Література західноєвропейського середньовіччя - Висоцька Н.О. 2003


Лицарство як особливе явище середньовічного життя
Розділ IV. Лицарська поезія середньовіччя

В докладних описах феодального періоду цікаво порівняти побудову замків X ст. з замками наступних століть, починаючи з XII. Ми побачимо значні зміни. В замках X ст. видно виключно мету оборони та роз'єднання; будівничі аж ніяк не опікувалися зручностями життя та комфортабельністю приміщення: головна мета - войовнича, ворожа. Такі ж самі й будівлі XI ст. Проте в XII та XIII ст. архітектура вже зовсім інша. Головне призначення замків те саме: безпечний притулок від ворогів, починаючи від вілана до сусіднього пера та далекого прибульця; але понад це, денний володар цього часу турбується вже про просторе приміщення. Ми бачимо, що в самих замках, тобто всередині їх, відбулися певні зміни, що спосіб життя змінився. Особливо це помітно у XIII та на початку XIV ст. Величезне подвір'я, якого не було раніш, призначене для розваг мешканців замку. Не сама лише войовнича дружина барона мешкає тут: при дворі кожного власника утворюється невеликий двір, в нього свої чиновники, він кілька разів на рік влаштовує свята. В самій архітектурі більше вишуканості, більше претензій на красу. Коротко кажучи, видно, що норови пом'якшуються і що феодальні власники вже далеко не ті, що їхні предки...

...Церква надала релігійного характеру обряду вступу [до лав лицарів]. Джура напередодні вступу до лицарства проводить цілий день у пості та молитві, ніч він проводить у церкві: він умивається, церква надягає на нього білі шати на ознаку чистоти моральної. Обряд посвячення відбувається в храмі у супроводженні спільної молитви. Старий лицар питає в нового, з якою метою вступає він до лав лицарів, чи не заради корисливого зиску та мирських прибутків? Якщо так, він не гідний лицарства. Вочевидь, це питання підказане феодальному барону церквою. Лицар відповідає заперечно і тоді присягається служити леннику, захищати церкву, вдів та сиріт, і взагалі слабких проти сильних. В такий спосіб у надрах самого феодалізму з'являється наче реакція проти нього самого: він оснований на пригніченні слабких, а юнак, долучаючись до лицарства, бере на себе обов'язок захищати слабкого проти сильного... Лицарство об'єднало в собі всі шляхетні елементи феодального світу. З лицарських обітниць сформувався цілий кодекс, ціле укладення моральності для лицарства. Хоч ухилення від цих законів і були нерідкі, але їх піддавали суворому засудженню.. .Спочатку лицарство, зазвичай, було вище та краще; але загалом в ньому виховався особливий погляд, особливе почуття честі, поняття про гідність людини, звичай захищати слабкого проти сильного. Саме ці поняття дісталися від феодалізму народам Західної Європи; за такий спадок багато, напевне, можна пробачити феодальному світові. Класичною землею лицарства, де воно виявилося у найбільш вишуканих своїх формах, була Франція, особливо Південна Франція... Отже, можна сміливо сказати, що існувала особлива феодальна цивілізація; вона висловилася в багатій літературі, і ніколи пам'ятники середньовічної літератури не були такі цікаві, як тут...

(Грановский Т. Н. Лекции по истории Средневековья, М.: Наука, 1987, Лекции 1848/49 г., с.252-257).

Лицарський ідеал середньовіччя

Усюди, де лицарський ідеал сповідували у найчистішому вигляді, особливий наголос робили на його аскетичному елементі. У період розквіту він природно поєднувався з ідеалом чернецтва - у духовних лицарських орденах часів хрестових походів. Але мірою того, як дійсність знову і знову викривала його в неправді, він усе більш переміщався в царину фантазії, щоб зберегти там риси шляхетної аскези, які рідко бували помітні в реальному житті. Мандрівний лицар, подібно до тамплієра, вільний від земних уз і бідний. Цей ідеал шляхетного борця, що не володіє майном, усе ще формує, як говорить Вільям Джеймс, "sentimentally if not practically, the military and aristocratic view of life" ' ["морально, якщо не практично, погляди військових і аристократів"].

Зв'язок лицарського ідеалу з високими цінностями релігійної свідомості - жалем, справедливістю, вірністю - жодним чином не є чимось штучним і поверховим. Але не цей зв'язок сприяє перетворенню лицарства на якусь прекрасну форму, у тип життя. І навіть безпосереднє укорінення лицарства у військовій мужності не змогло б його підняти до такого ступеня, якби жіноча любов не була тим палаючим жаром, що вносив живе тепло в цю складну єдність почуттів та ідеї.

Глибокі риси аскетичності, мужньої самопожертви, властиві лицарському ідеалу, найтіснішим образом пов'язані з еротичною основою цього підходу до життя і, можливо, є всього-на-всього моральним заміщенням незадоволеного бажання. Звичайно, любовне бажання знаходить форму і стиль не тільки в літературі й образотворчому мистецтві. Потреба додати любові шляхетних рис форми і стилю в такий самий спосіб знаходить широкі можливості для їх реалізації у самому житті: у придворному етикеті, у світських іграх і розвагах, у жартах і військових вправах. Тут також любов постійно сублімується і романтизується: життя наслідує в цьому літературу, але й остання зрештою черпає усе з життя. Лицарський аспект любові все-таки у своїй основі виникає не в літературі, а в житті, в основу якого закладено заданий мотив лицаря і його дами серця.

Лицар і його дама серця - це первинний і незмінний романтичний мотив, що виникає і виникатиме завжди й усюди. Це найбезпосередніший перехід чуттєвого потягу в моральну чи майже моральну самовідданість, що природно випливає з необхідності за присутності своєї дами виявляти мужність, піддаватися небезпеці, демонструвати силу, терпіти страждання - честолюбство, знайоме кожному шістнадцятирічному юнакові. Прояв і задоволення бажання, що здаються недосяжними, замінюються подвигом в ім'я любові. І тим самим смерть негайно ж стає альтернативою такого задоволення, забезпечуючи, так би мовити, звільнення обох сторін.

Томлива мрія про подвиг в ім'я любові, що переповнює серце і сп'янює, росте і поширюється рясною порослю. Первісна проста тема незабаром уже починає піддаватися ретельній розробці - в силу духовної потреби в усе новому і новому її втіленні. Та й сама пристрасть додає більш сильних барв цим мріям з їх любовними стражданнями і зрадами. Подвиг має полягати у звільненні дами від жахливої небезпеки, що загрожує їй. Так до первісного мотиву додається стимул ще більш дієвий. Спочатку справа обмежується основним персонажем, героєм, що жадає перетерпіти страждання заради своєї дами; але незабаром уже це сполучається з бажанням визволити з лиха жертву страждання. А може, у своїй основі такий порятунок завжди зводиться до охорони дівочої цнотливості, до захисту від стороннього зазіхання, для того щоб залишити за собою врятований трофей? У всякому випадку, із усього цього виникає чудовий мотив, що поєднує лицарство та еротику: юний герой, що рятує безневинну діву. Супротивником його може бути якийсь щиросердий дракон, але сексуальний елемент і тут присутній найбезпосереднішим чином.

Звільнення діви - найбільш первинний і романтичний мотив, що не втрачає своєї свіжості. У літературі через занадто часте повторення цього мотиву якийсь час його уникають, зате він постійно з'являється в нових обладунках - скажімо, у романтичній атмосфері ковбойських фільмів.

Важко встановити, якою мірою в цьому уявленні про героя-коханця виявляється чоловічий і якою мірою - жіночий погляд на любов. Чи був образ залицяльника і чи було це тим, до чого прагнув чоловік, чи ж саме бажання жінки знаходило тут своє втілення? Очевидно, все-таки перше. Взагалі при зображенні любові переважають винятково чоловічі погляди, у всякому випадку аж до новітніх часів. Погляд жінки на любов залишається усе ще неясним і прихованим, це набагато інтимніша і глибша таємниця. Жіноча любов не має потреби в романтичній сублімації, в піднесенні до рівня романтичного героїзму, тому що за своїм характером жінка невіддільна від материнства, любов її вже піднесена сама по собі, і тут немає необхідності вдаватися до мрій про відвагу і жертовність - всупереч себелюбності й еротиці. У літературі погляд жінки на любов здебільшого відсутній не тільки тому, що творцями цієї літератури були чоловіки, але також і тому, що для жінки сприйняття любові через літературу є набагато меншою необхідністю, ніж для чоловіка.

Образ шляхетного лицаря, що страждає заради своєї коханої,- насамперед суто чоловіче уявлення про те, яким чоловік хоче сам себе бачити. Мрію про себе як про визволителя він переживає ще більш напружено, якщо виступає інкогніто і стає відомим лише після здійснення подвигу. У цій таємничості безперечно ховається також романтичний мотив, обумовлений жіночими уявленнями про любов. В апофеозі сили і мужності, уособлених у вигляді вершника, що летить на коні, потреба жінки в шануванні сили зливається з гордістю і фізичними якостями чоловіка.

Суспільство епохи Середньовіччя з юнацькою ненаситністю культивувало ці примітивно-романтичні мотиви. Важливе місце в Середньовіччі приділялось турнірам, які характеризуються як драматичним, так і яскраво вираженим еротичним змістом. Спорт за всіх часів містить у собі драматичний і еротичний елементи: змагання з веслування і футбольні змагання наших днів мають у набагато більшій мірі емоційне забарвлення середньовічних турнірів, ніж це усвідомлюють і самі спортсмени, і глядачі. Але якщо сучасний спорт повернувся до природньої. майже грецької, простоти, середньовічний, і у всякому разі пізньо-середньовічний турнір - це спорт, перевантажений прикрасами, обтяжений важким декором, де драматичний і романтичний елементи підкреслюються настільки явно, що він безпосередньо виконує функцію драми.

Час пізнього Середньовіччя - один з тих завершальних періодів, коли культурне життя вищих прошарків суспільства майже цілком зводиться до світських забав. Дійсність сповнена пристрастей, важка і жорстока; її зводять до прекрасної мрії про лицарський ідеал, і життя будується, як гра. У гру вступають в образі Ланселота; це грандіозний самообман, але його болісна неправдоподібність пом'якшується тим, що і проблиск насмішки дозволяє позбутися власної неправди. В усій лицарській культурі XV сторіччя панує хитка рівновага між легким глузуванням і сентиментальною серйозністю. Яскраво виражений еротичний характер турніру вимагав кривавої шаленості. За своїми мотивами турнір найбільше нагадує змагання з давньоіндійського епосу: центральним мотивом Махабхарати також є битва за жінку.

(Хейзинга Й., Осень средневековья. М.: Наука, 1988. - С.81-89)

Трактат Андрія Капелана "Про кохання" як "підручник" куртуазної поведінки

Рукописи називають автора трактату "Про кохання" "Андрієм, капеланом короля французького"... Трактат написаний близько 1184-1186 рр. Наслідуючи Овідія, він складається з трьох книжок - як завоювати кохання, як зберегти кохання (це аналогія до плану "Науки кохання") та як уникнути кохання (це аналогія "Лікам від кохання")... Історико-культурна цінність трактату Андрія величезна. Етику куртуазного кохання, котру ми з більшим чи меншим успіхом відновлюємо, зокрема, з поезії трубадурів, - у зв'язному та систематичному вигляді викладено лише в цьому латинському творі придворного клірика. Овідій дає йому лише план, щодо змісту, який викладається за цим планом, він цілком належить середньовіччю. Для Овідія любовний побут був притулком від розпорядку суспільства з його офіційно визнаними цінностями, який тиснув на нього; для Андрія любовний побут - це найважливіший засіб організації лицарського суспільства та досягнення визнаних у ньому цінностей: любовне служіння розкриває лицарські звитяги, спонукає людей до славетних подвигів тощо. Для Овідія чарівність кохання в його стихійності та непередбачуваності, для Андрія - в стрункій схематичності та догматичності. Зрозуміло, це кохання, яке прославляє Андрій, - лише позашлюбне: тільки воно слугує становим виразом куртуазної "ввічливості", тоді як кохання подружнє або кохання чуттєве для Андрія та його читачів байдужі, оскільки обидва позастанові та понадстанові. Розбіжність між цією світською мораллю лицарства та християнською мораллю кліру не турбує Андрія... Від уславлення любові в двох перших книжках він спокійно переходить до такого ж систематичного каталогу жіночих вад у третій книзі: з точки зору земної та лицарської жінка заслуговує на всіляку шану, а з точки зору вищої та понадстанової вона заслуговує на всіляку зневагу, і ці два ідеологічні пласти лежать у свідомості Андрія поруч, не змішуючись...

(М. Л. Гаспаров, Любовный учебник и любовный письмовник //Жизнеописания трубадуров. Жан де Нострдам. Жизнеописания древних и наиславнейших провансальских пиитов, во времена графов провансских процветших. М.: Наука, 1993, с. 571-572).

Андрей Капеллан О любви (уривки)

...Отже, насамперед належить розглянути, що таке кохання, і звідки його назва, і яка його дія, і між ким та ким може бути кохання, та як досягається кохання, зберігається, збільшується, зменшується, кінчається, та про знаки взаємного кохання, та що робити одному з коханців, якщо інший порушив вірність.

1.1. Що таке кохання

Кохання - це певна вроджена пристрасть, що виникає від споглядання та надмірних міркувань про красу іншої статі, під впливом якої людина понад усе прагне досягти обіймів іншої людини і в тих обіймах за взаємним бажанням здійснити все, що постановило кохання.

Що кохання є пристрасть, тобто страждання, можна бачити наочно: бо доки не врівноважиться кохання обох закоханих, нема муки сильнішої за вічну тривогу закоханого не досягти бажаного кохання і дарма втратити плоди трудів своїх...

Але й коли потім звершиться любов між обома закоханими, не менші стають побоювання закоханих: бо кожний боїться, щоб отримане його зусиллями не втратилося зусиллям іншого, а це набагато тяжче, аніж побачити, що його праця безплідна, а надія виявилася марною: важче втратити знайдене, аніж обманутися в бажаному. Він і образити свою любов боїться, і так багато чого він боїться, шо й не перекажеш...

1.2. Між ким може бути кохання

Насамперед про кохання слід зазначити, що дано йому бути лише між особами різної статі: між двома чоловіками або двома жінками кохання собі місця не має, бо гадаю, що дві особи тієї самої статі аж ніяк не прилаштовані до любовної взаємності та до природних любовних дій; а в чому природа відмовляє, того й кохання соромиться...

1.3. Яка є дія кохання

Дія кохання полягає в тому, що справжній закоханий не піддається іржі скнарості, що кохання навіть грубу людину та невігласа змушує блищати красою, навіть низькородному дарує шляхетність норову, навіть зарозумілого благодіє смиренням, і будь-яке служіння коїться закоханим з великим благочинням. О, яке гідне подиву кохання, що осяює людей стількома чеснотами, що навчає кожного мати досить благих норовів!...

1.6. Скільки та які є засоби досягти кохання

...Деякі кажуть, що для досягнення кохання є п'ять способів, а саме, краса зовнішності, доброта норову, велика красномовність, багатий статок та швидка готовність до всього, що повелівають. Але на нашу думку, лише перші три способи належать до досягнення кохання, щодо двох останніх, їх слід цілком відкинути від його престолу, як покажуть тобі мої подальші настанови...

2.8. Про правила кохання

1. Шлюб не є причиною для відмови у коханні.

2. Хто не ревнує, той і не любить.

3. Подвійним коханням ніхто зобов'язаний бути не може.

4. Кохання, як всім відомо, завжди або зростає, або зменшується.

13. Розголошене кохання рідко буває довготривале.

14. Легким досягненням кохання буває знецінене, важким - набуває ціни.

17. Нове кохання проганяє старе.

18. Лише звитяга робить будь-кого гідним кохання.

19. Якщо кохання слабшає, воно швидко гине та рідко відроджується.

23. Кого мучать любовні помисли, той мало спить та мало їсть.

24. Будь-яке діяння закоханого спрямоване до думки про кохану.

(Андрей Капеллан, "О любви" // Жизнеописания трубадуров. Жан де Ностр-

дам. Жизнеописания древних и наиславнейших провансальских пиитов, во времена графов провансских процветших. М.: Наука. 1993, с. 383-401).

Закоханий з собакою і дама з кроликом.

Париж 1280 рік.







На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.