Література західноєвропейського середньовіччя - Висоцька Н.О. 2003


Балада
Розділ VІІ. Народна лірика середньовіччя

Походження жанру балади, принципи класифікації та змістовно-формальні особливості народних балад

...Європейська балада, зародившись як літературний жанр ще наприкінці першого тисячоліття нашої ери, пройшла складний шлях розвитку. Її походження неможливо звести до якогось одного джерела, витоки та генезу цього дивного жанру можна знайти і в усній народній творчості, і в міфології, і в середньовічному героїчному епосі, і в історії.

Так, середньовічні провансальські, італійські та давньофранцузькі балади виявляють зв’язок з весняними хороводними піснями любовного змісту. Провансальське слово «balada» означає «танцювальна пісня» (від «balar» - «танцювати»), італійське «ballata» - лірична танцювальна пісня (від «ballare» - «танцювати», французьке «ballade» або «ballette» (дослівно - «танцювальна пісня») - всі сходять до пізньолатинського «ballare» - «танцювати»...В скандинавських баладах зв’язок з танцем зберігався ще і в XX ст., але цей зв’язок вже у середні віки не мав слідів первісного обрядового дійства. Музика, спів та танок відпочатково виступали в баладі як самостійні мистецтва, надаючи даному типу балади особливої художньої завершеності. Разом з тим, у багатьох народів Європи балада вже на ранніх стадіях втратила зв’язки з танцем або навіть не мала їх від початку.

Виявляючи вражаючу, мало не універсальну «всеїдність» у своїх витоках, народна балада зберігла цю «всеїдність» протягом свого багатовікового розвитку, передавши її потім літературній баладі... .Найдавніший шар європейських балад сюжетно багато в чому перегукується з епізодами міфологічного, тваринного або героїчного епосу. Оскільки епос (наприклад, кельтський, скандинавський, давньогерманський або південнослов’янський) доніс до нас риси архаїчних, передфеодальних епох (військово-родової общини і навіть матріархата), природно, що ці самі риси відбилися і в багатьох баладах...

...Народна балада, активно розвиваючись упродовж багатьох століть, постійно вбирала в себе та переробляла найрізнорідніший матеріал, черпаючи його з усних переказів та письмових джерел або безпосередньо з життя. Академік М. П. Алексєєв, який намагався розібратися у неосяжному морі англійських та шотландських балад, дійшов наступного висновку: «походження сюжетів балад дуже різне: деякі мають за джерела книжковий переказ, християнські легенди, твори середньовічної писемності, лицарські романи, навіть в окремих та рідких випадках твори античних авторів, засвоєні через посередництво якихось середньовічних обробок та переказів; інші сходять до усного переказу, являють собою варіації «мандрівних сюжетів», які мали міжнародне розповсюдження. Треті відтворюють якусь історичну подію, видозмінюючи, стилізуючи її' відповідно до загальних умов пісенної традиції»...

З точки зору розмаїття сюжетів та характера їхньої обробки балади можна визначити як оповідні пісні (або вірші) з драматичним розвитком сюжету.

Аж дотепер найпоширенішим принципом класифікації балад.. .залишається класифікація за сюжетами, що групуються за тематичним принципом.. .Відомий дослідник англомовної народної та літературної балади Г.М.Лоуз (G.M.Laws) на підставі тематичного принципу поділяє всі балади на вісім класів: балади про надприродне, про трагічні ситуації, про кохання, про злочини та злочинців, про шотландський кордон, про війну та пригоди, балади змішаного характеру, гумористичні балади та пародії. Інший відомий знавець англомовних народних балад А.Б.Фрідман (А.В.Friedmann) вирізняє п’ятнадцять тематичних груп... Вже з наведених прикладів класифікації балад за тематичним принципом видно, що, полегшуючи систематизацію всього баладного фонду, цей принцип мало що дає для розуміння засадничих рис балади, її відмінностей від інших епічних або ліро-епічних жанрів, які також можуть грунтуватися на трагічному чи драматичному конфлікті. Теми та сюжети балад настільки розмаїті, що при бажанні можна з більшими або меншими підставами вирізняти будь-яку кількість баладних груп.

Штучність тематичного підходу змусила науковців шукати інші, істотніші ознаки балади...З багатьох відомих на сьогодні методів розмежування та визначення балад найперспективніший, на наш погляд, еволюційний підхід, розроблений в низці розвідок Ю.Смірнова... На думку вченого, ...’’кожний фольклорний текст окрім варіанта та версії має також ознаки форми, що дозволяють віднести його до певного жанрового різновиду». Запропонований підхід надає можливість враховувати водночас форму, зміст та тип художньої вигадки кожного баладного тексту...

Трансформація первісних форм балади полягала у посиленні ліричного первня, розширенні кола сюжетів, в ускладненні та диференціації форм. Говорячи про художню специфіку народної балади на підставі текстів XIII-XVI століть, які дійшли до нас, можна констатувати такі особливості балади, як драматизм розвитку сюжета, перервність оповіді, яка концентрує увагу на кульмінаційних моментах, використання діалогу як сюжетоформуючого чинника, застосування ріноманітних форм повторення, що посилює драматизм ситуації, а також недомовленість, яка надає баладам таємничості або навіть загадковості. Ці особливості не обов’язково виявляються одночасно, поруч з ними можуть виникати й інші, притаманні тим або іншим національним формам балади…

(Гугнин А. Постоянство и изменчивость жанра. В кн. : Эолова арфа. Антология баллады. М.: Высшая школа, 1989. С. 7-11).

Точка зору поета:

...Що поперед усього вдаряє нас у отих старошотландських баладах, се їх повна об’єктивність та безособовість, а при тім майже гарячкова драматичність оповідання, далека від того спокою та тої широкої плавності, якою визначаються не тільки старинні грецькі епопеї, але також такі твори середньовікової епіки, як старофранцузька Chanson de Roland, та ще пізніші юнацькі пісні болгар і сербів, так наші пісні турецького циклу, зложені майже рівночасно з отсими старошотландськими баладами в XV-XVI вв. Особливо гідна подиву композиція тих балад, у яких оповідання не починається, звичайно, викладом про початки та обставини головної події, але зовсім незамітно впадає in medias res [в саму суть], а дуже часто лишає найважнішу подробицю, вияснення конфлікту та ключ події на сам кінець. Із того погляду майже кожда наведена тут балада являється твором незрівнянного майстерства, блискавкою, що нагло освітлює найглибші тайники людської душі, найстрашніші тайни людського життя...

(І. Франко, Передмова до старошотландських балад // Зібрання творів у 50 томах, том 10, К.: 1977, С. 142-143)

Чернець

(Німецька балада)

А що ж його тепер почать?

Та, звісно, не заплачку!

Утнімо пісню про ченця

Та про біляву швачку.

У трапезну прийшов чернець,

Наївся і напився:

Вже час йому до швачки йти,

Він ледве не спізнився.

Аж ось до швачки він прийшов,

Лежать вони в постелі...

Чи можу я переказать

Розмови їх веселі?

Аж ось і північ настає –

До меси кличуть дзвони.

«А хай би згинув пан абат

І всі його канони!»

Прийшов чернець у монастир

І стрів свого абата.

«Добридень, ченче, де твоя

Була сьогодні хата?»

«Де я сьогодні ночував –

То не твоя турбота.

Я пив вино і цілував,

І не пройшла охота!»

Коли ж у церкву він прийшов

І став співати в хорі,

Аж загули навкруг ченці,

На суд і кару скорі.

А він капуцу скинув геть:

«Виходь хто навкулачки!

На всіх ченців своєї я

Не проміняю швачки!»

Хто вам цю пісню проспівав,

Він наспівавсь доволі -

Це той чернець, що був ченцем,

Та вже тепер на волі.

Дочка Французького короля

(Французька балада)

Король французький віддає

До Англії дитя своє.

«Не дайте, дорогі брати,

Мене за море завезти!

Солдат французький більш зрідні,

Ніж владар Англії, мені».

Коли ж, раніше чи пізніш,

Кортеж пройшов через Париж,

Прямуючи до корабля

З мізиницею короля,-

Там не було шляхетних дам,

Що волі не дали б сльозам.

Як корабель по морю плив,

Він очі їй запнуть хотів.

«Мені очей не запинай,

Я хочу бачить рідний край,

Ще він видпіється здаля

Ген за кормою корабля».

Як грянули в чужій землі

Їй сурмачі і скрипалі,

Вона зайшлася у плачі:

«Геть, скрипалі і сурмачі!

Мене б звільнити міг від мук

Французького гобоя звук».

Вечеряти англієць сів

І хліба врізать їй хотів.

«Мені морська миліша глиб,

Ніж твій гіркий англійський хліб!

Не буду пити я до дна

Твого англійського вина!»

І в спочивальні він не зміг

Їй черевички зняти з ніг.

«Не думай ти і не гадай,

До ніг моїх не припадай,-

Не годен, осоружний, ти

Мене роззути й роздягти!»

І ніч зайшла, їх перша ніч...

Красуня не змикає віч.

«Мене цілунками зігрій,

Коханий мій, англієць мій!

Господь з’єднав нас - він велить

Нам одне одного любить».

Едвард

(Англійська балада)

«Чому скривавлений твій меч,

Едвард, Едвард?

Чому скривавлений твій меч,

Чиєю кров’ю вмився він?»

«Я сокола свого убив, мамо, мамо!

Я сокола свого убив,

А він у мене був один, о!»

«Ні, це не соколина кров,

Едвард, Едварді

Ні, це не соколина кров.

Скажи мені, що ти вчинив?»

«Я румака свого убив, мамо, мамо!

Я румака свого убив –

Таких не знайдеш румаків, о!»

«Чи так шкодують румака, Едвард, Едвард!

Не так шкодують румака,

Не тим в’ялить тебе печаль!»

«Я батька рідного убив, мамо, мамо!

Я батька рідного убив –

І серце тисне біль і жаль, о!»

«Чим спокутуєш ти свій гріх,

Едвард, Едвард!

Чим спокутуєш ти свій гріх,

Мерщій відповідай мені!»

«Край моря в човен сяду я, мамо, мамо!

Край моря в човен сяду я

І згину в темній далині, о!»

«Коли із замка підеш ти, Едвард, Едвард!

Коли із замка підеш ти,

Хто владувати буде ним?»

«Нехай хоч западеться він, мамо, мамо!

Нехай хоч западеться він –

Я їду з серцем кам’яним, о!»

«Але дружину і дітей –

Едвард, Едвард! –

Але дружину і дітей

Невже покинеш ти самих?»

«Нехай вони у жебри йдуть,

мамо, мамо!

Нехай вони у жебри йдуть –

Я не побачу більше їх, о!»

«Що діять матері твоїй?

Едвард, Едвард!

Що ж діять матері твоїй?

Вона загине з самоти!»

«Тобі прокльон останній мій,

мамо, мамо!

Тобі прокльон останній мій,

Бо так мене навчила ти, о!»

Робін Гуд і герфордський єпископ

(Англійська баладa)

Присвячено рицарям славним пісні,

Робін Гудові зокрема,

А про те, як в єпископа злото він взяв.

Крім моєї, пісні нема.

В Барнеській долині сталося це,

Де ліс зелений ізріс,

Єпископ із пишним почтом своїм

Проїхати мав той ліс.

«Прудкого оленя,- сказав Робін Гуд,-

Найкращого вбити слід;

Герфордський єпископ сьогодні сповна

Заплатить нам за обід.

Вб’ємо ми оленя й зготуєм його,

Допоки вогонь не погас,

А я пильнуватиму, щоб не подавсь

Єпископ деінде од нас».

І Робін, і хлопці його одягли

Вівчарськеє убрання,

І єпископ навколо вогнища їх

Побачив зі свого коня.

«Гей, що тут у вас? - єпископ гукнув,-

А хто ж це, хто це посмів

Королівського звіра шляхетного вбить,

Коли тут так мало їдців?»

«А ми вівчарі,- Робін Гуд відповів,-

І сир нам овечий набрид,-

Шляхетний олень - королівський звір

Сьогодні в нас на обід».

«Ви сміливі хлопці, король мусить знать,

Що ви накоїли тут,

Отож збирайтесь зо мною в путь –

На королівський суд!»

«О змилосердься! - Робін гукнув,-

Не личить злоститись попам!

Невже-таки й справді ти б захотів

Життя вкоротити нам?»

«Яке милосердя,- єпископ сказав,-

Та й як йому бути тут?

Мерщій збирайтесь зо мною йти

На королівський суд!»

Тут спиною Робін на дуба зіперсь,

А ногою вперся в моріг

І з-під вівчарського убрання

Витяг мисливський ріг.

Він встромив його в рота вузьким кінцем

І враз почав сурмить,

І сімдесят його молодців

На поклик з’явились ту ж мить.

На коліна упали вони перед ним,

І він владно долоню простер,

І тоді довгов’язий Крихітка

Джон Обізвався: «Що сталося, сер?»

«Аж ось герфордський єпископ стоїть,

Милосердя не має він, ні!»

«То вбий його,- Крихітка Джон сказав,

І нехай він згниє в труні!»

«О, будь милосердним, Робін Гуд,-

Єпископ обізвавсь,-

Коли б я знав, що стріну тебе,

Я б іншим шляхом подавсь!»

«Ні, милосердя тобі нема,-

Озвавсь тоді Робін Гуд,-

В Барнеській долині буде суд,

Короткий і правий суд!»

І заруку єпископа Робін повів

У Барнеську долину ту ж мить,

І він мусив обідати з ними вночі,

І пиво й вино з ними пить.

І єпископську мантію Крихітка Джон

На зеленій траві розіслав,

І з товстого єпископського гаманця

Триста фунтів відрахував.

«Приємно,-тут Крихітка Джон сказав,-

Дивитись на злото сяйне,

Але неприємно дуже мені,

Що єпископ не любить мене!»

І музикам грати звелів Робін Гуд,

І в одежі його старій

Танцював той єпископ і дуже радів,

Що з лісу вийшов живий.

Три загадки

(Англійська балада)

Був рицар в світі, об’їздив світ –

Шукав собі пари багато літ.

Шляхи його до вдови привели,

Три доньки-красуні у неї були.

«Я був би, вдово, вам добрий зять,

Але ж не знаю, котру з них узять.

Три загадки маю, дівчата, я –

Яка відгадає, та й буде моя:

Що довше за довгий мій шлях сюди

І глибше глибин морської води?

Що дужче од сурми, що битву кінча,

Й гостріше від гострого мого меча?

Зеленіше що, ніж трава-зелена,

Й лихіше за жінку,- хто з вас зна?»

І перша думає, і друга мовчить,

А третя, найкраща, озвалася вмить:

«Кохання довше, ніж шлях твій сюди,

А пекло глибше морської води.

Грім дужчий од сурми, що битву кінча,

А голод гостріший од твого меча.

Зеленіша трутизна, ніж та зелена,

А лихіший за жінку лише сатана».

Отак вона рицарю відповіла

І заміж одразу ж за нього пішла.

А тих, що не вміли відповідать,

І досі в церкві ще не видать.

Як хочеш заміж - заміж, та й квит,

Одгадувать загадки слід як слід.

Чарівна арфа

(Старошведська балада)

Край темного моря він жив не один,

- Яка безмірна печаль!

Двох дочок він мав і дожив до сивин,

- А юності жаль!

Що старша з них чорна була, як земля,

- Яка безмірна печаль!

Молодша - як снігом укриті поля,

- А юності жаль!

Сказала однораз сестра до сестри,

- Яка безмірна печаль!

- Ходімо до моря нічної пори,

- А юності жаль!

Холодна і темна морська течія,

- Яка безмірна печаль!

Скупайся, білішою станеш, ніж я.

- А юності жаль!

Коли ж вони стали удвох на скалі,

- Яка безмірна печаль!

Молодшій у серці поснули жалі,

- А юності жаль!

О сестро, рятуй, визволяй із води –

Віддам я свій черес тобі назавжди!

- І так він зостанеться, сестро, мені,

А ти потопай у морській глибині.

- О сестро, рятуй, не піддайся злобі –

Усе, що лиш маю, віддам я тобі!

- Усе, що ти маєш, лишиться мені,

А ти потопай у морській глибині!

- О сестро, рятуй мене серцем незлим,

А мій наречений - він буде твоїм!

- Однаково він залишиться мені,

А ти потопай у морській глибині!

- Розрадь же ти, сестро, хоч неньку мою,

- Яка безмірна печаль!

Що келих весільний у хвилях я п’ю,

- А юності жаль!

Отцеві скажи і повідай рідні,

- Яка безмірна печаль!

Весілля моє у морській глибині,

- А юності жаль!

Скажи й нареченому, хай не рида,

- Яка безмірна печаль!

Бо в морі постеля - пісок і вода,

- А юності жаль!

Край темного моря музика блукав.

Він бачив, що сталось, і важко зітхав.

Безщасну йому віддала глибина.

Чарівною арфою стала вона.

Він взяв її груди, холодні, як сніг,

І звуки печальні полинули з них.

Він взяв її пальці, тонкі і стрункі,

І в них зазвучали зітхання важкі.

І злоте дівоче волосся взяв він –

Ридало воно і співало, як дзвін.

І взяв він ту арфу, й пішов до двора,

- Яка безмірна печаль!

Де учту весільну справляла сестра,

- А юності жаль!

Аж ось він ту арфу уперше торкнув,

- Яка безмірна печаль!

В сестри на обличчі вогонь спалахнув,

- А юності жаль!

Удруге рука доторкнулася струн,

- Яка безмірна печаль!

І море на берег послало бурун,

- А юності жаль!

І втретє він арфи торкнувся - пора!

- Яка безмірна печаль!

І мертвою впала зрадлива сестра,

— А юності жаль!

(Переклади Леоніда Пєрвомайського - Первомайський Л. Твори в 7-й т., Т.5. З глибини балади народів світу. К., 1986. С.235-278).







На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.