Ігри в які можна грати та заробляти крипту не вкладаючи власні кошти
Можешь майнити крипту навіть з телефону. Заходь швидше поки активація майнера безкоштовна
Українська література XI—XVIII ст. - Білоус П. В. - 2010
Діапазон історико-літературних асоціацій - Особливості пізнання і розуміння давнього тексту - Наодинці з давньою словесністю
Читаючи давні твори, сучасний читач тримає у своїй свідомості і художній досвід української літератури XIX—XX ст., тому закономірно, що у нього в процесі сприйняття літературного слова давнини виникають асоціації, пов’язані з творами новочасного письменства. Можна змоделювати такі рецептивні ситуації, коли мотиви, образи, сюжети давніх словесних пам’яток ведуть до певних зіставлень і порівнянь із творами, що з’явились у нових історичних обставинах.
Наприклад, в „овруцькому епізоді“ в „Повісті минулих літ“: „У рік 6485 (977) пішов Ярополк на Олега, брата свого, на Деревлянську землю. І вийшов супроти нього Олег, і приготувались вони обидва до бою, і коли зітнулися війська, переміг Ярополк Олега. І побіг тоді Олег з воями в город, що зветься Вручий. А був міст через рів до воріт городських, і люди, давлячи один одного, спихнули Олега з мосту в урвище. І падало багато людей з мосту, і подавили тут і коней, і людей.
І ввійшовши Ярополк у город Олегів, узяв волость його і послав шукати брата свого. І, шукавши, його не знайшли, та сказав один древлянин: „Я бачив учора, як спихнули його з моста“. І послав Ярополк шукати його. І волочили трупи з рову од ранку й до полудня, і знайшли Олега насподі під трупами, і, винісши, поклали його на коврі. І прийшов Ярополк до нього, і плакав, і сказав Свенельду: „Дивись, адже ти сього хотів“. І погребли Олега на високому місці коло города Вручого, і єсть могила його коло Вручого й до сьогодні“.
В іншому фрагменті з цього твору зазначено: (978 рік) „Пішов тоді Ярополк, і сказав йому боярин його Варяжко: “Не ходи, княже. Уб’ють тебе. Утікай в Печеніги і ти приведеш воїв”. і не послухав він його, і прибув Ярополк до Володимира. І коли входив він у двері, підняли його два варяги двома мечами під груди, а Блуд зачинив двері і не дав услід за ним увійти своїм. І так убитий був Ярополк (...) Володимир же став жити з жоною брата, грекинею, а була вона вагітна“.
Обидва літописні фрагменти об’єднує мотив братовбивства, який у писемній творчості бере початок від біблійної оповіді про вбивство Каїном Авеля. У цьому разі літературна асоціація має регресивний характер. Прогресивні асоціації виникають при огляді літератури XVIII ст., зокрема трагікомедії „Володимир“ Феофана Прокоповича, який використав мотив братовбивства, розгорнутий у „Повісті минулих літ“. На початку п’єси з’являється тінь убитого Володимиром Ярополка і дорікає братові за тяжкий гріх, за який брат не тільки не розкаявся, а й утвердився на троні, має славу і почесті від свого оточення. Літературна асоціація веде хронологічно ще далі — до повісті „Земля“ О. Кобилянської (кінець XIX ст.), у якій ідеться про те, як із заздрості селянин Сава убив свого брата Михайла, щоб відібрати у нього землю, передану батьком.
У Києво-Печерському патерику зображено спорудження монастирського храму. „Четверо мужів із Царгорода“ прийшли споруджувати церкву у печерському монастирі. Вони розповіли Антонію та Феодосію дивну історію про те, що в Царгороді покликала їх цариця у Влахерну (місце у Константинополі, де збудовано церкву Богородиці), дала їм багато золота і звеліла йти на Русь, щоб поставити там храм. Ще й вручила ікону Богородиці, щоб їй у тому храмі поклонялися. Антоній відразу розтлумачив їхню історію: цариця у Влахерні — то сама Матір Божа.
Так у літературному просторі Київської Русі з’явився образ Богородиці, перейнятий не тільки з новозавітних оповідей про Діву Марію, а й із численних апокрифічних легенд, що активно поширювалися впродовж століть на українських землях (І. Франко зібрав десятки таких легенд, які опублікував у 5-томному виданні „Апокрифи і легенди“). До образу Богородиці у свій час зверталися Т. Шевченко (поема „Марія“), Ю. Федькович (вірш „Пречиста діво, радуйся, Маріє“), П. Тичина (поема „Скорбна мати“), Є. Маланюк (книга „Земна Мадонна“), У. Самчук (роман „Марія“), І. Драч (поема „Чорнобильська Мадонна“), В. Яворівський (повість „Марія з полином в кінці століття“) та ін. І хоч у цих творах змальовано різні періоди в історії України, відтворено неоднакові соціальні обставини та життєві реалії, проте їх смисловою і художньою домінантою є образ Богородиці.
Письменник і дослідник історії української літератури Валерій Шевчук у своїй художній творчості не раз звертався до сюжетів та образів давнього письменства. Діапазон сприймання і розуміння „Житія і страданія“ Іллі Турчиновського (друга половина XVIII ст.) може бути розширений читанням повісті Вал. Шевчука „Ілля Турчиновський“, яка є частиною його трилогії „Три листки за вікном“ (1986). У повісті він подає власну літературно-художню версію образу мандрівного дяка, людини пізнього бароко, але при цьому використовує основну сюжетну лінію автобіографії Турчиновського. Окремі сюжети і людські характери розробляє Вал. Шевчук у романі „На полі смиренному“, звернувшись до Києво-Печерського патерика. У романі сучасний читач матиме справу не з ілюстрацією давнини, переказом чернецьких оповідок, а з травестією (перелицюванням) монастирського буття та його персонажів, у чому вгадуватимуться у завуальованій формі реалії і соціальні типи радянського часу (твір написаний 1978). Ознайомившись з повістю Вал. Шевчука „У пащу дракона“, читач матиме змогу знайти її сюжетно-образні джерела в українській літературі XVII ст., тобто вдатися до хронологічно регресивної асоціації. Адже твір, який було взято за основу цієї повісті, написав Афанасій Филипович (прибл. 1592— 1648) — автобіографічні записки „Діаріуш берестейського ігумена Афанасія Филиповича“, в якому розповідається про його подорож до Москви для зібрання коштів на відбудову монастиря. За сюжетною лінією, композицією, ірраціональними мотивами твір належить до барокового стилю. Вал. Шевчук винахідливо, у дусі бароко виклав життєві пригоди Афанасія, надавши і сюжету, і головному персонажу актуального для сучасності змісту.
Читання давніх літературних пам’яток має на меті не лише засвоєння певної суми знань з історії українського письменства, а й інтелектуальне та естетичне збагачення читача. Робота з текстом (читання, перекладання, трансформація, декодування, інтерпретація) сприяє проникненню в образний світ художніх фономенів, які хоч і віддалені в часі, проте здатні дарувати задоволення від тексту.
