М.Костомаров-поет-романтик, науковець, прозаїк - М. Костомаров і П. Куліш у літературному процесі 1-ї половини ХІХ століття

Українська література XIX століття - 2016

Доля щільно переплела життя Миколи Костомарова, Тараса Шевченка і Пантелеймона Куліша. Найтісніше вони були пов'язані в період діяльності Кирило-Мефодіївського братства. М. Костомаров - син українки-кріпачки і дворянина. Розумний, працьовитий, він здобув блискучу освіту (заради волі сина його мати відмовилася від претензій на спадщину загиблого від рук повсталих селян батька Миколи Костомарова). Майбутній історик навчався в Харківському університеті, там він написав свою першу дисертацію („Про причини і характер унії в Західній Росії“ (1840), але вона була заборонена через невідповідність її змісту казенним церковним догмам. Міністр освіти граф Уваров розпорядився її спалити, що й було виконано. І хоч учений захистив пізніше (1843) іншу дисертацію („Про історичне значення російської народної словесності“), на кафедрі в Харківському університеті він не влаштувався і мусив стати учителем гімназії в Рівному. У 1846 році він виступив із блискучою лекцією в Київському університеті та був обраний на посаду професора кафедри. Викладаючи, М. Костомаров збирав у себе на квартирі талановитих студентів, читав лекції в жіночому пансіоні, де познайомився із здібною піаністкою Аліною Крагельською, яка стала йому нареченою. Про зворушливу історію їх стосунків написав у своєму романі „Аліна і Костомаров“ Віктор Петров.

Весілля Костомарова повинно було відбутися після вінчання 30 березня 1847 року. Однак напередодні М. Костомарова заарештували після обшуку у справі Кирило-Мефодіївського братства і, протримавши дві доби в „кутузці“, відправили в Петербург. Приголомшений такими обставинами, він навіть оголосив голодування, вирішивши заморити себе голодом, як колись вчинив римський історик Кремуцій Корд (герой однойменної автобіографічної драми).

На допиті йому вдалося, не виказавши нікого, переконати слідчих, що він користувався „неблагонадійними“ рукописами (зокрема й віршами Т. Шевченка, знайденими під час обшуку) винятково з науковою метою.

Прибувши у 1848 році на заслання в Саратов, М. Костомаров познайомився з М. Чернишевським, працював статистом, писав історичні розвідки: „Бунт Стеньки Разина“, „Богдан Хмельницкий и возвращение Южной Руси к России“, „Гетманство Выговского“ та інші. Саме на засланні М. Костомаров створив кращі балади „Брат з сестрою“, „Співець Митуса“, „Ластівка“ тощо. Там само була написана драма „Кремуций Корд“ про суд імператора Тіберія над істориком, який прихильно писав про Брута і Кассія - убивць тирана Юлія Цезаря. До Костомарова поблажливо ставилася влада Саратова, у 1852 році йому дозволили полікуватися у Криму, працювати в бібліотеках Петербурга. Як і Т. Шевченко, він відбув 10 років заслання, був офіційно звільнений у 1856 році і відразу ж виїхав на два роки за кордон.

Коли М. Костомаров був за кордоном, звільнений Т. Шевченко відвідав у Саратові його матір, і лише наприкінці літа 1858 року давні друзі зустрілись у Петербурзі в майстерні Т. Шевченка. У 1859 році М. Костомаров став професором в університеті. А після першої лекції захоплені студенти винесли його до екіпажу на руках. Після Шевченкової смерті посилилися творчі стосунки М. Костомарова та П. Куліша. Вони разом подорожували по Європі, Костомаров рецензував роман „Чорна рада“. М. Костомаров часто захищав свого друга від звинувачень, терпів образи і від Куліша. Складні стосунки склалися між ними з приводу оцінення історії України ще за життя Шевченка. Шевченко не сприйняв Кулішевого аристократизму, а Куліш - козацько- бурлацького демократизму поета. Куліш називав Шевченка „мучеником людинолюбства“, а через багато років назвав його музу „напівп'яною“. Категорично оцінював Куліш і Костомарова. Вони порозумілися на ґрунті несприйняття гетьманщини, але й тут мали розбіжності, бо Костомаров заперечував методи ліквідації Січі, заслання П. Калнишевського, введення кріпаччини. Цього було досить, щоб стосунки зіпсувалися.

Останні роки життя М. Костомаров багато працював і подорожував. У 1873 році (у віці 56 років) він випадково зустрівся з Аліною Крагельською (з якою порвав стосунки після свого арешту) та одружився з нею (на той час вона була вдовою). Помер історик у 1885 році і похований у Петербурзі, свою бібліотеку він заповів Київському університету.

Як поет-романтик, вихованець харківської школи М. Костомаров є автором збірок романтичних поезій „Українські балади“ (1839) і „Вітка“ (1840). Його поетичний псевдонім - Ієремія Галка. Костомаров - автор романтичних драм, написаних на історичні теми („Сава Чалий“, „Переяславська ніч“, „Драматичні сцени із 1649 року“, „Кремуцій Корд“, „Елліни Тавриди“ та інші). На перший план у цих драмах починає виходити трагедія вітчизняної історії, яка проголошує любов до рідної землі, самопожертву в ім'я її волі. М. Костомарова цікавили не родинно-побутові чи соціально-побутові конфлікти, а персонажі - носії ідеї, які поставили перед вибором між своїм і чужим, між обов'язком і почуттям, між правдою і покаранням за неї. Герої драматичних творів Костомарова виступають рупорами авторських ідей: протиставлення духу християнського миролюбства розбратові; верховенство патріотичного обов'язку над коханням.

Новою постаттю був М. Костомаров і як історик. Він зробив відкриття, яке визначило сутність праці багатьох наступних істориків: „Отчего же во всех историях толкуют о выдающихся государственных деятелях, иногда о законах и учреждениях, но как будто пренебрегают жизнью народной массы? Бедный мужик, земледелец, труженик как будто не существует для истории; отчего же история не говорит нам ничего о его быте, о его духовной жизни, о его чувствованиях, способе проявления его радостей и печалей?“. Таким чином, М. Костомаров формує концепцію української історичної школи. Якщо М. Карамзін пише „Историю государства российского“, то українські науковці пишуть „Історію українського народу“. Ідея вивчати історію не лише за літописами й документами, а й у живому народі була передовою в тодішній науці і вироблена вона була М. Костомаровим лише на українському ґрунті, бо ще Шевченко писав, що „кроваві трагедії на Україні були справою цілої нації і ніколи не здіймались ті вчинки з волі одного якого-небудь пройдисвіта на подобу, наприклад, Катерини Медічі“.

Вдалим синтезом української суспільно-політичної думки в Україні 40-х років були „Книги буття українського народу“. Це був стилізований під Святе Письмо тексти про місце і роль української нації в системі інших націй і держав. Цей твір дає філософське розуміння історичного процесу людства, поняття про майбутнє суспільство, збудоване на принципах християнської моралі. Порушення такого принципу, узурпація влади царями й панами веде народи до загибелі. М. Костомаров визначає Україну як самовартісну самостійну частину слов'янщини.

У пізнішій праці „Две русские народности“ М. Костомаров доводить, що великоросійська народність з'явилася на північному сході Київської Русі в ХІІ столітті. Основним же народом Київської держави були українці. Учений подав детальний опис відмінностей у різних сферах життя: релігії, народній філософії, побуті, сімейних стосунках тощо. З праці вченого, з одного боку, випливало, що росіяни й українці - різні народи, а з іншого (і в цьому парадокс) - він несподівано робить висновок, що це один народ, який складається з „двух русских народностей“, які доповнюють одна одну і можуть розвиватися лише в єдності.

Ці самі ідеї М. Костомаров виклав і в статті „Воспоминание о двух малярах“, спроектувавши їх на творчість Т. Шевченка, вважаючи, що „будучи малороссийским поэтом по форме и языку, Шевченко в то же время и поэт общерусский“. У цій статті М. Костомаров нарікав, що українська народна поезія згасає, а через десять років (у 1871 р.) заявив, що від 1863 року українська література взагалі припинила своє існування. Такий внутрішній парадокс М. Костомарова (у спробі захистити Україну та одночасно догодити великоросійському шовінізму) звів його зрештою на манівці малоросійства і став добрим уроком для наступників (М. Драгоманова, І. Нечуя-Левицького, І. Франка, Б. Грінченка та інших).

М. Костомаров брав участь у виданні журналу „Основа“, друкувався майже в кожному номері. Редагував журнал „Вестник Европы“, його праці були надруковані у виданнях „Отечественные записки“, „Современник“, „Киевская старина“, „Русская старина“ тощо. У 70-х роках М. Костомаров написав низку повістей, зокрема, „Сорок лет. Малороссийская сказка“, „:Сын. Рассказ из времени XVII века“, „Кудеяр. Историческая хроника в трех книгах“, „Холуй. Эпизод из исторической бытовой русской жизни XVIII века“, „Черниговка. Быль второй половини XVII века“ та інші. Для сюжетів М. Костомаров брав легенди, власні життєві пригоди, судові справи. Перш за все він прагне „представить в повествовательной форме черты нравов, понятий и обычаев, домашнего быта в XVII веке“. Ця риса історика-антиквара нагадує популярні в Росії ХІХ століття вальтерскоттівські романи з їх детальними описами одягу, зброї, збруї, житла тощо.

М. Костомаров-фольклорист - автор досліджень „Славянская мифология“, „Великорусская песенная поэзия“, „Об историческом значении южнорусского песенного творчества“, „История казачества в южнорусских народних песнях“ тощо. Він цікавився в рамках міфології різними забобонами, віруваннями: в нечисту силу, упирів, привидів, віщі сни, переселення душ тощо. В останні роки життя опублікував кілька таких оповідань і повістей: „Больная“, „Тайновидец“, „Фаина“, „Приключения по смерти“ та інші.






Віртуальна читальня Української літератури для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами.

Всі матеріали на сайті доступні за ліцензією Creative Commons Attribution-Sharealike 3.0 Unported CC BY-SA 3.0 та GNU Free Documentation License (GFDL)

Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов'язковим гіпертекстовим посиланням на сайт, будьте вдячними ми приклали багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2007-2019 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.