Література західноєвропейського середньовіччя - Висоцька Н.О. 2003


Еддична поезія
Розділ II. Ранні форми середньовічної епіки

Історія рукопису «Старшої Едди"

.. .Основний пам’ятник еддичної поезії - це давньоісландська збірка міфологічних та героїчних пісень, який нині звичайно називають «Старша Едда». Ця збірка зберіглася у єдиному рукописі - стародавньому пергаментному кодексі, знайденому в Ісландії 1643 року ісландським вченим Бринйольвом Свейнссоном. В XVII ст... в Данії та Швеції пробудився інтерес до давніх рукописів, і в Ісландії-тоді датській колонії - почали їх посилено збирати. Проте уявлення вчених того часу про давню літературу нерідко були, на думку сучасних науковців, фантастичні. Зокрема, в них були перебільшені уявлення про діяльність ісландського вченого Семунда Сигфуссона (1056-1113), якому приписувалася універсальна мудрість (його і звали «Семунд Мудрий»). Разом з тим, їм була відома книжка, що її, як вважалося, написав Сноррі Стурлуссон (1179-1241) за назвою «Едда»(...), і в них склалося враження, ніби Сноррі в своїй книзі грунтувався на втраченому творі Семунда... Не дивно, що, знайшовши давній пергаментний кодекс, який містив низку пісень про богів та героїв - тих самих богів та героїв, про яких йдеться і в книзі Сноррі, - Брннйольв вирішив, що знайшов твір Семунда, який прислужився за підгрунтя для Сноррі, і написав на списку знайденого ним кодексу «Едда Семунда Мудрого». З цього моменту слово «Едда» набуло цілком нового значення..., і хоч далі було встановлено, що знайдені Бринйольвом пісні не мають жодного відношення ані до Семунда, ані до назви «Едда», ця назва закріпилася за ними, і вони стали називатися «Еддою Семунда Мудрого», «Пісенною Еддою», «піснями Едди», просто «Еддою» або, найчастіше, «Старшою Еддою», тоді як книга Сноррі стала йменуватися «Еддою Сноррі», «Прозовою Еддою», чи, найчастіше, «Молодшою Еддою».

Знайдений Бринйольвом пергаментний кодекс - один з найвідоміших рукописів світу - невдовзі потрапив до Королівської бібліотеки в Копенгагені... Але 1971 року його було повернено до Ісландії, де він тепер зберігається як найцінніша національна реліквія в Ісландському інституті рукописів...

...На підставі заголовків та абзаців в рукописі його зміст зазвичай поділяють на 29 пісень - 10 міфологічних та 19 героїчних. Між окремими піснями, а інколи між строфами тієї самої пісні, трапляється проза, що пояснює або доповнює текст пісень...

... Історія рукопису «Старшої Едди» до того, як його було знайдено, абсолютно невідома. Проте за орфографічними та палеографічними даними встановлюють, що його було написано близько 1270 р...

...Пісні за віршуванням, фразеологією та змістом цілком аналогічні пісням основного рукопису «Старшої Едди», є в так званих «сагах про давні часи» (...) та деяких інших джерелах. Пісні основного рукопису разом з такими піснями називаються «еддична поезія». їх прийнято включати до видань «Старшої Едди» як додаток чи доповнення...

(Стеблин-Каменский М.И. Древнескандинавская литература. М.: Высшая школа, 1979. С. 31-33).

Культова модель візка з Штреттвега (Австрія)

Відбиття архаїчного світосприйняття в міфологічних піснях "Старшої Етапи"

.. .Зміст еддичної поезії не менш архаїчний, ніж її віршування та фразеологія. В ньому є два шари: більш давній - міфи, менш давній - героїчні перекази. Міфи складають зміст міфологічних пісень, героїчні перекази - героїчних. Очевидно, вже на той час, коли складалася «Старша Едда», усвідомлювали, що міфи - це більш давня традиція, ніж героїчні перекази (про це свідчить те, що в «Старшій Едді» міфологічні пісні передують героїчним). Міфологічними вважаються перші дев’ять пісень та одинадцята...

...Багато в цій міфології, як видно з аналогічних слідів язичницьких вірувань в німецькомовних країнах, сходить і до доби германської спільності. Отже, немає сумніву в тому, що міфи, відомі нам за «Старшою» та «Молодшою Еддою», упродовж багатьох століть побутували в усній традиції... Немає сумніву, однак, що зміни, яких зазнавали міфи в усній традиції, не були результатом свідомої вигадки... Відтак, у своїй основі еддична міфологія все ж таки сходить до епохи, коли міфи, тобто оповіді, що їх, хоча б які невірогідні вони були, приймали за правду, були живою формою словесної творчості. Архаїчне підгрунтя еддичних міфів дається взнаки насамперед в уявленнях щодо простору, відбитих у цих міфах.

Об’єктивний простір, як його усвідомлює сучасна людина, нескінченний, безперервний та одноманітний. В еддичних міфах простір часто-густо не нескінченний, не безперервний та не одноманітний... В еддичних міфах простір зображується тією мірою, якою даний його клаптик - це або місце якоїсь дії, ...або місце чийогось перебування, як, наприклад, помешкання богів. Таким чином, в еддичних міфах простір існує лише як його фрагменти. Саме через це неможливо скласти карту світу еддичних міфів. Місцевості, що згадуються в них, як правило, ніяк не зорієнтовані ані щодо світу в цілому, ані навіть щодо таких його частин, як земля та небо... Отже, еддичні міфи виявляють відсутність уявлення про всесвіт як про цілий єдиний світ...

...Найхарактерніше уявлення про простір, відбите в еддичних міфах про створення світу, - те, що центральний образ в цих міфах - людиноподібний велет Імір, тобто образ, що максимально наближується до уявлення про світ як ціле: частини світу - це шматки його тіла, і, відтак, він сам - це світ як ціле. Ототожнення світу з людським тілом - шлях до усвідомлення світу як цілого, а тим самим і максимальне наближення до усвідомлення безперервності простору. Водночас, ототожнення світу з людським тілом - це відсутність чіткого протиставлення свідомості зовнішньому світу, людини - природі, що її оточує, мікрокосма - макрокосму...

...Відсутність єдиноманітності простору в еддичних міфах виявляється в тому, що коли в них йдеться про місцезнаходження якогось предмета, то звичайно називають або середину світу, або його околицю. Проте локалізація чогось в середині чи на околиці світу є водночас і якісною, тобто емоційно поцінювальною характеристикою: все добре перебуває в середині світу, все зле - на його околиці. В середині світу перебуває і Мідгард - місце помешкання людей, і Асгард- житло богів, і священне дерево Іггдрасіль...Хоч в евклідовому просторі таке місцезнаходження було б неможливе, в міфологічному просторі помешкання людей, помешкання богів та священне дерево не можуть бути ніде, окрім як в середині світу. На противагу середині світу, його околиця - це місце перебування всього злого, лячного, ворожого людям. Тому околиця світу - це й море, що опоясує землю і в якому плаває жахливий змій Йормунганд, що кусає власний хвіст, і суходіл - помешкання велетів, Йотунхейм, і Утгард, царство Утгарда-Локі. Проте Йотунхейм і Утгард - це не просто околиця, а околиця, що розташована на сході. Місцезнаходженням злого, страшного та ворожого людям буває в еддичних міфах або східна, або північна околиця...

...Уявлення про час, що відбилися в еддичних міфах, не менш архаїчні, ніж уявлення про простір. Час у цих міфах часто перервний, не нескінченний, не єдиномані- тний та оборотний. В еддичних міфах є навіть матеріалізований час. Так, нитка долі, яку прядуть норни людині, коли вона народжується, або яблука Ідунн, що їх куштують боги, коли починають старішати, щоб знову помолодшати, - це, вочевидь, матеріалізований час... Проте трактування часу в еддичних міфах дуже суперечливе. З одного боку, час виявляється циклічним чергуванням його, сказати б, природних одиниць - частин доби, фаз місяця, літ та зим, і, відтак, час трактується як процес безперервний... Але уявлення про час як про циклічне чергування природних одиниць виявляється в еддичних міфах лише в оповідях про створення часу. Загалом же час в еддичних міфах ніколи не абстрагований від свого конкретного змісту і існує лише тією мірою, котрою відбуваються якісь події, тобто щось трапляється з якимись активними істотами - велетнями, богами тощо. Якщо ж такі події не відбуваються, час не існує. Отже, він все-таки уявлявся як перервний... Еддичні міфи - це, як правило, шматки з життя головних міфічних персонажів, причому шматки, нечітко орієнтовані відносно один одного. Інакше кажучи, життя міфічного персонажу - це не рух від народження до смерті, а щось постійне, стійке...

...Еддичні міфи дотепер трактуються як сентиментальна картина боротьби «добрих» із «злими». Насправді ж, однак, в цих міфах «добрих», по суті, немає. Головні персонажі в еддичних міфах ніколи не виступають як моральні ідеали або як встановлювані чи блюстителі моралі. Вони діють, як правило, не з етичних, а з егоїстичних міркувань...

... В деяких міфологічних піснях «Едди» є комізм. Проте це комізм дуже архаїчний. Пісні ці смішили, як в наші дні смішить клоунада в цирку. Так, «Пісня про Трюма» смішила тим, що головний персонаж в ній - чоловік, переодягнений в жіноче вбрання, а «Пісня про Гарбарда» та «Лайка Локі» смішили тим, що їхні персонажі змагаються у лаянні один одного ( у деяких народів дотепер зберігся звичай змагатися в лайці, і такі змагання - розважальні, святкові дійства)...

(Стеблин-Каменский М.И. Древнескандинавская литература. М.: Высшая школа, 1979.-С. 40-50).

Песни о Богах.

Прорицание Вепьвы

1 Внимайте мне все

священные роды,

великие с малыми

Хеймдалля дети!

Один, ты хочешь,

чтоб я рассказала

о прошлом всех сущих,

о древнем, что помню.

2 Великанов я помню,

рожденных до века,

породили меня они

в давние годы;

помню девять миров

и девять корней

и древо предела,

еще не проросшее.

3 В начале времен,

когда жил Имир,

не было в мире

ни песка, ни моря,

земли еще не было

и небосвода,

бездна зияла,

трава не росла.

4 Пока сыны Бора,

Мидгард создавшие

великолепный,

земли не подняли,

солнце с юга

на камни светило,

росли на земле

зеленые травы.

5 Солнце, друг месяца,

правую руку

до края небес

простирало с юга;

солнце не ведало,

где его дом,

звезды не ведали,

где им сиять,

месяц не ведал

мощи своей.

6 Тогда сели боги

на троны могущества

и совещаться

стали священные,

ночь назвали

и отпрыскам ночи –

вечеру, утру

и дня середине –

прозвище дали,

чтоб время исчислить.

7 Встретились асы

на Идавёлль-поле,

капища стали

высокие строить,

сил не жалели,

ковали сокровища,

создали клещи,

орудья готовили.

8 На лугу, веселясь,

в тавлеи играли,

все у них было

только из золота, -

пока не явились

три великанши,

могучие девы

из Ётунхейма.

9 Тогда сели боги

на троны могущества

и совещаться

стали священные:

кто должен

племя карликов

сделать из Бримира

крови и кости Блаина.

10 Мотсогнир старшим

из племени карликов

назван тогда был,

а Дурин - вторым;

карлики много

из глины слепили

подобий людских,

как Дурин велел.

11 Нии и Ниди,

Нордри и Судри,

Аустри и Вестри,

Альтиов, Двалин,

Бивёр и Бавёр,

Бёмбур, Норн,

Ан и Анар,

Аи, Мьёдвитпир,

12 Гандальв и Вейг,

Виндальв, Трапп,

Текк и Торин,

Трор, Вит и Лит,

Нар и Нюрад –

вот я карликов –

Регин и Радсвинн –

всех назвала.

13 Фили и Кили,

Фундин, Нали,

Хефти, Вили,

Ханар, Свиор,

Фрар и Хорнбори,

Фрег и Лони,

Аурванг, Яри.

Эйкинскьяльди.

14 Еще надо карликов

Двалина войска

роду людскому

назвать до Ловара;

они появились

из камня земли,

пришли через топь

на поле песчаное.

15 Это был Драупнир

и Дольгтрасир с ним,

Хар и Хаугспори,

Хлеванг и Глои,

ДорииОри,

Дув и Андвари,

Скирвир, Вирвир,

Скафинн и Аи,

16 Альв и Иигви,

Эйкинскьяльди,

Фьялар и Фрости,

Финн и Гинпар;

перечень этот предков

Ловара вечно пребудет,

пока люди живы.

17 И трое пришло

из этого рода

асов благих

и могучих к морю,

бессильных увидели

на берегу Аска и Эмблу,

судьбы не имевших.

18 Они не дышали,

в них не было духа,

румянца на лицах,

тепла и голоса;

дал Один дыханье,

а Хёпир - дух,

а Лодур - тепло

и лицам румянец.

19 Ясень я знаю

по имени Иггдрасиль,

древо, омытое

влагою мутной;

росы с него

на долы нисходят;

над источником Урд

зеленеет он вечно.

20 Мудрые девы

оттуда возникли,

три из ключа

под древом высоким;

Урд имя первой,

вторая Верданди, -

резали руны, -

Скульд имя третьей;

судьбы судили,

жизнь выбирали

детям людей,

жребий готовят.

21 Помнит войну

она первую в мире:

Гулльвейг погибла,

пронзенная копьями,

жгло ее пламя

в чертоге Одина,

трижды сожгли ее,

трижды рожденную,

и все же она доселе живет.

22 Хейд ее называли,

в домах встречая, -

вещей колдуньей, -

творила волшбу

жезлом колдовским;

умы покорялись

ее чародейству

злым женам на радость

23 Тогда сели боги

на троны могущества

и совещаться

стали священные:

стерпят ли асы

обиду без выкупа

иль боги в отмщенье

выкуп возьмут.

24 В войско метнул

Один копье,

это тоже свершилось

в дни первой войны;

рухнули стены

крепости асов,

ваны в битве

врагов побеждали.

25 Тогда сели боги

на троны могущества

и совещаться

священные стали:

кто небосвод

сгубить покусился

и Ода жену

отдать великанам?

26 Разгневанный Тор

один начал битву –

не усидит он,

узнав о подобном! –

крепкие были

попраны клятвы,

тот договор,

что досель

соблюдался.

27 Знает она,

что Хеймдалля слух

спрятан под древом,

до неба встающим;

видит, что мутный

течет водопад

с залога Владыки, -

довольно ли вам этого?

28 Она колдовала

тайно однажды,

когда князь асов

в глаза посмотрел ей:

«Что меня вопрошать?

Зачем испытывать?

Знаю я, Один,

где глаз твой спрятан:

скрыт он в источнике

славном Мимира!»

Каждое утро Мимир

пьет мед с залога Владыки –

довольно ли вам этого?

28 Один ей дал

ожерелья и кольца,

взамен получил

с волшбой прорицанья, -

сквозь все миры

взор ее проникал.

30 Валькирий видала

из дальних земель,

готовых спешить

к племени готов;

Скульд со щитом,

Скёгуль другая,

Гунн, Хильд и

Гёндуль и Гейрскёгуль.

Вот перечислены девы

Одина, любо скакать

им повсюду, валькириям.

31 Видала, как Бальдр,

бог окровавленный,

Одина сын,

смерть свою принял:

стройный над полем стоял,

возвышаясь, тонкий,

прекрасный омелы побег.

32 Стал тот побег,

тонкий и стройный,

оружьем губительным,

Хёд его бросил.

У Бальдра вскоре

брат народился, -

ночь проживши,

он начал сражаться.

33 Ладоней не мыл он,

волос не чесал,

пока не убил

Бальдраубийцу;

оплакала Фригг,

в Фенсалир сидя,

Вальгаллы скорбь –

довольно ли вам этого?

34 Сплел тогда Вали

страшные узы,

крепкие узы

связал из кишок.

35 Пленника видела

под Хвералундом,

обликом схожего

с Локи зловещим;

там Сигюн сидит,

о муже своем

горько печалясь, -

довольно ли вам этого?

36 Льется с востока

поток холодный,

мечи он несет,—

Слид ему имя.

37 Стоял на севере

в Нидавеллир

чертог золотой,-

то карликов дом;

другой же стоял на

Окольнир дом,

чертог великанов,

зовется он Бримир.

38 Видела дом,

далекий от солнца,

на Береге Мертвых,

дверью на север;

падали капли

яда сквозь дымник,

из змей живых

сплетен этот дом.

39 Там она видела –

шли чрез потоки

поправшие клятвы,

убийцы подлые

и те, кто жен

чужих соблазняет;

Нидхёгг глодал

там трупы умерших,

терзал он мужей –

довольно ли вам этого?

40 Сидела старуха в

Железном Лесу

и породила там

Фенрира род;

из этого рода

станет один

мерзостный тролль

похитителем солнца.

41 Будет он

грызть трупы людей,

кровью зальет

жилище богов;

солнце померкнет

в летнюю пору,

бури взъярятся –

довольно ли

вам этого?

42 Сидел на холме,

на арфе играл

пастух великанши,

Эггдер веселый;

над ним распевал

на деревьях лесных

кочет багряный

по имени Фьялар.

43 Запел над асами

Гуллинкамби,

он будит героев

Отца Дружин;

Другой под землей

первому вторит

петух черно-красный

у Хель чертога.

44 Гарм лает громко

у Гнипахеллира,

привязь не выдержит

вырвется Жадный.

Ей многое ведомо,

все я провижу судьбы

могучих славных богов.

45 Братья начнут

биться друг с другом,

родичи близкие

в распрях погибнут;

тягостно в мире,

великий блуд,

век мечей и секир,

треснут щиты,

век бурь и волков

до гибели мира;

щадить человек

человека не станет.

46 Игру завели

Мимира дети,

конец возвещен

рогом Гьяллархорн;

Хеймдалль трубит,

поднял он рог,

с черепом Мимира

Один беседует.

47 Трепещет Иггдрасиль,

ясень высокий,

гудит древний ствол,

туре вырывается.

48 Гарм лает

громко у Гнипахеллира,

привязь не выдержит

вырвется Жадный.

Ей многое ведомо,

все я провижу судьбы

могучих славных богов.

60 Хрюм едет с востока,

щитом заслонясь;

Ёрмунганд гневно

поворотился;

змей бьет о волны,

клекочет орел,

павших терзает;

Нагльфар плывет.

51 С востока в ладье

Муспелля люди

плывут по волнам,

а Локи правит;

едут с Волком

сыны великанов,

в ладье с ними

брат Бюлейста едет.

52 Что же с асами?

Что же с альвами?

Гудит Ётунсхейм,

асы на тинге;

карлики стонут

пред каменным входом

в скалах родных –

довольно ли вам этого?

53 Сурт едет

с юга с губящим ветви,

солнце блестит

на мечах богов;

рушатся горы,

мрут великанши;

в Хель идут люди,

расколото небо.

54 Настало для Хлин

новое горе,

Один вступил

с Волком в сраженье,

а Бели убийца

с Суртом схватился, -

радости Фригг

близится гибель?

55 Гарм лает

громко у Гнипахеллира,

привязь не выдержит –

вырвется Жадный.

Ей многое ведомо,

все я провижу судьбы

могучих славных богов.

55 Сын тут приходит

Отца Побед,

Видар, для боя

со зверем трупным;

меч он вонзает,

мстя за отца, -

в сердце разит он

Хведрунга сына.

56 Тут славный

приходит Хлодюн потомок,

со змеем идет

биться сын Одина,

в гневе разит

Мидгарда страж,

все люди должны

с жизнью расстаться, -

на девять шагов отступает

сын Фьёргюн,

змеем сраженный –

достоин он славы.

57 Солнце померкло,

земля тонет в море,

срываются с неба

светлые звезды,

пламя бушует

питателя жизни,

жар нестерпимый

до неба доходит.

58 Гарм лает громко

у Гнипахеллира,

привязь не выдержит –

вырвется Жадный.

Ей многое ведомо,

все я провижу судьбы

могучих славных богов.

59 Видит она:

вздымается снова

из моря земля,

зеленея, как прежде;

падают воды,

орел пролетает,

рыбу из волн

хочет он выловить.

60 Встречается асы

на Идавёлль-поле,

о поясе мира

могучем беседуют

и вспоминают

о славных событьях

и рунах древних великого бога.

61 Снова найтись

должны на лугу

в высокой траве

тавлеи золотые,

что им для игры

служили когда-то.

62 Заколосятся хлеба

без посева,

зло станет благом,

Бальдр вернется,

жить будет с

Хёдом у Хрофта

в чертогах,

в жилище богов –

довольно ли вам этого?

63 Хёнир берет

прут жеребьевый,

братьев обоих живут

сыновья в доме ветров –

довольно ли вам этого?

64 Чертог она видит

солнца чудесней,

на Гимле стоит он,

сияя золотом:

там будут жить

дружины верные,

вечное счастье

там суждено им.

65 Нисходит тогда

мира владыка,

правящий всем

властелин могучий.

66 Вот прилетает

черный дракон,

сверкающий змей

с Темных Вершин;

Нидхёгг несет,

над полем летя,

под крыльями трупы –

пора ей исчезнуть.

(Беовульф. Старшая Эдда. Песнь о Нибелунгах. - пер.А.Корсуна. // БВЛ. М.: Худлит, 1975.-С.183-190.)

Виправа по молот

У люті страшній скаженів громовик,

Бо, прокинувшись, молота він не знайшов.

Почав бородою трясти і волоссям

Син Ерди і бити круг себе руками,

І це його слово найперше було:

«Слухай, о Локі, тобі тільки звірюсь...

О, сталась страшна і нечувана річ:

У сильного бога хтось молота вкрав».

Пішли до оселі прекрасної Фреї,

І там його слово найперше було:

«Позич мені, Фреє, сорочку крилату,

Щоб молота міг я здобути назад».

Фрея:

«Хоч срібною, хоч золотою вона.

Та сорочка, була б, то досталась би вам».

Злетів тоді Локі, крила шумлять,

Оселі богів за собою лишає,

І ось перед ним уже велетнів край.

Турсів володар сидів на горбі,

Сплутував коні мотуззям злотистим,

Розчісував гриви кобилам своїм.

Трюм:

Як же ж там асам живеться і альбам?

Що привело тебе в Йотунггейм наш?»

Локі:

«Погано живеться і асам, і альбам,

Бо Торова зброя прихована в тебе».

Трюм:

«Торову зброю я добре сховав –

Вісім миль під землею.

Ніхто не дістане

Її звідтіля, хіба що він Фрею,

Як наречену, мені приведе».

Злетів тоді Локі, крила шумлять,

Велетнів гори він покидає,

І ось перед ним вже країна богів.

Насамперед Тора він бачить надворі,

І той йому кидає слово найперше:

«Як же вдалася мандрівка? Як справа?

Ти з височин кажи всі новини,

Бо сядеш - дещо забудеш сказати,

А ляжеш - подумавши, дещо прибрешеш».

Локі:

«Вдалася мандрівка, і справа вдалася:

Твій молот у Трюма, володаря Турсів.

Тому він дістанеться, хто лише Фрею,

Як наречену, йому приведе».

Обоє пішли до ясної богині,

І там його слово найперше було:

«Вдягнися,о Фреє, у шлюбнії шати,

З нами у Йотунггейм вирушиш ти!»

Розлютилась Фрея, від гніву її

Аж тверджа богів затряслася, і тріснув

Брезінгів обруч, що з золота був.

Фрея:

«Чи ж ярість нечиста мене розпалила,

Щоб я віддалася за велетня з Йотунггейма?»

Тут всі боги і богині зібрались,

Щоб між собою раду чинити.

Владарі довго сяк-так міркували,

Як повернути Торові зброю.

І Геймдаль почав, із богів найясніший —

Йому, як і ванам, було все відоме:

«Тора вдягнімо у шлюбнії шати,

Брезінгів обруч злотий хай візьме,

Начепить на пояс ключі, щоб бряжчали,

Жіноче вбрання до колін хай спадає,

Груди йому самоцвітами всійте,

На голову хай ще корону наложить».

Сказав тоді Тор, потужний і сильний:

«Боги засміють мене, бабою зватимуть,

Як одягну я жіноче вбрання».

На це відповів йому Локі, син Лявфи:

«Мовчи ти, о Торе! Про що тут балакать:

Житимуть скоро в Асгарді йоти,

Коли не повернеш ти молота свого».

В шлюбнії шати вдягли вони Тора,

Брезінгів обруч йому начепили

На шию; на пояс ключі, щоб бряжчали.

Жіноче вбрання по коліна спадало,

Груди йому самоцвітами всіяли,

А на волосся корону поклали.

Сказав тоді Торові Локі, син Лявфи:

«Я за служницю буду при тобі,

В Йотунггейм разом поїдемо ми».

Жваво тоді баранів привели,

В одну мить запрягли й помчали удвох.

Падали скелі, і іскри летіли,

Як їхав дорогою Воданів син.

Вже велетнів владар кричав на своїх:

«Мерщій-но, ви, йоти, готуйте сидіння!

їде вже Фрея, моя наречена;

Навгейм покинула Норда дочка.

Погляньте, багато корів злоторогих

І чорних волів у моїм господарстві,

Багато у мене і срібла, і скарбу,—

Одної ще Фреї мені бракувало».

Надвечір вчасно зібралися гості,

Велетням служба підносила пиво.

Вола одного і вісім лососів,

І ласощі всі, що були для жінок,

Поїв тоді Тор і все це залив

Трьома тільки відрами пива міцного.

«Хто бачив, щоб їли жінки так багато!

Не бачив дівчат я, що стільки з’їдають,

Не бачив дівчат я, що п’ють так багато».

Поруч сиділа дотепна служниця,

Потрапила вставити слово належне:

«Вісім ночей не їла вже Фрея:

Так сумувала вона за тобою».

Для поцілунку тоді покривало

Він трохи підняв і з жахом одскочив:

«Як же ж палають Фреїні очі!

Погляду пломінь мене обпалив».

Поруч сиділа дотепна служниця,

Потрапила вставити слово належне:

«Вісім ночей не спала вже Фрея,

Так сумувала вона за тобою!»

Ввійшла до покою царева сестра,

Стала просити собі подарунку:

«Віддай ти мені золоті свої персні.

Цим ти любов здобудеш у мене,

А з нею прихильність і ласку мою».

Йотів володар Трюм тоді мовив:

«Несіть сюди молота шлюб освятити.

Мієльніра ви покладіть на коліна Фреї,

хай Вара шлюб наш освятить».

Засміялося серце в Торових грудях,

Коли він угледів свій молот блискучий.

Трюма він першого тут же ударив.

Знищив дощенту увесь його рід,

Убив він і Трюмову сиву сестру,

Ту, що просила собі подарунку.

Замість перснів блискучих удари рясні

Сипались щедрим дощем на всі боки.

Так повернув собі молота Тор.

(Тисячоліття. К., Дніпро, 1995. - пер.- О.Бургардта - С.441-444.)

Історія та героїчні пісні «Старшої Едди»

...Тоді як походження еддичних міфів губиться у товщі століть, походження героїчних переказів, представлених в еддичній поезії, як правило, піддається встановленню... Більшість героїчних переказів в еддичній поезії – південногерманського походження. Проте історичне підгрунтя переказів далеко не завжди зрозуміле. В тих випадках, коли воно простежуємося, ним виявляються події не давніші 1V-V ст. нашої ери. Так, встановлено, що історична основа переказу про загибель Гуннара та Хьогні (представленого в «Пісні про Атлі» та «Промовах Атлі») - це зруйнування гуннами бургундського королівства на Рейні в 436 р., коли загинув «разом із своїм народом та родичами» бургундський король Гундихарій (тобто Гуннар), та смерть ватажка гуішів Аттіли (тобто Атлі) 453 р. в ліжку його дружини Ільдіко (зменшувальне від «Хільд», звідки німецьке Крімхільда, замінене в ісландському на Гудруп), а історичне підгрунтя переказу про Гамдира та Сьорлі (представленого в «Промовах Гамдира») - це замах на остготського короля Ерманаріха (тобто Йормунрекка) братів Саруса та Амміуса (Гамдіра та Сьорлі), що металися за свою сестру Сунільду (тобто Сванхільд), котру Ерманаріх звелів прив’язати до хвостів коней та розірвати на частини, та його самогубство у 375 році, коли його царство було зруйноване гуннами.

Хоч історичне підгрунтя інших героїчних переказів, представлених в еддичній поезії, неясне або спірне, воно, мабуть, все ж таки завжди існувало. Щоправда, факти дійсності, що стали основою переказів, побутуючи в усній традицій як зміст пісні, могли бути перетворені особами, що виконували пісню, настільки радикально, що від цих фактів не лишалося нічого, окрім певного елементарного трагічного конфлікту, тобто до цілковитої невпізнанності. Отже героїчний переказ - це, по суті, вигадка. Проте оскільки перетворення фактів дійсності, що мало місце в усній традиції, не було усвідомлене, переказ все-таки вважався бувальщиною. Але саме через це героїчні перекази були ширші за своєю функцією, ніж література: вони також були історією.

На історію окремих героїчних переказів, представлених в «Старшій Едді», проливає певне світло те, що в кількох випадках ці перекази є також сюжетами деяких інших творів... Порівняння творів, в котрих представлений той самий героїчний переказ, у деяких випадках дозволяє простежити, як розвивався переказ в різних суспільствах. Так, в «піснях Едди», творах, що виникли в дофеодальному ісландському суспільстві, Гудрун метиться свому чоловіку Атлі за те, що він вбив її братів Гуннара та Хьогні (мораль родового суспільства - брати ближчі за чоловіка), тоді як в «Пісні про Нібелунгів» Крімхільда (Гудрун) метиться, навпаки, своїм братам за те, що вони вбили її чоловіка Зігфріда (мораль феодального суспільства - чоловік ближчий за братів)...

.. .Уявлення про світ, яке панує в героїчних піснях «Едди», аж ніяк не схоже на характерне для її міфологічних пісень. В героїчних піснях у світа немає середини, а у частин світу - якісної характеристики. В цих піснях південь - це країни, розташовані на південь від Скандинавії...

.. .Час в героїчних піснях «Едди» також не той, що в її міфологічних піснях. Щоправда, і в героїчних піснях час також не абстрагований від свого конкретного змісту, він існує лише тією мірою, якою відбуваються якісь події (в героїчній поезії ці події - подвиги героїв, тобто те, що утворює вершинні моменти в їхньому житті) та припиняє своє існування у проміжках між цими подіями. Звідси, зокрема, - уривчатість та стрибкоподібність оповіді в героїчних піснях. Проте на відміну від міфологічних пісень героїчні пісні виявляють явну тенденцію до того, щоб події, про які в них оповідається, витяглася в єдиний ланцюжок у межах життя героя, а життя героя долучилося б до генеалогічного ланцюжка роду, до якого герой належить...

На противагу міфічним епічні герої (тобто герої героїчних пісень) - це, як правило, постаті ідеальні. Такі Хельгі, Сігурд, Гуннар та Хьогні, Гамдир та Сьорлі. Всі вони ідеальні вояки, всі вони наділені силою та хоробрістю у найвищому ступені, всі вони прагнуть подвигів і не ухиляються, навіть якщо знають, що, здійснюючи їх, загинуть. Всі вони неухильно виконують свій обов’язок і завжди безстрашні перед лицем смерті.

Але вияв сили та хоробрості, численні перемоги над ворогами - всього-навсього зовнішні атрибути героїзму і необов’язкові в переказі про героя. Тому героєм переказу може бути й жінка. Сутність героїзму - в безмежній силі духа, в перемозі людини над собою, у звершенні нею чогось трагічного для неї самої, часто такого, що веде її до загибелі. Тому героїчний переказ - це, як правило, не панегірик, а трагедія, його сутність - горе та загибель.

Герой або героїня отримували перемогу над собою в ім’я того, що уявлялося вищим обов’язком, а саме заради підтримання честі роду чи героїчної честі взагалі. А підтримання честі полягало насамперед у помсті. Вбивство заради помсти було справою не ганебною, а, навпаки, найславнішою. Заради помсти людина йшла на все...

...Хоч конкретну історичну особу, що послужила прообразом епічного героя, не завжди вдається встановити..., такий реальний прообраз існував або, принаймні, міг існувати у кожного епічного героя... Між тим існування реального прообразу у міфічного героя цілком неймовірне... Міфічний герой - це, зазвичай, повністю продукт фантазії, тобто творчого узагальнення дійсності. Немає сумніву, однак, що міфічний та епічний герої - це послідовні стадії у розвитку уявлення про особистість. Таким чином, конкретний образ особистості, що не має за прообраз конкретну особу, поступається місцем ідеальному образу особистості, що має за прообраз конкретну особу. Іншими словами, реалістичне зображення особистості поступається місцем її ідеалізації. Але чи тотожний міфічний реалізм реалізмові нового часу? Чи не є він якимось більш раннім ступенем в історії співідношення часткового та загального в уявленні про особистість? Якщо в літературі нового часу реалістичні образи особистості - це типи, тобто узагальнення, усвідомлені як узагальнення, то реалістичні образи особистості в міфі - це узагальнення, що не усвідомлювалися як узагальнення, тобто не типи, а поодинокі особистості (боги). Дещо аналогічний такому узагальненню збіг особини з видом, що, якщо вірити етнографам, має місце під час сприйняття дикуном-мисливцем дикого звіра...

.. .Міфічний та епічний герої - два послідовні ступені в розвитку уявлень про особистість. Це випливає, зокрема, з того, що в зображенні епічного героя дається взнаки концепція романічного кохання, тобто ідеалізація та сентименталізація особистісного статевого почуття... Між тим в міфологічних піснях немає слідів романічного кохання, проте є сліди трактування сексуального моменту, що віддзеркалює більш архаїчний ступінь становлення особистості, ніж той, який відбиває романічна концепція, а саме культ сексуальної сили, тобто сили понадособистісної...

(Стеблин-Каменский М.И. Древнескандинавская литература. М.: Высшая школа, 1979. С. 51-56).

Вторая песнь о Гудрун

Убийство Нифлунгов

Гуннар и Хегни взяли тогда все золото, наследье Фафнира. Между Гьюкунгами и Атли была тогда вражда. Он обвинял Гьюкунгов в смерти Брюнхильд. Помирились на том, что они должны были отдать ему в жены Гудрун. Они дали ей выпить напиток забвения, прежде чем она согласилась выйти замуж за Атли. Сыновей Атли звали Эрп и Эйтиль. А Сванхильд была дочерью Сигурда и Гудрун.

Конунг Атли пригласил к себе Гуннара и Хёгни и послал к ним Винги и Кнефрёда. Гудрун знала коварный замысел и написала им рунами, чтобы они не приезжали. В подтверждение она послала Хёгни кольцо Андвари, которое она обвязала волчьим волосом.

Гуннар сватался к Оддрун, сестре Атли, но ему ее не отдали. Тогда он женился на Глаумвёр. А Хегни был женат на Костбере. Сыновей их звали Солар, Сневар и Гьюки.

Когда Гыокунги приехали к Атли, Гудрун велела своим сыновьям просить оставить Гьюкунгов в живых. Но они не захотели. У Хёгни вырезали сердце, а Гуннара бросили в змеиный ров. Он играл на арфе и усыпил змей, но одна гадюка укусила его в печень.

Конунг Тьодрек был у Атли и потерял там большую часть своих людей. Тьодрек и Гудрун жаловались друг другу на свои несчастья. Она сказала ему;

Песнь о Гудрун

1 «Девой счастливейшей

в женских хоромах

я родилась,

любила я братьев,

покуда мне Гьюки

золота не дал, -

золото дал он

и выдал за Сигурда.

2 Таким был Сигурд

пред Гьюки сынами,

как стебель лука,

из трав встающий,

как легкий олень

меж тварей лесных,

как золота пламя

пред оловом тусклым.

3 Зависть братьев

моих обуяла -

муж мой был

лучшим между героями;

спать не могли,

ни дела обсуждать,

пока они Сигурда

не погубили.

4 Грани примчался, -

слышен был топот, -

Сигурд тогда

сам не приехал;

были все кони

обрызганы кровью,

в пути утомясь,

убийц привезли они.

5 С Грани пошла я

беседовать, плача,

стала расспрашивать,

слезы роняя;

Грани понурил

голову низко –

знал о беде он:

не стало хозяина.

6 Долго терзалась я,

долго молчала,

все же спросить

решилась у Гуннара.

7 Голову скорбно

Гуннарсклонил;

Хёгни сказал мне

о смерти жестокой:

«Лежит изрубленный

там за рекой

убивший Готторма, -

отдан волкам он.

8 Взгляни на юг –

вот Сигурд лежит!

Слушай, как воронов

каркает стая,

добычу орлы

с клекотом делят,

волки над мужем

твоим завывают».

[Гудрун сказала:]

9 «Хёгни, зачем ты

счастья лишенной

о горе подобном

поведать вздумал?

Пусть сердце твое

ворон терзает

в далекой земле,

которой не знаешь ты».

10 Одно лишь Хёгни

молвил в ответ, -

сумрачен был он

от сильного горя:

«Гудрун, тебе бы

сильней горевать

о том, что сердце

склюют мне вороны!»

11 Одна я ушла после

этой беседы в лес,

чтобы взять

волчью добычу:

не голосила,

руки ломая,

не причитала,

как жены другие,

как мертвая, сидя

над телом Сигурда.

12 Ночь мне казалась –

как в новолунье,

когда над Сигурдом

в горе сидела я;

мнилось, что волки благо

бы сделали,

если б меня

жизни лишили!

Если б сгорела я,

как береза!

13 Пять дней я

спускалась по горным

склонам,

пока не увидела

Хальва палаты.

14 Прожила я у

Торы семь полугодий,

у дочери Хакона

в датской земле.

Шитьем золотым

меня забавляла,

вышивая палаты

и витязей датских.

15 Вышили с ней

мы конунгов подвиги,

были на тканях

воины князя,

щиты червленые,

гуннов воители,

с мечами и

в шлемах княжья дружина;

16 по морю струги

Сигмунда плыли –

драконьи морды

и штевни резные;

вышили мы,

как бились

на юге Сигар и Сиггейр

на острове Фьоне.

17 Проведала Гримхильд,

готская женщина,

где я живу

Оставила вышивку,

вызвала сына,

чтобы спросить

своенравного воина,

согласен ли он

сестре отплатить

иль выкуп за мертвого

мужа отдаст он.

18 Гуннар готов был –

и Хёгни тоже –

выплатить золото,

выкуп за распрю.

Спросила она,

кто согласится

коня оседлать,

в повозку запрячь,

скакать на коне,

сокола взвить,

луком из тиса

стрелы пуская.

19 Вальдар датский,

и Ярицлейв с ним,

Эймод третий,

а с ними и Ярипкар

в палату вошли,

подобны князьям,

Лангбарда воины,

в красных плащах,

кольчуги их в золоте,

острые шлемы,

мечи у бедра,

волосы темные.

20 Каждый пытался

подарок вручить мне,

подарок вручить

и в печали утешить,

как будто могли

горе мое этим унять,

но им я не верила.

21 Гримхильд напиток

мне поднесла терпкий,

студеный, чтоб горе

забыла я;

сдобрен он был

силой земли,

холодной волной

и кровью вепря.

22 Были на роге

багряные руны –

что они значат,

прочесть не могла я:

вереска рыба,

Хаддицги края

несрезанный колос,

звериная пасть.

23 Были в той

браге многие беды,

листья и желудя

жженого пепел,

роса очага

и жертв требуха,

печень свиная,

свары гасящая.

24 Забыли тогда,

что совершили

[непонятное место]

Трое князей

ко мне подошли,

прежде чем мне

она молвила слово.

25 «Дам тебе, Гудрун,

золота груду,

все, что отец

в наследье оставил,

кольца червленые,

Хлёдвера земли,

ковер драгоценный

за конунга мертвого.

26 Девушек гуннских,

ткущих искусно,

золотом шьющих

тебе на забаву,—

Будли сокровища

будут твоими,

вся в золоте выйдешь

замуж за Атли!»

[Гудрун сказала:]

27 «Нет, не бывать

браку такому,

никогда я за брата

Брюнхильд не выйду!

Мне не пристало

с отпрыском Будли

род умножать

и радостно жить!»

[Гримхильд сказала:]

28 «Враждебной не будь

к героям воителям,

хоть и повинны

мы пред тобою!

Снова все будет,

как если б жили

Сигурд и Сигмунд,—

роди сыновей лишь!»

[Гудрун сказала:]

29 «Гримхильд, постылы

мне шумные пиршества,

как уступлю я

желаниям Атли,

если трупов чудовище

с Хугином вместе

Сигурда кровь

пили из сердца!»

[Гримхилъд сказала:]

30 «Великого конунга

я тебе выбрала,

первым из всех

он признан повсюду;

с ним проживешь

ты до самой смерти,

а не захочешь —

не быть тебе замужем!»

[Гудрун сказала:]

31 «Нет, не стремись,

к сварам привычная,

злое родство

мне навязать!

Гуннару он зло причинит,

сердце у Хёгни

вырвет из ребер.

Не буду спокойной,

пока не убью того,

кто забавы мечей затевает».

32 Горько рыдая, молвила

Гримхильд, беды сынов

и родичей видя,

злые напасти для них ожидая;

33 «Еще я дам земли

и с ними дружину,

Винбьёрг и Вальбьёрг,

коль взять ты согласна,—

до смерти владей

и счастлива будь!»

[Гудрун сказала:]

34 «Выбор я сделаю,

конунга выберу,

но так поступить

родня принуждает?

не суждено мне счастливой

быть с мужем, братьев

беда не спасет сыновей!»

35 Воины все

на коней вскочили,

вальские жены

сели в повозки:

семь дней

мы ехали по землям

студеным, семь дней

веслами волны месили

и семь еще дней

по суху шли.

36 Тогда вратари

высокого града

открыли ворота,

чтоб въехать

во двор нам.

37 Разбудил меня Атли –

в тревоге была я,

предчувствуя смерть

родичей милых.

[Атли сказал:]

38 «Норны меня

пробудили недавно,

зловещую мне

дали загадку:

мне снилось,

ты, Гудрун, дочь Гыоки,

вонзила отравленный

меч в тело мое».

[Гудрун сказала:]

39 «Сон про железо

огонь предвещает, -

женщины гнев –

желанья пустые;

язву я выжгу

и вылечу хворь,

хоть бы тебя

я ненавидела».

[Атли сказал:]

40 «Снилось еще,

что здесь во дворе

упали побеги, -

их посадил я, -

вырваны с корнем,

облить усрово, лежат на столе,—

я должен жевать их.

41 Снилось, что пущены

соколы мною,

голодные птицы,

навстречу погибели;

как будто сердца их,

набухшие кровью,

в горе смешал

я с медом и съел их.

42 Снилось, что

пущены мною щенята,

два их, и воют оба уныло;

снилось, что падалью

стало их мясо,

что его пожирать

принуждают меня».

[Гудрун сказала:]

43 «То воины

будут улов обсуждать,

у белых рыб

отрывая головы:

дохлыми станут

в недолгое время,

перед рассветом

люди съедят их.

44 Не легла,

не спалось мне,

жаждавшей мести

на ложе моем –

ясно я помню...»

(Беовульф. Старшая Эдда. Песнь о Нибелунгах. // БВЛ. М., Худлит, 1975. – пер .А. Корсуна. - С.302-307.)







На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.