Література західноєвропейського середньовіччя - Висоцька Н.О. 2003
Іспанський романс
Розділ VІІ. Народна лірика середньовіччя
(В народній поезії Іспанії своєрідним еквівалентом балади став самобутній жанр романсу)
Загальновідомим набутком іспанської середньовічної поезії є романс. Насамперед слід зазначити, що романс з’явився досить пізно: не раніше XV ст. - одночасно із першими проявами італійського впливу, котрі віщували майбутню добу Відродження.
Термін «романс» не є жанровим визначенням: спочатку це твір, писаний довгим, чотирнадцятискладовим (за нашим рахунком) віршем, і з асонансом, витриманим від початку до кінця твору. Пізніше довгий вірш поділився на два семискладові, де асонанс сполучає паристі вірші. В одній з праць я знайшов таке визначення: «Романс - це композиція з невизначенної кількості віршів, чи то ліричних, чи то епічних, в тональності від простої і фамільярної до піднесеної й величної». Щодо змісту дехто називає такі романси: історичні, мавританські, лицарські, пасторальні, любовні, сатиричні.
Підручник з історії іспанського письменства чомусь відокремлює романси прикордонні та мавританські, а серед інших, що їх вважає властиво романсами, виділяє чотири групи:
а) романси зі старої історії, що їхній матеріал - Біблія та історія греко-римська;
б) романси з історії самої Іспанії (романси про Сіда, про самих інфантів де Лара, про короля Педро Жорстокого...). Автор книжки вважає ці романси найважливішими. Натомість Борис Ярхо казав про них: «исторические романсы - это те же хроники, для чего-то переделанные в стихи бездарными версификаторами»;
в) романси, базовані на французькому матеріалі (про смерть Альди, про пригоди Лансарота («зламаний спис» - нотифіковане ім’я Ланцелот). (До речі, три перші групи - а вони головні - незаперечно доводять літературне, не фольклорне походження романсів);
г) романси новелістичні й ліричні, досить строкаті щодо своєї тематики. Саме серед цієї групи можна, на мою думку, натрапити на твори, котрі мають непроминальну загальнолюдську вартість. Наводжу два таких анонімних романси в моєму перекладі українською мовою. У першому випадкові збережено первісне написання чотирнадцятискладових віршів, у другому - кожен такий вірш поділено на два семискладові, так що асонанс сполучає ці вірші вже не поспіль, а через один.
Граф Арнальдос
Чи хто чув таку пригоду, що пішов Арнальдос-граф
Ранком на Святого Йвана понад море-океан.
Він ішов на полювання: сокола в руці тримав -
І помітив, що галера йде до берега здаля.
Мала вітрила шовкові, із брокату такеляж,
А моряк, що нею править, вголос пісню заспівав,
Аж спокійне стало море, і зненацька вітер спав,
І спливли наверх рибини, що ховала глибина,
Птахи, що докіл літали, всі на щоглу сіли враз.
І промовив граф Арнальдос - слухайте, що він сказав:
- Прокажи, моряче, пісню, ради Бога, всі слова.
- Та моряк відповідає - відповіт той чує граф:
- Лиш для тих, хто йде зі мною, пісня складена моя.
Тут чуємо наскрізний асонанс на «а»: граф - океан - тримав... Тому що дія відбувається на Святого Івана (наш «Іван Купайло»), можна говорити про якийсь залишок дохристиянських вірувань, а пуанта підказує нагоду навіть і для філософського трактування поезії: мистецтво є не для всіх...
В іншому романсі, що його подаю в пізнішій трансфігурації, також виступає граф - очевидно, не Арнальдос, а якийсь інший.
Романс про Білосніжку
- Така біла, ти, сеньйоро,
Денних променів біліш.
Що, як разом переспати,
Без зброї й не боячись?
Адже я уже сім років
Не скидав оружжя з пліч,
Почорніло мсє тіло,
Геть на вугіль перевівсь...
- Відпочинь, засни, мій пане,
Зброю скинувши, не бійсь:
Граф поїхав полювати
У Леон, до дальніх гір...
Бодай йому пси сказились,
Вбили б соколів орли,
І від гір додому графа
Зсув гірський би приволік.
Як були вони при тому –
І зостав їх чоловік...
- Що ти робиш, Бланка-Нінья,
Зрадницький у тебе й рід?
-Я зачісуюсь, мій пане,
Маючи глибокий біль,
Що мене саму лишили,
Як поїхали в ліси ...
- Ці слова твої, дитино,
Тільки зрада і не більш:
Там внизу іржання чути,
- Може, скажеш, чий то кінь?
- А онде в передпокої.
Чия зброя там лежить?
- Це від мого брата, пане,
Зброю вам дарує він.
- Ну, а спис то чий, дитино,
- Що побачив я відціль?
- Візьми, графе того списа,
Списом тим мене забий,
Бо таку смерть, добрий пане,
Заслужила я собі.
(Качуровський І. Лірика європейського Середньовіччя (Піренейський півострів) / / Вісник КДЛУ, 1999, т.2, № 1. С. 192-193)
Смерть інфантів лари
По дорозі з Канікоси,
У степу Арабіани,
Де чекає дон Родріго
На синів сестри своєї,
В чистім полі Паломарес
Видно юрмище велике –
Миготить блискуча зброя,
Мерехтять щити чудові,
Виступають коні баско.
Прапори, знамена, стяги
Аж горять - на вітрі мають...
«Смерть! - кричить юрба захланна.
Уб’ємо інфантів Лари!
Хай вмирають, якщо ними
Не вдоволений Родріго!»
З ними був Нуньо Салідо,
Їхній добрий вихователь,
Маврів здалеку уздрівши,
До інфантів він промовив:
«О мої кохані діти,
Я б хотів не жити радше.
Щоб не бачить того лиха,
Що його побачить маю!
Краще б вас не доглядав я,
Щоб не знати того горя,
Адже я вас так кохаю,
Що душа у мене рветься!
Невблаганну, неминучу
Смерть для нас приготували!
Не врятує нас утеча
Від юрби захланних маврів.
Думаймо ж не лиш про тіло,
Дбаймо і про нашу душу,
Бо за нашу смерть помститись
Нам самим на маврах треба,-
Хочуть в нас життя купити,
Хай же дорого заплатять!»
Маври близько вже, інфантів
Нуньо міцно обнімає,
Підійшов до Гонсальвіко
І в лице його цілує.
«О мій сину, Гонсальвіко,
Тим печалюсь я найбільше,
Що ридати донья Санча
Буде гірко за тобою,
Дуже ти на неї схожий
І для неї найдорожчий!»
Підступають маври ближче,
Бій страхітний закипає,
На списи ідуть інфанти,
Прикриваються щитами.
«В бій! Сантьяго! В бій! Сантьяго!»;
Так вони волають вголос,
Убивають безліч маврів І
самі в тій битві гинуть.
(Переклад Леоніда Первомайського - Первомайський Л. Твори в 7-й т., Т. 5. З глибини балади народів світу. К.: 1986. С. 235-278).