо» (Михайло Грицай).

 

«Русальні пісні (троїцькі) – вид календарно-обрядової лірики, яка супроводжувала звичаєво-обрядові дії протягом «русального тижня», що за християнським календарем починається в П'ятидесятницю, на Святу трійцю, на 50-й день після Великодня (переважно на кінець травня – початок червня)».

 

«У стародавніх слов'ян русалії (свята русалок-берегинь) святкувалися в пору, коли весна переходила в літо, завершувалися польові роботи і до початку косовиці та догляду за врожаєм був проміжок вільного часу. Назва «русалії» походить від давньоримського свята троянд («роз») – rosaria. Античне свято розалій було поминальним. У слов'янських русаліях також значне місце займають звичаї і ритуали культу предків. Після прийняття християнства язичницькі русалії переслідувалися церквою, хоча і не в такій мірі, як купалії. Поступово відбулося накладення русалій з властивими їм культом померлих, віруваннями в магічні властивості трав і дерев на християнську троїцю. З цією причини русальні пісні іноді називають троїцькими, семіцькими. Однак поширені і давні назви: гряні (від давньослов'янського гряний – зелений), гренухи, русальні. Русалії святкують протягом тижня. Русальний тиждень починається в зелену (клечальну) неділю. Четвер русального тижня називається в народі русалчиним Великоднем. У понеділок після русального тижня відбуваються проводи русалок» (Анатолій Іваницький).

 

«Помітно, що магічна основа русального обряду і пісень мала подвійний характер. З одного боку, в них відбивалась хліборобська магія, що втілювалось в образі берізки – уособленні розкішної рослинності, яка має передатись майбутньому врожаю, з другого – ворожильна любовна магія, яка виявлялася у плетінні вінків, з допомогою яких дівчата ворожили на свою долю» (Михайло Грицай).

 

«Відсутність відомостей про існування окремого петрівчаного свята в часи язичництва спонукає на такі припущення:

– петрівки колись належали до купальського обряду;

– через переслідування купалій у християнські часи, а також через збіг у часі двох церковних свят (Івана та Петра – між ними усього 6 днів) основна частина стародавніх купальських пісень закріпилася за святом літнього сонцестояння (24 червня за старим стилем), інша ж відщепилася і з мінімальними змінами в тематиці – лише згадки Петрівної ночі – перейшла на Петра;

– згодом петрівчані пісні були спеціалізовані і підлягли ліризації, особливо в пізніх багатоголосних версіях;

– з музичного боку петрівчані пісні також не надто відрізняються від купальських. Це дозволяє розглядати ці дві групи пісень сукупно (зокрема, з музичного погляду» (Анатолій Іваницький).

 

«Купальські пісні – вид календарної обрядової лірики, яка з часів язичництва супроводжувала обряд величання бога плодючості, згоди і любові – Купала, або Купала. До новітнього часу цей святковий обряд дійшов фрагментарно, із запровадженням християнства він поєднався зі святом Івана Хрестителя (відбувався в ніч з 23 на 24 червня за ст. ст.), став називатися в народі Іваном Купайлом».

 

«Багато що з язичницьких купалій залишається нез'ясованим. Зокрема, немає одностайності і в тлумаченні самого слова «купало». На думку Б.О.Рибакова, зміст назви «купало» походить від «куп» (укупі, купно – тобто, разом). Так само роз'яснюється і друга назва купалій – «собітка» (у лемків, словаків купальські пісні називаються собітовими). Схоже, що собітка походить від одного семантичного кореня з купай лом: собітка (собутка) – соботка – со-бытие, - тобто событно – знов-таки, разом, укупі, купно.

Купало, Купалії, Соботка – назви давньослов'янські. Ім'я ж «Іван» (Івана Купайла) – пізніша приставка, напевно, десь ХV-ХVІІ ст., коли Купайло у свідомості народу почало частково ототожнюватися з християнським святом Іоанна (Івана) Хрестителя» (Анатолій Іваницький).

 

«Свято літнього сонцестояння, полі функціональне за змістом, об'єднувало в собі елементи магії (вплив на врожай), а також матримоніальні моменти. Існують припущення, що під час горіння кострищ біля води відбувалися шлюбні церемонії. Оскільки у І тис. до н.е. шлюб ще не був моногамним, ігри й ритуали у дні літнього сонцестояння набували змісту нерегламентованих шлюбних стосунків. Сліди таких звичаїв збереглися у змісті деяких купальських пісень. Зокрема, в мотивах про кровосумішку, про одруження брата і сестри (в ряді варіантів – поіменно «Іван та Мар'я»). В пізніший період ці мотиви лягли в основу баладних сюжетів.

Шлюбні обряди були приурочені до свята літнього сонцестояння, бо це також пора пишного розквіту природи, надій на благодатний врожай. Не виключено, що потреби продовження роду у свідомості праслов'ян пов'язувалися з уявленнями про родючість землі і щедрість природи. Можливо, матримоніальним стосункам у дні літнього сонцестояння надавалося разом з тим магічного значення – сприяти доброму врожаєві» (Анатолій Іваницький).

 

«Справді, головним, найбільш бурхливим і мальовничим струменем купальських пісень є пісні про кохання, сватання, подружнє життя та жартівливі пісні. Всі вони пов'язані з Купалом лише тим, що їх співають дівчата в день цього свята, переважно під час хороводу навколо Марини чи Купала. За своїм змістом та мотивами вони органічно зливаються з веснянками та петрівочними піснями і є їх продовженням. Квітуча літня природа глибоко вражала закохані серця творців і співачок пісень, і вони прагнули вилити свої враження та радісні душевні зворушення в таких же багатих і щедрих барвах. Оспівують купальські ліричні пісні дівчат чи хлопців, чиї імена, як правило, називаються, говорять про певну пару закоханих чи вихваляють дівочу красу, – завжди ці теми супроводяться винятково красивими психологічно спорідненими картинами з життя природи, що виступають в порівняннях, паралелізмах, мальовничих приспівах тощо. Особливо частими образами в них є ясний місяць, сяючі зорі, граюче сонце, полум'я, шаріюча вишня, червона рожа, зріючи жито, червоні ягоди – всі вони сповнені яскравих літніх кольорів зорового сприйняття, ніби освітлені літнім сонцем, купальськими вогнями і символізують полум'яність почуттів закоханих…» (Олексій Дей).

 

«За змістом пісні [купальско-петрівчані] діляться на дві групи:

– найдавніші, де знаходять відгомін релікти прадавньої магії, повір'я, обрядові дії язичницьких часів;

– нова тематика (кохання, сватання, весільні мотиви, сімейні стосунки, а також велика кількість жартівливих пісень) почала проникати в купалії з ХV-ХVІ століть, коли різко посилилася ліризація фольклорних жанрів, в тому числі і обрядових, а «магічні» календарні співи стали все більше сприйматися у світському плані – як розваги молоді» (Анатолій Іваницький).

 

«Поетика купальських пісень зумовлена часом їх народження. Для давніших пісень властиві деякі риси балад. Вони сюжетні, зображують незвичні події, здебільшого мають трагічну розв'язку. Але на відміну від балад у купальських піснях немає соціальних мотивів. Можливо, вони притупилися, оскільки саме свято перетворилося на розвагу… Купальські пісні, що з'явилися в пізніші часи, набули ознак ліричних пісень, схожі з ними і за тематикою. Їх автори використали традиційні народнопісенні художні засоби. Проте, купальські пісні відрізняє від ліричної пісенності обрядовість, виражена в текстах більшою чи меншою мірою» (Михайло Грицай).