Українська література XIX століття - Г. П. Калантаєвська - 2016

Історичні твори І. Нечуя-Левицького - Літературний процес 2-ї половини ХТХ століття. І. Нечуй-Левицький

І. Нечуєві-Левицькому належить ряд наукових та художніх праць з історії України, зокрема „Унія і Петро Могила, Київський митрополит”, „Татари і Литва на Україні”, „Українські гетьмани Іван Виговський та Юрій Хмельницький”, „Руїна на Україні. Українські гетьмани Дорошенко, Многогрішний та Самойлович” та інші. Художні твори - казка „Запорожці”, драми „Маруся Богуславка”, „В диму та полум'ї”, історичний роман „Князь Єремія Вишневецький” та інші.

Казка „Запорожці” певний час була заборонена в царській Росії, бо цензор зрозумів, що головна її думка в тому, що в часи козаччини людям жилося набагато краще, вільніше. Головний герой казки - лоцман Карпо Летючий, розбивши байдака на дніпрових порогах, потрапляє на дно ріки і бачить, що там існує Запорозька Січ, а козаки в ній були тінями. Спілкуючись із запорожцями, герой розповідає їм, як в Україні царські посіпаки роблять усе, аби люди забули своїх героїв. На плечах характерника, який обернувся орлом і виніс юнака на світ, герой підіймається в небо і бачить з висоти пташиного лету, як тіло України обліпили гадюки, черви, які уособлюють чужинців, що безборонно хазяйнують на українській землі. На запитання, де ж поділися люди, характерник-орел відповідає: „Їх і татари не полонили, і турки не вирізали! Вони зачаровані так само, як і наша січ. То, бач, схопилось таке страшне повітря і навіяло страшний сон на Україну, і люде разом так і поснули та й будуть спати, поки знов не повіє теплий вітер з теплого краю, поки він не принесе з хмарами цілющої та живущої води і покропить тією водою землю і людей”.

Не друкувався в радянський час твір „Гетьман Іван Виговський”, бо в ньому письменник показав гетьмана позитивним персонажем, який категорично не сприймав Переяславську угоду з Москвою, тому що бачив її підступність, лицемірство, віроломство. І. Нечуй- Левицький згадує історичний факт, коли Москва, не узгодивши дій із козаками, уклала з Польщею мир і обіцяла захищати її силами козаків. Така підлість вразила тоді і Хмельницького, і Виговського, який зрозумів: „Коли Москва вже тепер, тільки що прийнявши Україну в підданство, проганяє наших посланців і не шанує їх, що ж буде потім, як Москва забере нас в руки та насадовить свого війська отут, в нас дома, по наших містах?” Письменник схвалює бажання гетьмана відірватися від Москви, але й уважно аналізує причини, через які його не підтримало козацтво, яке боялось повернення старих часів шляхетського свавілля і, до речі сказати, небезпідставно. Роздумуючи про трагічну долю І. Виговського і про братовбивчу війну між українцями, І. Нечуй-Левицький наголошує, що гетьман був патріотом України, тонким політиком, чоловіком європейського розуму, ставить його в один ряд із Хмельницьким і Мазепою, але вважає його політику була несвоєчасною й антинародною.

Одним із найкращих творів на історичну тему є роман „Князь Єремія Вишневецький”, який за життя автора так і не був надрукований, бо письменник постійно працював над ним до самого кінця життя. У творі показано особистість відомого магната, зрадника своєї батьківщини і віри, жорстокого ката власного народу Яреми Вишневецького, який походив із славного козацького роду. У центрі уваги письменника - формування світогляду, час фізичного змужніння Єремії, історичні факти злочинів проти України, здійснених розумною, сміливою, але негідною і підступною людиною. Єремія ненавидить Україну, але й Польща для нього - не батьківщина, а ласий шматок, який він мріє проковтнути.

Вважаючи себе ревним католиком і окрасою Польщі, Єремія байдуже ставиться і до батьківщини, і до віри. Йому до подобається козацький звичай, за яким гетьман позбавлявся (в разі потреби) влади рішенням козацької ради, адже куди спокійніше мати гарантовану королівську корону, здобуту зброєю власного війська. Вишневецький - герой жорстокий і трагічний, він - перевертень (такою була і первісна назва твору), тому польська шляхта вважає його чужим, зрадником своїх, але змушена рахуватись із його казковим багатством. Козаки його ненавидять за ренегатство, а він платить їм тим же. Ця ненависть до козаків не дає Вишневецькому серйозно і об'єктивно оцінити ситуацію, коли Богдан Хмельницький після кількох перемог над польським військом пропонує шляхті мирні переговори. Автор наголошує, що, відкинувши пропозиції українського гетьмана, Єремія прирік Польщу і Україну на страждання і розорення. Після втечі від козаків Єремія просить у Бога, щоб Він „дав силу шляхті й неволю Україні, щоб не попустив волі козакам, щоб вернув панам панщину. Грішна була та молитва. То була молитва убійника, злодія і великого проступця, котрий баблявся в проступствах, убійництвах та в українській крові все своє життя, не дійшла вона до неба”.

Налякані успіхами війська Хмельницького, українські перевертні Кисіль, Сельський, Тишкевич та інші магнати їдуть просити захисту у Єремії. Автор про це говорить так: „Поїхали сини українських перевертнів до українського перевертня з славного давнього роду вкупі з польськими магнатами на пораду, як запагубити і знищити свою Україну”.

Проте І. Нечуй-Левицький підкреслює, що своїм козацьким генам Єремія не зрадив: він зневажав показну розкіш, хоча був багатший за самого короля. Розкіш польських магнатів була криклива, безглузда, бо впадала у вічі на тлі жахливих злиднів народу. Весілля, бенкети, навіть битви декорувались із шаленим марнотратством. Для переконливості автор порівнює табір поляків (які і походах возили за собою срібний посуд, буфети, ванни, перини, діаманти тощо) і табір Єремії, в якому було „просто, навіть убого”, а сам Єремія в бою був сміливий, запальний і упертий, як і його предки-козаки.

Немало уваги приділив письменник ставленню Єремії до жінок - матері Раїни, дружини Гризельди, коханки-козачки Тодозі. Мати приходить до нього у снах, докоряючи відступництвом. Гризельда захоплюється його лицарством, багатством, прагненням воїнської слави. Тодозі любить його і страждає від того, що покохала ворога свого народу. Вона мимоволі стає ніби зрадницею інтересів повсталого козацтва, бо зі співчуття до Єремії та його сім'ї мовчить там, де мовчати не можна, рятує життя Гризельді та її синові, які повинні були загинути від козацьких рук. Почуття провини приводить її в монастир.

Працюючи над романом, І. Нечуй-Левицький використав монографію М. Костомарова „Богдан Хмельницкий”, біографічний нарис О. Левицького „Раина Могилянка, княгиня Вишневецкая”, розвідку О. Лазаревського „Лубенщина и князья Вишневецкие”, літературні твори М. Старицького, Г. Сенкевича та інших.

Висновки. Отже, друга половина ХІХ століття в літературі - відповідальний час появи сильної і художньо досконалої творчості тих письменників, які стали класиками вітчизняної белетристики, час утвердження нових жанрів, які показували психологію народу, його прагнення, боротьбу за національну свободу. Серед них - постать І. Нечуя-Левицького, за словами І. Франка, „всеобіймаючого ока України”, захисника українського народу від агресивної русифікації, публіциста, історика, педагога.