Українська література XI—XVIII ст. - Білоус П. В. - 2010

Вертепна драма - Барокова доба (друга половина XVI-XVIII ст.)

Новорічний обрядовий цикл в українців багатий і різноманітний з погляду ритуалізації та словесного мистецтва. Вертепна драма, яка з'явилася в Україні у XVII ст., доповнила обрядо- дійство новими мотивами, образами, художніми елементами. У цьому полягає важливе значення вертепу, який поєднав народну культуру з християнськими традиціями, внаслідок чого виникло і тривалий час функціонувало самобутнє явище у народному побуті України.

Коротко про основне

1. Вертеп (власне, печера, де, за Євангелієм, народився Христос) — це драматична гра, у якій ролі виконували ляльки. Він виник приблизно в середині XVII ст. (тексти драми відомі лише із XVIII ст.). Вертепні вистави розігрували на різдвяні свята. Тексти до вистав створювали переважно в середовищі школярів, вони ж і були вертепниками.

2. Сценарій вертепу поділяється на дві дії. Перша з них перегукується з мотивами різдвяної шкільної драми: тут розігрується легенда про народження Ісуса Христа і втечу святого сімейства з Віфлеєма. Друга дія — комічна, вона складається з кількох десятків сцен, часто не пов'язаних між собою сюжетом, лише іноді — персонажами. Композиція вертепної драми — це поєднання окремих ситуацій, що дає змогу постійно підтримувати увагу та інтерес глядачів.

3. Різдвяна частина драми зосереджується на перипетіях, пов'язаних із народженням Сина Божого, поклонінням волхвів, винищенням немовлят у Віфлеємі за наказом царя Ірода. Колорит цієї частини вистави визначало не тільки уведення соціально гострих сцен, а й вигляд самих персонажів: Ірод зовні нагадував поміщика, Рахіль була у плахті і запасці, Йосип — у свитці та чоботах. Прийом травестії надавав виставі національного колориту.

4. Друга дія вертепної вистави має світський характер. Швидка зміна численних персонажів, що співали, танцювали, жартували, билися, цілувалися, галасували, ворожили, пили горілку,

створювала веселе, динамічне видовище. Персонажі відображали соціально-етнічну структуру української спільноти XVIII ст., а в їх зіткненнях відображалися тогочасні суспільні відносини.

5. Засобами комізму у вертепі є: а) комізм ситуацій; б)к омізм персонажів; в) мовний комізм (комічні діалоги, перекручування слів, каламбур). Персонажі загалом змальовані схематично, кожен з них діє згідно зі своїм становим, соціальним, віковим статусом.

6. Вертепна драма була популярною і впродовж XIX ст., зафіксовано її вистави і в XX ст. Цей жанр мав вплив на творчість І. Котляревського П. Куліша, І. Карпенка-Карого, М. Кропивницького, М. Старицького, М. Куліша, А. Любченка, Вал. Шевчука.

До джерел

Знайти і прочитати

Білецький О. Зародження драматичної літератури на Україні // Білецький О. І. Зібрання праць: У 5-ти т. — К.: Наукова думка, 1965. — Т. 1.

Вертеп // Українська література XVIII ст. — К.: Наукова думка, 1983.

Вертеп І/ Українці: народні вірування, повір'я, демонологія. — К.: Либідь, 1991.

Грицай М. С. Українська драматургія XVII—XVIII ст. — К.: Вища школа, 1974.

Перетц В. Ляльковий театр на Русі: історичний нарис // Матеріали до вивчення історії української літератури: У 5-ти т. — К.: Рад. школа, 1959. — Т. 1.

Сулима М. Українська драматургія XVII—XVIII ст. — К.: Фоліант, 2005.

Федас Й. Український народний вертеп. — К.: Наукова думка, 1987.

Франко І. До історії українського вертепу XVIII в. // Франко

І. Зібрання творів: У 50-ти т. — К.: Наукова думка, 1980. — Т. 36.

Хрестоматія давньої української літератури / За ред.

О. Білецького. — К.: Рад. школа, 1967.

Швець І. Вертеп як феномен християнства // Київська старовина. — 1996. — № 2—3. — С. 34—46.

Думки авторитетів

В. ПЕРЕТЦ. Ляльковий театр на Русі. Про час появи вертепу в Південній Русі ми не маємо ніяких відомостей; але в XVI ст. він уже існував, і до цього часу належить перше про ньогоповідомлення. Є. Ізопольський, що описав вертепну виставу, бачив у Ставищах один вертеп, що мав напис: „Року Христосового 1591 збудованы” (...).

Мандрівні бурсаки носили вертеп по містах і містечках, знайомлячи з ним народні маси. Такі бурсаки зайшли одного разу (в 1770 роках) до прадіда Г. П. Галагана в його маєток Соки- ринці, Прилуцького повіту, Полтавської губернії. Гостинно прийняті, вони влаштували в нього вертеп і передали текст і музику.

На жаль, Г. П. Галаган не повідомив повного тексту, а подав лише докладний його переказ. Однак Μ. І. Петров мав можливість зіставити текст Галагана з відомим раніше текстом М. Маркевича. Решта матеріалів дає або короткі перекази, або уривки, а то — лише згадки про колись бачену вертепну виставу, яку часом виконують ляльки, а не люди.

Вертепна п'єса ділиться на дві частини — духовного і світського характеру; перша — звичайна різдвяна містерія, друга — веселі інтерлюдії, що виділилися з її складу.

Сам вертеп-театр, де відбувається вистава, за описом Г. П. Галагана, має вигляд невеличкого будиночка, поділеного на два яруси; „за задньою стіною цього будиночка діє захований виконавець вистави; він водить ляльки і фігури по прорізаних доріжках в підлозі театру і говорить за них різними голосами, відповідно до ролей дійових осіб. Весь вертеп має 2 аршини [аршин — 71 см] заввишки і 1,5 аршина завширшки”. Верхній ярус його, як в польському та білоруському вертепах (тобто в шопці і бетлейці), присвячений зображенню святого сімейства і діям, якими супроводжується поява Христа; в нижньому зображується доля Ірода та ряд сцен із малоруського народного життя.

Матеріали до вивчення історії української літератури: У 5-ти т. — К.: Рад. школа, 1959. — Т. 1. — С. 508— 509.

І. ФРАНКО. До історії українського вертепу XVIII ст.

Лишаючи на боці неважне для моєї спеціальної теми питання, чи біблійна часть українського вертепу була справді перекладом якогось латинського чи німецького тексту, я зверну увагу ось на які моменти, що промовляють на мій погляд за рівночасним з польською шопкою або навіть старшим повстанням вертепу.

1) Текст українського вертепу Маркевича — Галагана ані в біблійній часті — поминаючи однаковість сюжету, — ані в побутовій не має майже нічого спільного з жодним із відомих досі польських текстів. Сей текст одначе не старший, але й не пізніший половини XVIII в. Та це не була перша поява вертепу на Україні. Текст вказує на те, що в XVIII в. була у нас відміна, старша редакція вертепної драми, де основа (релігійна драма) була польська, а в другій часті домінувала українська мова, та обік неї значне місце займала білоруська. Парости того первісного вертепу заховалися досі в переробках у численних польських, українських та великоруських вертепних драмах. З сього можна би заключити, що сей первісний вертеп повстав не в центральній Польщі, а власне на території, де стикаються три національності — польська, українська та білоруська.

2) Деякі безсумнівні вказівки позволяють посунути час повстання нашого вертепу на другу половину XVII в. Правда, та вказівка, на яку звернув увагу Драгоманов, має значення non antequod, себто вказує час, перед яким не могла повстати вертепна драма Маркевича. Він звертає увагу на співанку Запорожця і тій драмі: „Та не буде лучше, та не буде краще” і т. д. Цю співанку знає автор „Исторіи Руссов” і оповідає, що її зложили козаки в часи Чорної ради в Ніжині, на якій чернь побила дуків. Це досить можливо, хоч „Исторія Руссов” як джерело для того часу досить сумнівна. Далеко важніше те, що вертеп уже в другій половині XVIII в. був відомий у Сибіру, куди його занесли українці. Текст того вертепу заховав і досі прикмети української мови та українського віршування; він затратив майже зовсім другу часть — комічні, побутові сцени, але перша часть, біблійна, виявляє редакцію зовсім відмінну і старшу від тексту Маркевича — Галагана.

3) Саме слово „вертеп”, відоме полякам ще в XVI в. в значенні яру, пропасті, появляється в польськім письменстві в XVI в. в значенні театрального приладу.

Матеріали до вивчення історії української літератури: У 5-ти т. — К.: Рад. школа, 1959. — Т. 1. — С. 525— 526.

О. БІЛЕЦЬКИЙ. Зародження драматичної літератури на Україні. Сказати, що вертеп — один із видів лялькового театру, — значить сказати ще дуже мало. Театр маріонеток — багатогранний. Схід особливо полюбив театр тіньовий — китайські тіні; театром маріонеток у власному розумінні цього слова називається театр, де ляльками керують згори за допомогою дротиків; у театрі „Петрушки”, поширеному в Росії, ляльками керують знизу за допомогою трьох пальців, просунутих у голову і в рукава ляльки; у театрі фантошів ляльок або привішують до стелі за нитки, або керують ними за допомогою механізму і т. д. Своєрідність вертепу полягає в тому, що в ньому ляльками керують знизу за допомогою дротиків, просунутих крізь прорізи у підлозі вертепного театру, що має звичайно вигляд невеликого двоповерхового будиночка, два аршини заввишки і півтора завширшки. У верхньому ярусі вміщується іноді зображення святого сімейства і немовляти Христа, що лежить у яслах; тут відбуваються сцени поклоніння пастухів і волхвів; у нижньому ярусі відбувається світська частина вистави — драма Ірода і потім побутові сцени інтермедійного характеру. Іншою своєрідною рисою українського вертепу, так само як і аналогічних йому польських фактів, є те, що в ньому ми маємо єдиний випадок злиття лялькової п'єси з церковною драмою — двох різнорідних елементів, що ніколи не змішувалися один з одним протягом всієї своєї історії аж до XVII ст., до якого, очевидно, і належить перша поява вертепу на Україні. Але про перші роки його існування, так само як про місце його народження, ми нічого позитивного не знаємо. Спроба вивести його з Польщі виявилася марною, бо найстаріші відомості про польський вертеп належать до тих же часів, що і відомості про український, тобто до кінця XVII і початку XVIII ст. У XVIII ст. вертеп був уже в Україні поширеним і улюбленим народом видом театру.

У двох частинах цієї драми набереться до 40 дійових осіб — ляльок, одягнених то в умовні костюми, які, мабуть, йдуть від шкільного театру, то в національний одяг. Серед перших, крім Ірода, — три волхви, так само, як і він, в парчевих кунтушах, з коронками на головах (звичайно, вони зв'язані разом і так з'являються на сцену; ангели; сатана — чорний, з хвостом та крильцями кажана, з великими рогами і вугликом у роті, на руках пучки з кігтями, очі конячі; Смерть; Рахіль, що плаче по дітях своїх; воїни зі списами, в шоломах та панцирах та пастухи, одягнені в звичайні селянські кобеняки з відлогами. Серед других — уся галерея типів інтермедій, що дійшли і не дійшли до нас: дід і баба, москаль, циган, угорець, поляк, єврей, єврейка, шинкарка Хвеся, селянин Клим та його жінка, дяк, дід Савочка та ін., а серед них головна, майже героїчна особа — Запорожець, найбільша з усіх ляльок, у синьому жупані і широких червоних шароварах, з бандурою за спиною і оселедцем на бритій голові — щось подібне до славетного Мамая, постаті, улюбленої безіменними живописцями нашими XVIII—XIX ст. Крім людей, для п'єси потрібні тварини: ягня, яке дарують немовляті Христу, гадюка, що жалить Запорожця, свиня, якою Клим сплачує дякові за навчання сина, циганська шкапа і т. д. Ніяких декорацій і бутафорії для вистави непотрібно, крім хіба трону Ірода, дзвоника на нижньому поверсі для того, щоб можна було дати сигнал починати виставу, та свічок, що їх запалюють на верхньому поверсі біля уявних ясел. За сценою — хор, який співає молитви та духовні канти, і музикант із скрипкою, під яку ляльки співають і танцюють; саме там, за стінкою будиночка, схований виконавець (один чи двоє), що рухає ляльки і говорить на різні голоси, відповідно до їх ролі. Така нескладна обстановка драми (...).

Крім відгомону духовних драм та шкільних інтермедій, у вертепній драмі чуються відгуки народних пісень, гумористичних анекдотів і примовок: все це, так само, як і центральна, обвіяна деяким романтизмом персона Запорожця, сприяло тому, що вертепна драма мандрівних школярів перетворилася в загальнонародну у тому ж самому, якщо не в більш точному, розумінні цього слова, яке ми застосовуємо, наприклад, до „Царя Максиміліана” та інших драм російського простонародного театру. Але дух солдатської казарми, що весь час дається взнаки в рамках старої житійної легенди „Царя Максиміліана”, зовсім не відчувається у вертепі. Виходячи з поміщицьких будинків і заможних хат на сільські та міські ярмарки, вертеп ще у 60-х роках минулого століття [XIX ст.] розігрувався у київських балаганах і ще довше тримався на Галичині; у 20-х роках [XX ст.] ще подекуди і на Україні були якщо не антрепренери, то хранителі та аматори вертепної драми. Безперечно, під українським впливом утворюється російський вертеп і білоруська „бетлейка”; видозмінюючись, вертеп пройшов тріумфальною ходою по всій території колишньої російської імперії, і сліди його знайдено було навіть у далекому Сибіру. В 900-х роках, у зв'язку із загальним пожвавленням інтересу до лялькового театру, що привело і на заході, і в Росії до спроб його відродження, про вертеп заговорили не лише історики, а й художники, і поети, і аматори театру. У нас були вже спроби художнього відтворення мотивів вертепної драми, наприклад, у П. Куліша в його „Іродовій мороці”; ці спроби повторюватимуться, і, безсумнівно, вертепові як українській формі всесвітнього лялькового театру в майбутньому українському мистецтві випаде роль не тільки історичного спогаду.

Білецький О. Зародження драматичної літератури на Україні // Білецький О. І. Зібрання праць: У 5-ти т. — К.: Наукова думка, 1965. - Т. 1. — С. 347—351.

М. СУЛИМА. Українська драматургія XVII—XVIII ст.

Автори вертепу адаптували для лялькової вистави не всі традиційні сюжети Різдвяної драми, наприклад, зовсім обійдена увагою втеча Святого Сімейства до Єгипту. Окремі ж сюжети Різдвяної драми були відтворені досить детально, особливо сюжет про Ірода. Поруч із показом спокійних богобоязливих

пастухів та загадкових величних царів-волхвів, які схилили коліна перед новонародженим Спасителем, особливе враження на глядачів мав справити підступний жорстокий персонаж — цар Ірод, який своїм лютим наказом убити всіх немовлят у Віфлеємі примушував стискатися кожне живе серце. Сюжет про Ірода автори вертепу доповнюють історією Рахілі. У Євангелії від св. Матвія (2:18) Рахіль згадується в посиланні на пророцтво Єремії: „Чути голос у Рамі, плач і ридання та голосіння велике: Рахіль плаче за дітьми своїми, і не дається розважати себе, бо нема їх...”. Образ нещасної Рахілі, яка плаче над убитою безневинною дитиною, автори вертепної драми „укрупнюють”. Материнське горе простої віфлеємської жінки стає трагічним нагадуванням про старозавітну заповідь „Не вбий”, яку віроломно порушує цар Ірод, забувши про кару за злочин...

Сулима М. Українська драматургія XVII—XVIII ст. — К.: Стилос, 2005. — С. 159.

Варто знати й це

„Іродова морока” Пантелеймона Куліша

У 1879 р. український письменник Пантелеймон Куліш (1819—1897) написав „святочное представление на малорусском языке” — п'єсу „Іродова морока”. Дія відбувається на початку XVIII ст. У своєму монолозі Ірод нахваляється, що йому вдалося закувати в кайдани Правду, що віднині він радиться тільки з Чортом. Однак Чорта не боїться Гайдамака (він нагадує Запорожця із вертепної драми). Жид сповіщає Іродові про народження у Віфлеємі Сина Божого. Ірод погрожує знищити немовля, але Жид попереджає, що „вже його запорожці муром обступили”. Тоді цар Іудеї наказує своїм воїнам (сердюкам) різати всіх маленьких дітей, проте шукати їх вони мають в Україні, бо тільки тут може народитися Завзятий. Сердюки вирушають виконувати наказ Ірода. Вбігає Смерть і приносить ще одну звістку: „випущено Правду”, і зробив це Гайдамака. Прибігає Чорт і розповідає, що з переляку порозбігалися чорти з пекла. Він благає, щоб Ірод послав своє військо, яке б навело порядок. Однак з'являється Гайдамака. Чорт наказує музикам грати, від чого Гайдамака починає танцювати. Танець виснажує його, він падає і засинає. Уся нечисть накидається на нього, але він приходить до тями і перемагає ворогів. Гайдамака дарує життя тільки Іродові та Кривді, вигадавши для них кару: „Щоб дивилися очима на людськую волю”.

„Вертеп” на нові теми

У 1907 р. в газеті „Рада” під псевдонімом Старенька муха українська письменниця Людмила Старицька-Черняхівська (1868—1941) опублікувала „старинну містерію на нові теми”. Називалася вона „Вертеп”, у творі йшлося про події початку XX ст. Як і в класичному вертепі, в ремарці говориться, що „сцена поділена на дві частини: угорі одбуваються високі події, на нижньому поверсі — події подлі”. Письменниця вдалася до радикального осучаснення твору: на сцену виведено пастухів у „demi-сезонних костюмах”, у творі згадано про електричний дріт, есерів, Столипіна. Три царі виходять, несучи в руках газети „Новое время”, „Кіевлянинъ” та „Московскіе вѣдомости”, Ірод — „старий вельможа в окулярах”, він разом із Сатаною танцює кек-вок; хор за лаштунками співає:

Та немає краще, та немає лучше,

Як у нас на Росії,

Що немає думи, що немає волі,

Не буде й автономії!

Напередодні семінарського заняття

План

1. Походження та особливості побутування вертепу.

2. Композиція вертепної драми.

3. Мотиви та образи різдвяної частини драми. .

4. Засоби гумору, гротеску, сатири в другій частині драми.

5. Історична доля вертепу.

Методичні поради:

1. Для глибокого осмислення специфіки вертепної драми прочитайте її сценарний текст.

2. Опрацюйте наукові джерела, які розкривають особливості вертепної драми, а також відповідний розділ у навчальному посібнику.

3. Систематизуйте вивчений матеріал і складіть тези виступу на семінарському занятті до кожному пункту плану.

4. У тексті вертепної драми відшукайте епізоди, які ілюструють види комізму: комізм ситуацій, комізм персонажів, мовний комізм.

5. Пригадайте з історії української літератури твори, які певним чином перегукуються із сюжетом, персонажами, художніми прийомами вертепної драми.

Перевірте себе

Варіант І

1. З'ясуйте семантику терміна „вертеп”.

2. Порівняйте епізоди із першої частини вертепу з відповідними місцями у Євангелії.

3. Виявіть у п'єсі І. Котляревського „Москаль-чарівник” мотиви, образи, сюжетні елементи, притаманні вертепній драмі.

Варіант II

1. Поясніть, у чому полягає зв'язок другої частини вертепної драми з усною народною творчістю.

2. Згрупуйте персонажів вертепної драми за характером їх зображення.

3. Порівняйте зміст вертепної драми із п'єсою „Вертеп” Вал. Шевчука.