ГРАЙ ЩОБ ЗАРОБЛЯТИ

Ігри в які можна грати та заробляти крипту не вкладаючи власні кошти

Sleepagotchi

#TotalHash
Можешь майнити крипту навіть з телефону. Заходь швидше поки активація майнера безкоштовна

Історія української літератури ХI—XVIII ст. - Білоус П. В. 2009

Агіографічна проза

Всі публікації щодо:
Історія літератури

У XVII ст. особливо популярними були житія святих. їх неодноразово переробляли, текстуально оновлювали, надаючи форм літературного тексту, що тяжів до

белетристики. До найпоширеніших належать житія Йоасафа, Марії Єгипетської, Миколая, Олексія, Варвари, Параскеви, Микити, Євстахія. Деякі навіть зазнавали віршового оброблення і входили до репертуару лірників та кобзарів, що додавало їм популярності у народному середовищі. У літературних обробках житій М. Возняк убачав «романічний елемент». їх не тільки переписували із давніших джерел, а й подекуди, як зазначав Д. Чижевський, переробляли «передусім мовно, а трохи і стилістично», наділяючи «певною тонкістю психологічної характеристики». Найвизначнішою обробкою старого духовного оповідання (житія) він вважав « Четьї Мінеї» Дмитра Туптала (Ростовського): «їх літературна вартість не підлягає сумніву, їх бароковий характер впадає в очі (та з’ясовується почасти і вжитком західних джерел)».

Творчість Дмитра Туптала (Ростовського)

Життєвий шлях церковного і літературного діяча Дмитра Туптала (Ростовського) (1651 — 1709) відображено у його «Діаріуші» — щоденнику, який він вів з 1681 до 1709 р. У ньому повідомляється, що автор народився в Макарові, неподалік Києва. У 1668 р. став ченцем київського Кирилівського монастиря, наступного року висвятився на диякона у Каневі. У 1675 р. був призначений священиком у Густинському монастирі, де тривалий час проповідував. У 1680 р. Дмитра Туптала обрали ігуменом Батуринського монастиря, де він пробув три роки, потім перебрався до Києво-Печерської лаври. У 1701 р. Туптала перевели до Ростовської митрополії, де створив літопис «Келейний літописець». У Ростові він і помер.

Літературний набуток Дмитра Туптала вагомий кількісно і різноманітний жанрово. Він створив низку віршів, що за жанром належать до духовної лірики, є автором проповідей, характеризованих Д. Чижевським як яскраво виражений бароковий текст, якому притаманні «довгі стилістичні періоди з численними паралелями, антитезами та штучною символікою», намагання вразити слухачів чимось незвичайним (модерні образи, античні анекдоти, діалоги), «добре сформульовані богословські або моральні думки». Писав і драматичні твори: «Ростовська дія» (1701), «Комедія на Різдво Христове» (1702), «Дмитрівська драма» (1704) та ін. Він зібрав та упорядкував розповіді про чудеса («Руно орошонноє», 1680). Проте найзначнішою його працею є 12-томні «Четьї Мінеї» («Житія святих»).

Як засвідчує «Діаріуш», Дмитро Туптало розпочав роботу над «Четьями Мінеями» у червні 1684 року. Він спирався у своїй праці на попередній досвід вітчизняної та зарубіжної агіографії. Основною книгою, на яку під час створення житій орієнтувався письменник, було Святе Письмо. Вагоме значення мав і досвід московського митрополита Макарія, який ще у XVI ст. створив Четьї Мінеї. Важливими джерелами були житія Симеона Метафраста, давньоукраїнські прологи, літописи, патерики, апокрифи, західноєвропейські збірники (наприклад, «Житія святих» Сурія, «Житія святих» боландистів та ін.) — всього понад півсотні джерел.

Перший том житій (за вересень, жовтень і листопад) вийшов у серпні 1689 року, другий (за грудень, січень, лютий) — 1695 р. На третій том Туптало витратив ще п’ять років; четвертий (останній) том був надрукований 1705 р. і завершив двадцятилітній творчий подвиг Туптала.

У «Діаріуші» автор переповідає кілька своїх сновидінь, які становлять певний інтерес з погляду психології його творчості.

Перший запис про сновидіння датовано 1685 р., при цьому важливе значення має зауваження за попередній рік: «Того ж місяця [червня] почав з Божою допомогою з послуху писати «Житія святих» на цілий рік. Дай боже звершити!»1. Отже, Дмитро Туптало 1684 р. розпочав роботу над найбільшим і найвагомішим своїм твором, що вимагав від нього внутрішньої енергії, розмислів, творчої та інтелектуальної відваги. Навіть уві сні тривав складний психологічний процес: «В цей час бачив таке видіння: здавалося, ніби доручена була мені на доглядання якась печера, в якій спочивали мощі. Оглядаючи зі свічкою святі домовини, побачив там неначе спочиваючу святу великомученицю Варвару».

1 Тут і далі переклад В. Соболь.

Коли торкнувся мощей, свята Варвара ожила і заговорила до нього, дорікнувши, що він читає надто короткі молитви. «Слова сії почувши від святої, почав я тужити і таки б зневірився. Але свята небавом подивилася на мене з веселим та усміхненим лицем, сказала «не бійся» та інші втішні промовила слова, яких я і не згадаю. Потім поклавши у раку, поцілував їй руки і ноги; здавалося тіло живим і вельми білим, але рака вбога і спорохніла. Жалкуючи про те, що нечистими і скверними руками та вустами наважуюся торкатися святих мощів і що не бачу доброї раки, роздумував, як би прикрасити цю труну, і почав шукати нової та багатої раки, в яку б перекласти мощі, але в ту саму мить прокинувся».

Цей сон психологічно пов’язаний із перманентним процесом творчості. Як кожен сон, він також має символічне значення, яке висвітлює специфічні особливості творчої роботи. Чітко прочитується алегоричний зміст сну: Дмитру Тупталу видається, що він виймає з протрухлої раки (домовина, труна) вічно живий образ святої Варвари, і його основне завдання — знайти кращу, багатшу раку для її мощей; інакше кажучи, своєю творчістю він зважився потривожити святі мощі (образ великомучениці Варвари), щоб надати їм нове оформлення, тобто викласти житіє Варвари по-новому, повніше, привабливіше щодо літературного стилю, подати нову літературну обробку давнього житія. Сон підтверджує, що Туптало ще не знайшов нової форми, він лише в її пошуках, які є домінантами у його психологічному настрої.

У психологічному контексті цікавим є образ печери, яка нібито була доручена для доглядання. Печера, за швейцарським психологом К.-Г. Юнгом, — місце переродження, таємний сховок, у який треба помістити того, кому слід обновитися і народитися заново. Початок роботи Дмитра Туптала над «Четьями Мінеями» мав для нього важливе значення, був етапним, змушував переглянути застарілі психологічні і творчі установки та обновитися (докір Варвари про «короткі молитви» — натяк на колишні стереотипи, особисті звички).

Особливої ваги у цьому сні набуває співвідношення свідомого — несвідомого. Туптало уві сні подолав умовний шлях прискореного оновлення, раптово набув ясності у своїх роздумах та сумнівах, творчого натхнення, оскільки в кінці зауважив: «Відчуло серце моє певну радість». Інтерпретуючи образ печери, К.-Г. Юнг мав на увазі «внутрішню печеру», тобто світ «всередині себе». Зокрема, він зазначав: «Той, хто входить у печеру, тобто у ту печеру, котру кожен має в собі, або темноту поза свідомістю, він виявляє себе втягнутим у несвідомий процес трансформації. Проникаючи у несвідоме, він встановлює зв’язок з його змістом. Це може призвести до миттєвого Преображення особистості у позитивному чи негативному смислі. Трансформація часто інтерпретується як продовження природного етапу життя » .

Описаний у «Діаріуші» сон засвідчив важливий момент у творчому процесі Дмитра Туптала, коли було вирішено внутрішній конфлікт в авторській свідомості і відбулося її суттєве оновлення, що сприяло активізації, поглибленню, чіткішому усвідомленню мети творчих намірів та шляхів їх реалізації.

Подальші записи свідчать, що робота Дмитра Туптала розгорталася успішно. Менш ніж через три роки (у березні 1688) у нього уже була готова до видання половина житій.

У нотатках про 1689 р. він навів спогад про сновидіння трирічної давності. Явився йому святий мученик Орест, який дорікнув: «Я більше перетерпів за Христа мук, аніж ти написав» і показав численні рани, яких було завдано під час тортур за віру Христову. В час напруженої праці над житіями святих Дмитро Туптало оцінював зроблене, сумніваючись, переглядаючи, дослуховуючись до внутрішнього голосу. Йому пригадався давній сон, виринув із підсвідомості у той момент, коли актуалізувалося самокритичне ставлення автора до своїх творінь. Сновидіння — своєрідний натяк, що стосується оцінки зробленого. Написавши в 1685 р. житіє Ореста, Дмитро Туптало був творчо невдоволеним, і ця невдоволеність залягла у підсвідомості, а в момент нових творчих випробувань знову проявилася.

У 1689 р. Туптало занотував ще один короткий сон, який за своєю символічною суттю перегукується з попереднім. Подія відбувалася в Чернігові, коли він був проповідником при архієпископі Лазареві Барановичу: «У цьому сонному видінні здалося мені, неначе я у вівтарі перед престолом: Преосвященний архієрей сидить у кріслах, а ми всі навколо престолу, до служіння готуючись, щось читаємо. Владика раптом прогнівився на мене і сильно почав мене мучити. Слова його (бо добре пам’ятаю) такі були: «Чи не я тебе обрав, чи не я тебе назвав...» Туптало уві сні знітився і пообіцяв преосвященному «вчинити виправлення». Це сновидіння свідчить, що агіограф переймався своєю відповідальністю за доручену справу — написання житій святих, остерігався критики. Особисто завищений рівень відповідальності, страх допустити помилку створювали відповідну психологічну напругу. Насправді невідомо, чи дорікав Лазар Баранович Дмитру Тупталу, але уві сні змоделювалася можлива ситуація, ініційована переживаннями письменника. Тому своєрідною розрядкою у цій напрузі є обіцянка «вчинити виправлення» того, що могло трапитися під час складної, трудомісткої роботи над твором.

Як свідчать подальші записи в «Діаріуші», Дмитро Туптало постійно переймався своєю літературною справою, прагнув до досконалості, дбав про високий наративний (лат. narrare — розповідати, оповідати) рівень своїх агіографічних творінь. У листі до патріарха Адріяна він зазначав: «Зараз уже і я, недостойний, став усерднішим. Благословення це дуже надихає мене, а від сну ліності прокинувшись, наказане мені творю ретельно, але почуваюся невправним, бо не маю стільки всевідання та можливостей, щоб гарно довести до досконалості розпочату справу».

Приблизно за рік до смерті Дмитро Туптало образно описав свій психологічний стан, за якого намагався завершити задумані справи: «Але неможливо скоро писати, не тільки через трудність справи, але і через мою неміч, часто знесилююсь, і Бог зна, чи зможу започатковане зробити, оскільки мої недуги перо від руки пишучої віднімають, а писця на одри валять, труну ж очам являють, про смерть думати змушують. А до того ж очі, дивлячись, мало бачать, і окуляри небагато допомагають, і рука, що пише, тремтить, і вся храмина тіла мого близька до розорення, ще ж і ніч уся довга в часі і не допомагає мені у справі, а дні короткі і присмеркові...».

У передмові до «Четей Міней» український церковний діяч Варлаам Ясинський (1627—1707) зазначав, що Дмитро Туптало не міг бути оригінальним у переказуванні змісту житій, оскільки «численні про те історії прочитавши і саму істину від кожної історії зберігаючи», він «зайвину слів не конче потрібних відклав, а короткими і найяснішими і цілком зрозумілими реченнями всі дії святих намагався описати, нічого нового й неправедного від себе не докладаючи». Вал. Шевчук стверджував, що автор «в одних випадках ставав перекладачем чужих текстів, в іншому редагував їх, у третьому ставав компілятором фактів, узятих з різних книжок, отже, був творцем оповідних структур, при цьому чітко дотримуючись ортодоксальності викладу». На думку дослідника, «головна цінність і оригінальність цієї праці була у творенні новельних структур, які автор, за бароковою традицією, будував ніби архітектурні споруди».

Новельні структури Дмитра Туптала довершені і по-мистецьки стрункі, попри повтори, штампи, які були загальноприйнятими в агіографічній прозі. Стиль його має образне забарвлення, що виражається у барокових синтаксичних конструкціях: «І дивувався цар такій в малих літах відвазі та розуму, і сміливій відповіді їх. Тоді почав по одній примушувати до свого злочестя, спершу старшу сестру Віру принуджував, говорячи: «Принеси жертви великій богині Артеміді!». Вона ж не хотіла, тоді повелів цар її оголити й бити міцно (...) Мучителі ж, нічого не досягли биттям (...) Після цього принесено було залізні гратки і покладено на великому розпаленому вогні. Коли ж розпалилися, як палаючий вугіль, і випускали іскри, то на них було покладено святу дівицю Віру і на них дві години лежала і, до Господа свого взиваючи, не опалилася й трохи, аж усім напрочуд було. Тоді у конов, що стояв на огні, повний смоли та олії і вельми киплячий, укинена була, але й там не ушкоджена, і сиділа, ніби у воді, співаючи Богу. Мучитель, не знаючи, що більше із нею чинити, щоб змогти відвернути її від Христової віри, присудив її покарати мечем...»1.

Творчість Дмитра Туптала — помітне явище у давній українській прозі. Його «Четьї Мінеї» досі перевидають. Вони авторитетні у православних вірян завдяки досконалому літературному викладу.

1 Переклад Вал. Шевчука.

Запитання. Завдання

1. Як розвивалася агіографічна традиція у XVII ст.?

2. У чому полягають життєві і творчі досягнення Дмитра Туптала?

3. Охарактеризуйте структуру «Четей Міней» Дмитра Туптала.

4. Розкрийте психологічні аспекти роботи Дмитра Туптала над «Четьями Мінеями».

5. Яку роль відіграє «Діаріуш» Дмитра Туптала у пізнанні його авторського Я?

6. Охарактеризуйте стильові особливості житійних оповідей.

7. Поміркуйте, чи можна вважати агіографічні оповідання белетристикою.







ГРАЙ ЩОБ ЗАРОБЛЯТИ

Ігри в які можна грати та заробляти крипту не вкладаючи власні кошти

Gold eagle bithub_77-bit bithub_77-bit bithub_77-bit