Література західноєвропейського середньовіччя - Висоцька Н.О. 2003


Поезія трубадурів
Розділ IV. Лицарська поезія середньовіччя

Період феодальної зрілості характеризується дуже динамічним розвитком літературних процесів, появою нових літературних форм, жанрів, напрямків та стилів. Такою зовсім новою літературною формою стала куртуазна поезія, яка виникла приблизно у той самий час, коли героїчний епос проходив етап свого остаточного формування, тобто наприкінці XI - початку XII сторіччя.

На відміну від героїчного епосу, в якому на перший план висувалась громадянська тематика, у куртуазній поезії наголошується на інтимних емоційно-чуттєвих аспектах буття. Якщо епос був демократичний за своїм характером, адресувався широкому загалу, то куртуазна поезія була тісно пов'язана з інститутом лицарства.

Колискою куртуазної поезії слід вважати Прованс - велику незалежну державу, розташовану між Іспанією та Італією. Тут у XII сторіччі при дворах заможних феодалів виникає поклоніння жінці, ідеалізуються високі любовні почуття. Поет вже не так охоче прислуховується до брязкоту мечів, як до ударів палкого людського серця. Усіма визнаною володаркою поезії стає Любов, а її вірною супутницею - Прекрасна Дама. Саме з культу Прекрасної Дами починається куртуазна поезія.

Коханню присвячені усталені канонічні форми - кансона (пісня), що складається із низки строф; альба (ранкова пісня, буквально - ранкова заря), кожна строфа якої завершується словом "альба"; пасторела, що присвячена зустрічі лицарята пастушки. Але кохання не було єдиною темою куртуазної поезії. Дуже розповсюджені були такі поетичні форми, як тенсона - вірш- диспут, у якому беруть участь два поети, причому цей диспут може обговорювати вільно обрану тему; сирвентес - строфічна пісня, присвячена політичним та громадським темам; плач (жалоба) - пісня, що наближається до сирвентесу і в якій поет оплакує смерть сеньйора чи якоїсь іншої близької йому людини.

Трубадури ( а у французькому варіанті - трувери), а саме так називали себе творці нової поезії, - належали до різних верств населення. Серед них були королі, великі феодали, лицарі, але були й служники, купці, ремісники, ченці. Однак популярність залежала не від титулу, а від таланту. Найбільшою славою були оповиті імена таких славетних трубадурів та труверів, як Гійом Аквітанський, Бернарт де Вентадорн, Кретьєн де Труа, Пейре Відаль, Бертран де Борн.

Життєпис трубадурів (уривки)

В XIII ст. з’явилися прозові життєписи трубадурів, різні за обсягом та жанром, які свідчать про величезну популярність цих поетів. Хоч сучасна наука визнає реальне підгрунтя певних фактів, значний в них і елемент вигадки. Всього до нас дійшли життєписи 101 трубадура. Деякі з них в кількох рядках подають мінімальні відомості про поста, інші є розгорнутим викладом різнорідної інформації-легенд, анекдотів, тлумачень його пісень. Очевидно, що первісно їх складали жонглери для виконання перед піснями з метою пояснити обставини їх створення, назви місцевостей та імена персонажів. Ці коментарі інколи називають "першими зразками європейської літературної критики". Далі йдуть кілька прикладів життєписів трубадурів.

V. Джауфре Рюдель, сеньйор Блайї

Джауфре Рюдель, сеньйор Блайї, був чоловік вельми шляхетний. Заочно покохав він графиню Тріполітанську, по самих лише гарних чутках про її куртуазпість, що йшли від прочан, які поверталися додому з Антіохії. І склав він про неї багато пісень, і наспіви їхні були прегарні, але слова прості. І так він хотів побачити її, що пішов у хрестовий похід та став плисти морем. На кораблі здолала його тяжка хвороба, так що ті, хто були з ним, вирішили, що він вже помер та, як привезли до Тріполі, поклали його, наче мертвого, у будинку для подорожніх. Графині ждали знати про це, і вона прийшла до нього, до самого його ліжка, та взяла у свої обійми. Одразу спізнав він, що то сама графиня, й повернулися до нього слух та почуття. І став хвалити він Господа за те, що збереглося йому життя, аж доки він її побачив. Так він і помер, в неї на руках. І звеліла вона поховати його з великими почестями біля храму тамплієрів, сама ж з великої скорботи по ньому того ж самого дня постриглася у черниці.

VI. Бернарт Вентадорнський

Бернарт Вентадорнський походив з Лімузину, з замку Вентадорн. Роду він був простого, походячи від служилого чоловіка, що правив за грубника й топив піч, де випікали хліб для всього замку. Виріс він зграбним та файним хлопцем, навчився добре співати та опанував трубадурське мистецтво й став чоловіком, що розумівся на законах куртуазії. Сеньйор його, віконт Вентадорнський, не міг нарадуватися ані на нього самого, ані на його мистецтво й надавав йому всіляку шану.

Була у віконта Вентадорнського дружина, юна, шляхетна та весела. Велику радість надавали їй і кансони Бернарта, і він сам, і ось полюбила вона його, а він її. І став він у піснях своїх та кансонах вихваляти її, і своє кохання до неї, і її гідність.

Довгий час тяглося їхнє кохання, доки не помітили його і сам віконт і багато інших. Коли віконт про це довідався, прогнав він від себе Бернарта, а дружину свою звелів замкнути та міцно стерегти. І дамі довелося відмовити Бернарту й прохати, щоб він пішов та віддалився з тих місць.

Рушив він у путь та прибув до герцогині Нормандської [Алієнори Аквітанської], дами юної та шляхетної, і такої, що вміла цінувати звитягу, честь та грацію звернених до неї похвалянь. Кансони та пісні Бернарта дуже подобалися їй, і вона зустріла та прийняла його вельми сердечно. Довгий час жив він при її дворі та покохав її, а вона його, і склав на її честь багато чудових кансон. І ось в той час, як він перебував у неї, взяв її за дружину Генріх, король англійський, та забрав з Нормандії. А Бернарт, сумний та тужливий, залишився по цей бік моря та вирушив до доброго нашого графа Раймона Тулузького і залишався при ньому аж до самої його смерті. А тоді пан Бернарт з великої туги по ньому вступив до Далонського монастиря, де й скінчив свій вік.

ХІ. Бертран де Борн

Бертран де Борн був володарем замку в єпископаті Перигорському - замку під назвою Аутафорт. Безперервно воював він із своїми сусідами - графом Перигорським та віконтом Ліможським, з братом своїм Костянтином та з Річардом, доки той був графом Пуатьє. Був він звитяжний лицар та хоробрий вояк, куртуазний шанувальник дам та прегарний трубадур, обізнаний у законах ввічливості та солодкомовний, який однаково вмів трактувати про добро та про лихо.

Коли б він тільки не забажав, завжди він міг змусити Генріха короля та його синів діяти за його вказівкою, а бажав він завжди того самого: щоб всі вони - батько, син та брат - весь час один з одним воювали. Бажав він також, щоб завжди воювали між собою король французький та король англійський. Коли ж вони укладали мир чи перемир'я, одразу ж намагався він сирвентами своїми той мир зруйнувати, переконуючи кожного, що той себе зганьбив, уклавши мир та зробивши поступки. І від цього отримував він великі блага, але й бід мав чимало.

(Жизнеописания трубадуров. Жан де Нострдам. Жизнеописания древних и наиславнейших провансальских пиитов, во времена графов провансских процветших. М.: Наука, 1993, с. 18; 20-21; 51-53)

Мовно-стилістичні особливості поезії трубадурів

...Поняття краси (decor) щільно пов'язане у середньовічній свідомості з ідеєю відповідності, пристойності, що стверджує моральність краси. Прекрасне визначається багатобічною відповідністю ідеальній моделі (exemplar), яку замислює митець, природі речі, що зображується, внутрішньою відповідністю частин, а також потенційною "абсолютною відповідністю" у причетності безкінечній божественній красі. Універсальна вимога "відповідності" (convenentia, congruentia) визначає стосунки автора та публіки, аудиторії та стилю, ставлення автора до поетичного матеріалу, в якому має відчуватися його особистість, що надає твору значення та ваги...

Світогляд та творчий метод середньовічного автора визначаються естетикою усталеного, "естетикою тотожності", "літературним етикетом", що має на увазі суворе дотримання традиції у зображенні явища, зведення кожного випадку під канонічний знаменник. Регламентованість визначає всі сфери середньовічного життя, насамперед - феодальний світопорядок з його складною та нерухомою ієрархічною системою, котра, у свою чергу, сприймається як відбиття небесної ієрархії... Традиційність аж ніяк не відчувається як вада - вона є, навпаки, необхідною умовою поетичного твору. Публіка в принципі не очікує від автора радикально нових ідей або несподіваних сюжетних ходів...

Спільна для середньовіччя естетика відповідності постає в поезії трубадурів у характерній модифікації. Піднесений характер Fin'Amor - куртуазного кохання вимагає від поета постійного внутрішнього вдосконалення, а в галузі поезії - митецького зусилля та удосконалення форми. ..З вимогами формальної досконалості ми часто зустрічаємося в провансальській поезії, котрій взагалі притаманна висока естетична самосвідомість... Кожний трубадур прагнув перевищити решту. Створюючи нові, все досконаліші та більш ускладнені форми, він стверджує істинність свого кохання та свою поетичну індивідуальність. На тлі попередньої анонімної традиції виникнення індивідуальної поезії характеризується загостреною увагою до ускладненої форми, за допомогою котрої нова поезії протиставляє себе традиції... Ступінь оригінальності форми слугує мірилом творчої обдарованості поета. Прагнення до оригінальності було однією з рушійних сил стилістичної еволюції поезії трубадурів до "темної" та "вишуканої" манери висловлювання...

... Всі ці факти свідчать про високу професійну та поетичну свідомість трубадурів. Трубадури були письменники насамперед у тому сенсі, що складали свої твори в процесі наполегливої літературної праці, а не імпровізації. Складання супроводжувалося записом - на це вказує не лише надзвичайна складність форми, а й іконографія та прямі вказівки текстів....

Упорядкованість, усталеність та відповідність в досконалій формі - такі... основні вимоги, що ставилися до середньовічного твору мистецтва, зокрема, куртуазної пісні. Середньовічне мистецтво традиційне за самою своєю суттю. Можливість необмеженого варіювання компенсує сувору тематичну детермінованість куртуазної поезії, в якій акцент переноситься з "що" на "як" (бо їхній розподіл у мистецтві, як ми знаємо, лише умовність)... Особистість автора може розкриватися не тільки в оригінальності думки, а й у формальній інтуїції, що змушує його по-новому комбінувати ці елементи. Вірність цьому принципові, яка визначає риси куртуазної поезії від найзагальніших сюжетних та ситуаційних побудов, мотивів та образів її персонажів, їхніх почуттів, поведінки та характеристик аж до найменших деталей, особливо помітна у використанні стереотипних засобів висловлювання, що отримали назву "формул", "кліше", "матриць", "ключових слів", "скам'янілостей"...

[Ключові слова та поняття, які входять в суму куртуазних якостей, що виникають від кохання - "куртуазія", "радість", "втіха", "звитяга", "честь" тощо, протиставлені їхнім протилежностям.] . ..Виходячи з цих ключових характеристик, заданих в опозиціях, видається можливим говорити про складену ними універсальну систему куртуазних цінностей. їхня системність, усвідомлена самими трубадурами, відбилася у зображенні алегоричного Дерева Кохання... Воно є цікавим варіантом архетип- ного "світового дерева", представленого тут з позицій куртуазного універсуму; ...основним куртуазним ознакам, надписаним на листі Дерева Кохання чоловіка та жінки, що подає кохання в його відносному аспекті (на відміну від абсолютної "любові до Бога та ближнього"...), відповідає зображення антикуртуазних вад на сокирі, що підрубує це дерево...

Застановча низка членів цієї опозиції складає широку систему куртуазних характеристик, які об'єднуються у понятті куртуазного кохання - Fin'Amors. Йому протистоїть симетрично побудована шкала антикуртуазних ознак, що їх регулює Fals'Amors. Носієм першої низки ознак є Дама (і, певною мірою, трубадур, що нескінченно намагається наблизитися до неї). Другу, немарковану низку може іноді персоніфікувати негативний член куртуазного універсуму - наклепник...

Ми бачимо, таким чином, що ключові слова-формули провансальської лірики характеризуються високою семантичною насиченістю. їхні значення ускладнені різноманітними зв'язками з позатскстовими структурами. Вони утворюють надзвичайно складну систему куртуазних цінностей та піддаються нескінченним рекомбінаціям у поетичній практиці трубадурів.

Ставлення до застосування формул як до "загального та серйозного недоліку провансальської поезії", а до самої цієї поезії - як до легкого дивертисменту, що являє собою одноманітний набір "високих фраз" та "манірних слів", не витримує сьогодні жодної критики.

(М. Б. Мейлах, Язык трубадуров, М.: Наука, 1975, с.77-110).

Трубадури перші у європейській ліриці запровадили риму. Ось як пише про це О. С. Пушкін:

...Поезія прокинулася під небом південної Франції - рима відгукнулася в романській мові; ця нова прикраса вірша, що з першого погляду значила так мало, мала важливий вплив на словесність новітніх народів. Вухо зраділо подвоєним ударам звуків... Трубадури грали римою, винаходячи для неї всілякі зміни віршів, вигадували найскладніші форми...

(Пушкин А. С. О поэзии классической и романтической, 1825)

Ажауфре Рюдель (середина XII ст.)

Кансона

Мені під час травневих днів

Приємний щебет віддалік,

Зринає в пам'яті без слів

Моє кохання віддалік.

Навік я неспокійний став,

І не ростуть квітки між трав,

Як зимно у душі мені.

Я щастя у житті зустрів

В моїм коханні віддалік.

Немає в світі кращих днів

Ні поблизу, ні віддалік!

Коли б я лиш надію мав,

У царство б маврів я помчав,

Обдертий весь, в самотині.

Немає в світі кращих снів –

Примчать до неї віддалік,

І чуть слова її, мов спів,

і розмовлять не віддалік,

А віч-на-віч, щоб не шукав

Я більш її, щоб не страждав,

Щоб другом був її всі дні.

Щоб я від горя не смутнів.

Кохання тішить віддалік.

Далеко до її країв.

Даремно мріять віддалік.

Хоч цілий вік я мандрував,

Але я там ще не бував.

Безжальні думи навісні!

Господь не раз людей жалів.

Святе кохання віддалік!

Та поки що я весь змарнів,-

Про неї мрію віддалік.

О, до прочан би я пристав

Та посох би з собою взяв,

Щоб бачить очі неземні!

Коли б господь мене привів

Скоріш до неї віддалік,

Щоб я признатись їй посмів

І більш не мучивсь віддалік,

Щоб кожен кущ і кожен став

Ще кращим біля неї став,

Щоб стали обрії ясні!

На мене жаль, на мене гнів,

Що я кохаю віддалік.

Я чистим принести зумів

Своє кохання віддалік.

Сумним я від кохання став.

Невже святий мене скарав,

Щоб мучивсь я в страшній борні?

Сумним я від кохання став.

Ганьба тому, хто покарав,

Щоб мучивсь я в страшній борні!

Бертран де Бори (бл. 1140 - бл. 1215 рр.)

Сирвента

Люблю травневий світлий час

І ніжні квіти весняні.

Люблю, коли чарують нас

Пташині радісні пісні,

І тішусь я красою

Рясних наметів і шатрів,

Розкиданих серед лугів,

Де гасла ждуть до бою

Ряди уславлених полків,

1 вершників, і скакунів.

Люблю я бачить, як погнав

Юрбу озброєний загін,

Як мчать отари серед трав,

А військо лине навздогін,

І видно над рікою,

Як замок між гірських горбів

Обложений з-усіх боків,

І темною габою

Шереги мерехтять бійців,

Що виглядають між ровів.

До серця рицар той мені,

Що, першим кинувшись у бій,

Летить безстрашно на коні,

Запалює загін весь свій

Відвагою п'янкою.

Ось бій шалений закипів,

І мчить боєць серед полів,

Рискує головою,-

Складу тому свій кращий спів,

Хто йде вперед на ворогів!

Тріщать шоломи і щити

Від палиць і мечів дзвінких.

Рідіють воїнів ряди,

Не стримать коней бойових

Уздечкою тугою.

Хто честь свою не поганьбив,

Той сповнений під час боїв

Турботою одною –

Щоб якнайбільш стинать голів

Хоробрих надихає гнів!

Це дороге життя мені,

І не люблю я пить і спать.

Люблю гук сурем на війні

І ржання коней пізнавать

З атакою новою;

Мене сп'яняє блиск мечів,

Як вороги із-за скарбів

Воюють між собою,

Приємно бачить між мерців

Шмати подертих прапорів.

Барони! Жить війною

Нам краще, ніж на схилі днів

Закладом селищ і ланів.

Мій Папіоль, з тобою

Я передам без зайвих слів,

Щоб Так-і-ні у бій нас вів.

(Переклад Миколи Терещенка. // Тема, N 1, 1998.- С. 122-125.)

Маркабрюн

(бл. 1140-1185)

Пасторела

Вчора в вечірню годину

Стрів я дівча біля тину,

Просту пастушку невинну.

Ще й одягла та дівиця

Теплу квітчасту хустину,

Хутряну шубку козлину,

Синю картату спідницю.

Мовив я їй за хвилину:

- Любко, мете без упину!

Вас занесе, мов билину.

- Пане, - сказала дівиця, -

Змалку здорова, не згину.

Ярок малих не покину.

Хуга ж нехай собі злиться!

- Іншими, любко, шляхами

Малося йти, та за вами

Слідом пішов я лугами.

Гарна ж яка ви дівиця!

Важко самій до нестями

З вівцями та баранцями.

Гурт їх ось-ось розбіжиться!

- Пане, не тільки словами.

Треба служити й ділами

Вашій довірливій дамі.

Лицарю, - мовить дівиця, -

Тут я сама з ягничками,

З вами пустими речами

Бавиться нам не годиться.

- Любко, для серця жадана,

Не від простого відана,

А від вельможного пана

Мати родила дівицю!

Сповнений весь почування,

В личенько ваше кохане

Вік би волів я дивиться.

- Пане мій, пізно і зрання

Ради шматка, з безталання,

Нам - тільки праця й зітхання.

Лицарю, - каже дівиця, -

Окрім неділі, старанно

Кожного дня безнастанно

Й лицар повинен трудиться.

- Любко, таж феї літали,

Як у колисці ви спали,

Вашу красу захищали.

Тільки, прекрасна дівице,

Ви б іще кращою стали,

Якби мені ви сказали

Ближче до вас притулиться.

- Пане, з нудьги я зітхала,

Поки хвалу ви співали,

Марно мені набридали.

Лицарю, - мовить дівиця, -

Що б ви мені не бажали,

Скільки б ви клятв не давали,

Їдьте в свій замок-темницю.

Любко, ви надто ляклива, -

Може привикнути діва

Навіть найбільш вередлива.

Бачу я, красна дівице,

Вельми були б ви щасливі,

Якби зі мною могли ви

Міцно любов'ю упиться.

- Пане мій, ніби та злива,

Ви клянетеся бурхливо,

Палко, завзято, чутливо.

Лицарю, - каже дівиця,-

Честь бережу я цнотливо,

Щоб від неслави, можливо,

Потім весь вік не журиться. (...)

(Пер.Терещенка М. // Зарубіжна література, число 46 (110), грудень 1998. - С.7.)

Пейре та Бернарт не Вентадорн

Тенсона

- Мой славный Бєрнарт, неужель

Расстались вы с песней своей?

А в роще меж тем соловей

Выводит победную трель,

Страстно и самозабвенно

Ликуя в полуночный час.

В любви превосходит он вас!

- Мне, Пейре, покой и постель

Рулад соловьиных милей.

Душе опостыли моей

Несчастной любви канители,

Цепи любовного плена.

Уж я отбезумствовал раз,

Постигнув любовь без прикрас.

- Бєрнарт, перестаньте, мой друг,

Бесстыдно любовь порицать.

Она заставляет страдать,

Но в мире нет сладостней мук,

Ранит любовь и врачует.

В ней - счастье великое нам,

Пускай и с тоской пополам.

- Эх, Пейре, вот стали бы вдруг

Любви у нас донны искать,

Чтоб нам их владыками стать

Из прежних безропотных слуг!

Где уж! Три года минует,

Как мог убедиться я сам:

Не сбыться сим дерзким мечтам!

- Бєрнарт! Что валять дурака!

Любовь - вот исток наших сил!

Ужели бы жатвы решил

Я ждать от сухого песка!

В мире такой уж порядок:

Положено донну любить,

А донне - к любви снисходить.

- Мне, Пейре, и память горька

О том, как я нежно любил,-

Так донной обижен я был,

Такая на сердце тоска!

Донны коварных повадок

Вовек не могу я простить.

Ловка она за нос водить.

- Полно, Бернарт мой! Нападок

Умерьте безумную прыть.

Любовь нам положено чтить.

- Пейре, мой жребий несладок,

Коварную мне не забыть –

Так как же безумным не быть!

Безымянный поэт.

Альба

Отогнал он сон ленивый,

Забытье любви счастливой,

Стал он сетовать тоскливо:

- Дорогая, в небесах

Дорогая! Сердце живо –

В муке страстного порыва –

Тем, что свет любви нелживой

Вижу я у вас в очах.

А без вас я - жалкий прах!

Ах!

Страж кричит нетерпеливо:

"Живо!

Уходите! Настает Час рассвета!"

Бертран де Борн

Плач

(Вірш оплакує смерть Генріха Плантагенета - сина короля Генріха II, який тішився надзвичайною популярністю у народу.)

Наш век исполнен горя и тоски,

Не сосчитать утрат и грозных бед.

Но все они ничтожны и легки

Перед бедой, которой горше нет,-

То гибель Молодого Короля.

Скорбит душа у всех, кто юн и смел,

И ясный день как будто потемнел,

И мрачен мир, исполненный печали.

Не одолеть бойцам своей тоски,

Грустит о нем задумчивый поэт,

Жонглер забыл веселые прыжки,-

Узнала смерть победу из побед,

Похитив Молодого Короля.

Как щедр он был! Как обласкать умел!

Нет, никогда столь тяжко не скорбел

Наш бедный век, исполненный печали.

Так радуйся, виновница тоски,

Ты, смерть несытая! Еще не видел свет

Столь славной жертвы злой твоей руки,-

Все доблести людские с юных лет

Рдеет свет на облаках. Ах!

Страж кричит нетерпеливо: "Живо!

Уходите! Настает Час рассвета!"

Дорогая! Вот бы диво,

Если день бы суетливый

Не грозил любви пугливой

И она, царя в сердцах,

Позабыла вечный страх! Ах!

Страж кричит нетерпеливо: "Живо!

Уходите! Настает Час рассвета!"

Дорогая! Сколь правдиво

То, что счастье прихотливо!

Вот и мы - тоски пожива!

Ночь промчалась в легких снах

День мы встретили в слезах! Ах!

Страж кричит нетерпеливо: "Живо!

Уходите! Настает Час рассвета!"

Дорогая! Сиротливо

Я уйду, храня ревниво

В сердце образ горделивый,

Вкус лобзаний на устах,-

С вами вечно я в мечтах! Ах!

Страж кричит нетерпеливо: "Живо!

Уходите! Настает Час рассвета!"

Венчали Молодого Короля.

И жил бы он, когда б господь велел,-

Живут же те, кто жалок и несмел,

Кто предал храбрых гневу и печали.

Нам не избыть унынья и тоски.

Ушла любовь-и радость ей вослед,

И люди стали лживы и мелки,

И каждый день наносит новый вред.

И нет уж Молодого Короля...

Неслыханной отвагой он горел,

Но нет его - и мир осиротел,

Вместилище страданья и печали.

Кто ради нашей скорби и тоски

Сошел с небес и, благостью одет,

Сам смерть приял, чтоб, смерти вопреки,

Нам вечной жизни положить завет,-

Да снимет с Молодого Короля

Грехи и вольных и невольных дел,

Чтоб он с друзьями там покой обрел,

Где нет ни воздыханья, ни печали!

(Пер. В. Дынник. // Поэзия трубадуров. Поэзия миннезингеров. Поэзия вагантов. М.: Худлит, 1974. - С.34-35, 65-66, 95-96.)







На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.