Українська література XI—XVIII ст. - Білоус П. В. - 2010

Термінологічний словник - Додатки

Автентичність (грец. authentikos — справжній, достовірний) — оригінальність, вірогідність тексту на підставі безпосередніх даних.

Автограф (грец. autos — сам і graphö — пишу) — власноручний рукописний текст певного автора, первісний рукопис давнього часу.

Агіографія (грец. hagios — святий і graphö — пишу), житіє — літературний жанр, призначений для розповіді про святого; житіє святого.

Азбуковник — своєрідний довідник, у якому за алфавітним принципом розташовано певні повідомлення (наприклад, біблійна символіка).

Акафіст (грец. akathistos, букв. — несідальний (спів)) — гімн на честь Ісуса Христа, Богородиці чи святого, який виконували стоячи. Складався із зачину (кукулія), 12-ти більших строф (ікосів) і 12-ти менших строф (кондаків), які чергувалися під час виконання.

Алегорія (грец. alios — інший і agoreuo — говорю) (інакомовлення) — художній спосіб двопланового зображення. Часто застосовували у давніх творах (проповіді, притчі, повчання).

Альманах (нім. Almanach, від лат. almanachus — збірник прогнозів) — літературний збірник, упорядкований за певною тематикою або жанрами. Був поширений у давні часи („Ізборник”, „Золотослів”, „Маргарит”, „Златоструй” та ін.).

Ампліфікація (лат. amplificatio — збільшення, прикрашання) — стилістичний прийом, який полягає у нагромадженні однакових тропів, однотипних виразів чи синтаксичних елементів із метою підсилення виразності художньої мови.

Анімізм (лат. anima —душа) — віра в існування душ, духів, уявлення про природу як живу душу.

Апокриф (грец. apokryphos — схований, таємний) — оповідання легендарного характеру про осіб і події з біблійної історії, які не входять у канонічний текст Святого Письма.

Апракос — текст Нового Завіту.

Архетип (грец. arche — початок і typos — слід, відбиток) — прообраз, пер вісний образ, ідея, давній взірець колективної підсвідомості, який існує у пам'я ті поколінь і може розгортатись в усній та писемній формі у вигляді символів.

Аскеза (грец. askesis — вправа, подвиг) — спосіб життя, який полягає у надзвичайній стриманості, помірності, відмові від життєвих благ та насолод заради здобуття містичних знань і надприродної магічної сили.

Афоризм (грец. aphorismos — визначення) — короткий вислів, узагальнене судження, виражене в лаконічній, влучній формі (давній збірник афоризмів — „Бджола”).

Байка — ліро-епічний твір у віршах чи прозі, пов’язаний із повчанням, моралізаторством, основним художнім засобом якого є алегорія.

Бароко (італ. Ьагоссо, букв. — дивний, химерний) — стиль у літературі

XVI—XVIII ст., якому властиві підкреслена урочистість, пишність, ускладненість образів, декоративність.

Біблеїзм — вживане у художньому тексті слово чи вислів із Біблії.

Біблія (грец. biblia — книжка) — збірник релігійних і світських творів, які належать давньоєврейській та ранньохристиянській літературі.

Буколіка (грец. bukolikos — пастух) — твори, у яких зображено ідеалізоване сільське життя на природі.

Бурлеск (лат. burlesque, від burla — жарт) — жартівлива поезія, комічний ефект у якій досягається внаслідок того, що серйозний зміст викладено навмисно грубо, зниженою мовою, або того, що про буденне сказано піднесено.

Буфонада (італ. buffonata — блазнювання) — жартівлива, смішна вистава або манера гри (інтермедія, фарс, водевіль, побутова частина вертепної драми).

Вертеп — популярний в Україні у XVII—XIX ст. пересувний ляльковий театр.

Геральдичний (середньолат. heraldus — оповісник) вірш — твір, що пояснює значення гербів держави, міста, роду.

Гомілетика (грец. homileö — спілкуватися з людьми) — розділ курсу риторики, що розкривав теорію і практику проповідницької діяльності (складання та проголошення проповідей).

Грамота — вид ділових документів X—XVII ст. у східних слов’ян.

Гротеск — тип художньої образності, оснований на парадоксі, карикатурному перебільшенні зображуваних рис людини або певних явищ.

Гумор — різновид відображення смішного, кумедного в життєвих явищах та людських характерах.

Декламація (лат. declamare — вправлятися у красномовстві) — віршований твір, що виконували під час різдвяних чи великодніх свят.

Діалог (грец. dialogos — бесіда, розмова) — віршований твір на релігійну чи історичну тематику, побудований за принципом розмови двох осіб.

Діаріуш (польс. diariusz — щоденник) — різновид щоденника, нотатки, зроблені певною особою про факти свого життя у відповідному соціальному і національному контексті, своєрідний психологічний портрет автора, свідчення його ментальності, інтелекту, смаку.

Драма (грец. dräma — дія) — родовий різновид літератури, який художньо моделює життєві колізії за відсутності авторських характеристик дійових осіб.

Духовні вірші — релігійна лірика, яку створювали церковні діячі, а також учні шкіл, мандрівні дяки, лірники, адаптуючи книжні псалми і канти до розуміння пересічного слухача.

Елегія (грец. elegos — скарга, плач) — ліричний жанр, основною темою якого є сумні роздуми про долю, становище у суспільстві, стосунки між людьми.

Емблема (грец. emblema — вставка) — художній прийом у бароковому мистецтві, принцип барочного метафоризму, що полягає в унаочненні абстрактних понять, специфічній символізації (емблеми чеснот, правосуддя, релігійних цінностей тощо).

Епіграма (грец. epigramma — напис) — короткий за обсягом, дотепний за спрямуванням, дошкульний за змістом твір.

Епістола (грец. epistole — лист) віршована — ліричний жанр, послання або лист у віршовій формі.

Євангеліє (грец. euangelion — добра звістка) — жанрове визначення перших чотирьох книг Нового Завіту.

Єресь (грец. hairesis — вибір, єресь) — відступ від загальноприйнятих поглядів, правил, положень. В Україні виникла у XIV—XV ст. унаслідок критичного ставлення до постулатів християнської віри та обрядовості.

Житіє — епічний повчальний твір із розвинутим сюжетом, побудованим на матеріалі біографії реальних або легендарних осіб, котрих християнська церква проголосила святими.

Іконографічний канон — правила створення у літературному творі образу центрального героя, наділеного доброчинністю і покірністю Божій волі.

Інвектива (лат. invectiva (oratio) — лайлива (промова)) — різкий, гнівний виступ, який звинувачує когось або спрямований проти чого-небудь.

Інтермедія (лат. intermedius — проміжний, середній) — невеликий за обсягом розважальний драматичний твір переважно комічного характеру, який виконували між діями шкільної драми.

Іронія (грец. еігОпеіа, букв. — удавання) — насмішка у прихованій, удаваній формі.

Ісихазм (грец. hesychia — спокій, безмовність) — ідеологія православної церкви, вчення про спосіб досягнення стану блаженного спілкування з Богом.

Історичний вірш — вірш, у якому змальовано конкретні події минулого або осмислено історію загалом.

Казання — див.: Проповідь.

Канонічний (грец. canon — правило, норма) текст — текст, обов’язковий для користування у незмінному варіанті (наприклад, біблійний канонічний текст).

Кант (лат. cantus — спів, пісня) — вид давньої величальної пісні, яку виконував хор без музичного супроводу у святкові дні.

Кирилиця — абетка, що мала 43 літери: 24 — візантійського (грецького) алфавіту і 19 — для передавання фонетики слов'янських мов.

Козацькі літописи — історико-літературні твори, що виникли у козацькому середовищі і виражали його ідеологію, бачення історичних подій.

Компіляція (лат. compilatio — крадіжка, грабіж) — неоригінальна, несамостійна літературна праця, поширена у давні часи, зокрема у літописанні, різноманітних белетристичних та дидактичних збірниках.

Курйозні (франц. curieux — цікавий) вірші — поширені у XVII ст. вірші, у яких перевагу надавали версифікаційній вигадливості, формальним прийомам (наприклад, акростихи, фігурні вірші та ін.).

Лірика — рід художньої літератури, який виражає внутрішнє життя людини (переживання, враження, емоції, настрої), є суб'єктивним вираженням почуттів, ліричного Я.

Літопис — історична проза, в якій розповіді про історичні події розташовані у хронологічному порядку.

Літописне оповідання — розповідь, що спирається на факт (факти) і позначена розгалуженим сюжетом, авторською інтерпретацією певних подій.

Літургія (грец. leiturgia — служіння) — християнське богослужіння.

Манускрипт (лат. manuscriptum — рукою написане) — давній рукопис.

Мартиролог (грец. martyros — мученик і logos — слово) — жанр християнської дидактичної літератури про святих та мучеників за віру (наприклад, „Мінелогій” („Місяцеслов”)).

Медієвістика (лат. medium aevum — середній вік) — галузь історичної (і літературної) науки, що вивчає середньовіччя.

Мемуари (лат. memoria — пам'ять) — жанр, близький до історичної прози, наукової біографії, документальних історичних нарисів, нотатки про події минулого, свідком чи учасником яких був автор.

Мінея (грец. minea — місячний) служебна (Часослов) — хронологічно впорядковані тексти церковних відправ на кожен день місяця, серед яких особливе літературне значення мали поетичні та образні, емоційно наснажені тексти пісень.

Міракпь (лат. miraculum — чудо) — жанр середньовічної віршованої драми на агіографічні сюжети.

Містерія (грец. mistSrion — таємниця, таїнство, обряд) — середньовічна європейська драма XIV—XVI ст. на біблійний сюжет, яку розігрували у святковий день (Різдво, Великдень).

Мораліте (франц. moralitee, від moralis — моральний) — драматичний твір повчального характеру з алегоричними дійовими особами на морально-етичну тематику.

Ода — вірш, написаний в урочисто-патетичній формі, присвячений видатним особам чи важливим подіям.

Ораторська (лат. orator, від ого — говорю) проза — церковне красномовство, що оформлене у жанрі проповіді, призначене для проголошення (як елемент служби Божої) і читання (збірники проповідей).

Палеографія (грец. palaios — давній і graphö — пишу) — допоміжна історико-філологічна дисципліна, що вивчає давні рукописи, переважно письмо (спосіб написання, форму літер, особливості матеріалу, на якому писали, тощо).

Палея — скорочений виклад старозавітної історії. В Україні були поширені Історична Палея, Тлумачна Палея, Хронографічна (повна і коротка) Палея.

Паломник (прочанин) — мандрівник до святих місць, який за традицією приносив із собою гілочку пальми.

Паломницька проза — див.: Ходіння.

Панегірик (грец. panegyrikos logos — урочиста промова) — жанр ораторської і поетичної творчості, похвальне слово на честь видатних осіб.

Паремійник — старозавітний текст.

Пародія (грец. parodia, букв. — пісня навиворіт) — сатиричний або гумористичний твір, що імітує творчу манеру письменника чи окремого твору з метою його висміяти.

Пастораль (лат. pastoralis — пастуший) — жанр, який оснований на зображенні ідилічного сільського і пастушого життя на природі.

Патерик (грец. Paterikon, від pater — батько) — збірник оповідань церковно-релігійного змісту про життя ченців певного монастиря.

Патерикове житіє — життєпис синайських, єрусалимських, києво-печерських ченців.

Плач (лямент, тренос) — ліричний жанр оплакування, літературна стилізація голосіння з трагічного приводу.

Повідомлення — лаконічний виклад (1—2 речення) факту, що містить часово-просторову інформацію.

Повчання — літературний жанр із виразною морально-дидактичною метою, яка розгортається у формі риторичних настанов, підкріплених авторитетними писемними джерелами.

Поетика — навчальна дисципліна в давніх школах, що передбачала викладання правил віршування, складання драматичних творів та використання у літературі різноманітних художніх прийомів.

Полеміка — суперечка, зіткнення різних поглядів у процесі обговорення будь-яких питань.

Полонізм (лат. polonus — польський) — слово чи вислів, які запозичені з польської мови або стилізовані під польську мову.

Послання — різновид епістолярного жанру; твір, який за формою та вказівкою на адресата нагадує епістолу, а за змістом та публіцистичним викладом відтворює актуальні проблеми свого часу.

Притча — алегоричне оповідання про людське життя з яскраво висловленою мораллю.

Пролог (грец. pro — передмова і logos — слово) — збірник стисло викладених житій святих, розташованих у календарному порядку відповідно до церковних свят (наприклад, „Синаксар”),

Проповідь (казання) — жанр ораторсько-публіцистичної прози в давній літературі; твір урочистого або релігійно-повчального характеру.

Протограф (грец. prötos — перший igraphö — пишу) — первісний текст, на який опираються пізніші списки та варіанти цього тексту.

Псалом (грец. psalmos — пісня) — пісня релігійного змісту.

Псалтир — збірник релігійних пісень та гімнів (псалмів).

Псевдонім (грец. pseudönymos — несправжньо іменований) — вигадане ім'я, яким із певних причин маркують літературний твір.

Редакція (лат. redacnus — приведення до ладу) — різновид тексту (варіант) літературного твору, який з’являється внаслідок зміни автором або кимось іншим його обсягу, ідейно-художнього змісту або стилю.

Реформація (лат. reformatio — поліпшення, перетворення) — релігійний рух другої половини XVI — першої половини XVII ст. у Західній та Центральній Європі, що набрав форми боротьби проти католицької церкви.

Риторика — наука красномовства. У давніх школах була обов’язковою навчальною дисципліною.

Рококо — стиль у європейському мистецтві та літературі XVIII ст., якому властиві вишуканість, примхлива декоративність, уникання антитези; стиль розвинувся під впливом модифікації бароко.

Романс — сольна лірична пісня про кохання.

Сатира (лат. satira, від satura — суміш) віршована — ліро-епічний жанр із настановою на викривальне засудження сміхом суспільних явищ або моральних рис людей.

Секуляризація (середньолат. saecularis — світський, нецерковний) — вивільнення художньої свідомості від релігійного світогляду, прагнення до світської тематики у змалюванні дійсності.

Силабічне (грец. syllabe — склад) віршування — система віршування, що характеризується рівною кількістю складів у рядках (11, 13), парним римуванням, наявністю цезури; поширена в українській поезії XVI—XVIII ст.

Силабо-тонічне віршування (грец. syllabe — склад і tonos — тон) — система віршування, якій властиве рівномірне чергування наголошених і ненаголошених складів у рядку, однакова кількість складів у римованих рядках.

Синаксар (Місяцеслов) — збірник житій.

Сказання — розповідь про дійсні події, викладені образно, у художньо му стилі.

Список — рукописна копія певного твору, його варіант.

Стихира — церковна пісня; зазвичай це спів на мотиви спершу озвучено го вірша із Псалтиря.

Титла — спеціальний значок скорочення у частовживаних словах.

Травестія (італ. travestire — перевдягати) — переробка серйозного, часто героїчного або біблійного, сюжету твору на смішний лад.

Трагікомедія — драматичний твір, у якому подано елементи трагедії і комедії.

Устав — близький за формою до візантійського унціального, тобто одновимірного, тип письма IX—XI ст.

Фарс (лат. farsio — начиняю, наповнюю) — вид народного театру і літератури, в якому органічно поєднувалась гостра комедійність із життєвими реаліями.

Фацеція (лат. facetia — жарт, дотеп) — смішне коротке оповідання, побудоване на основі анекдоту з дотепною кінцівкою, створене бурлескним стилем.

Філософський вірш — вірш, спрямований на філософське осмислення світу, вияв філософських поглядів ліричного героя.

Ходіння („хоженіє”) — твір, у якому паломник (мандрівник до святих місць) розповідав про побачене і почуте в далеких краях.

Хроніка (грец. chronika — літопис) — вид історико-мемуарної прози, для якої властиве ведення записів про історичні події в хронологічній послідовності.

Хронограф (грец. chronos — час і graphö — пишу) — зведений огляд найважливіших історичних подій, зроблений на основі візантійських джерел та біблійних легенд.

Четья Мінея — збірник житій, легенд, повчань на кожен день, призначених для літургійного або індивідуального читання.

Шкільна драма — жанр драматичної літератури, який творили в Україні в XVII—XVIII ст. викладачі та студенти тогочасних шкіл та колегіумів.

Шкільний театр — театральна практика (написання сценаріїв, режисура, вистави) в українських школах XVII — XVIII ст.

Щоденник (журнал, діаріуш) — літературно-побутовий, мемуарно-автобіографічний жанр, складений на основі явищ реального життя конкретної людини (щоденники подорожні, родинні, індивідуальні, історико-побутові, автобіографії).