Формування особистості письменника - Панас Мирний: світогляд і творчість

Українська література XIX століття - Г. П. Калантаєвська - 2016

Формування особистості письменника - Панас Мирний: світогляд і творчість

Життя і творчість Панаса Рудченка були тісно пов'язані з долею його брата Івана (Білика). Їх батько походив із козаків, а мати мала в роду предків-греків. Місцями дитячих та юнацьких літ були для Панаса Миргород і Гадяч. Саме в Гадячі був маєток родини Драгоманових, а з Михайлом товаришували обоє братів. Панас був змушений обмежити освіту повітовим училищем, і з чотирнадцяти років почати чиновницьку службу. У віці 22 років був переведений у Полтаву, де й прожив усе життя. У тридцять дев'ять років він одружився, був батьком трьох хлопчиків. У Полтаві чиновник Панас Рудченко займався громадською діяльністю, разом з Оленою Пчілкою видавав журнал „Рідний край”, редагував відділ белетристики. Активно брав участь і в кропітких справах зі встановлення в Полтаві пам'ятника І. Котляревському в 1903 році.

Старший брат Панаса Іван Білик закінчив Київський університет і зробив непогану кар'єру, але в особистому житті щасливим не був. Працюючи чиновником з особливих доручень при київському генерал-губернаторі, він доклав чимало зусиль, щоб перетягти в Київ і брата, але той відмовлявся, пояснивши, що його утримують такі обставини, як розуміння потрібності на своєму місці; небажання, щоб про нього говорили як про братового

ставленика; відсутність у манерах салонного блиску і бажання жити в гармонії з власною совістю. В одному з листів Панас написав братові: „...я человек дела, а не услуг, которые, собственно, и входят в обязанности секретаря. Все знают, и начальство знает, и как только встретится какое-либо затруднение - направляются и направляют за советом ко мне. Что я скажу - так тому и быть. Все это говорю тебе не с целью показать, как это льстит моему самолюбию, но чтобь ты знал, насколько я здесь человек нужный и как прочно сижу на месте. Товарищество более чем уважает. Дело меня не особенно страшит. Страшит скорее пригодность моя к делу и более всего мнение: а, брат брата за собою тянет. Ну что, если такое мнение составиться в будущих сослуживцах? Мне это было бы больнее и прескорбнее всего.

Ораторствовать у меня способности нет; развязности, соединенной с нахальством и подавно не ищи. Что же я буду за птица в вицмундире? В данном случае я настолько незатейлив и неприхотлив, что вполне удовлетворяюсь имеемым и меньше всего думаю о карьере. На этот счет я разумею мнение тех чудаков, которые говорят: чем высший генерал - тем большая свинья. В этом изречении не без доли правды: в самом деле, вчастую положение человека, а тем более официальное, заставляет быть в разладе с самим собою, чем выше положение - тем разлад этот увеличивается. Для иных это ничего не значит, но для меня такое положение служило бы источником самых невыносимых нравственных мук. Вот почему я старался в служебном отношении отыскать такое местечко, которое, обеспечив меня на счет дневного пропитания, не ставило бы в разлад с совестью. ”.

Про формування світогляду Панаса Мирного багато говорять і його щоденники та листи. Збереглося кілька фрагментів його щоденникових записів, зроблених у віці 16, 21 і 45 років. Шістнадцятирічним він скаржиться на те, що не мав можливості вивчати рідну мову, розмірковує про жінок і про шлюб, під святим таїнством якого часто криється пригнічення особистості жінки.

У записах 21-річного хлопця відчувається, наприклад, обурення чиновницькою недолею: „Задумався я над життям свого брата-чиновника. Непривітне воно само по собі те сидіння з дня у день за столом, те брязкання на щотах, те составлення усяких свєдєній та відомостів, само тобі уїдається в серце, а коли ж нема хіті того робить, коли робиш ради куска хліба, - о, яке невеселе і тяжке таке життя! - і то треба мовчать, коли хоч м'який кусок хліба їсти... Серце моє наливалося огнем, у грудях ходили прибої гніву. О, чим тобі відомщу, ти, кляте життя - невільне, підданське! Чим я тобі відомщу, дурний начальнику, за твої даремні попріки, за твоє огудне і неправдиве слово?! Нічим? Ні, я виставлю тебе напоказ усьому мирові, твої дурні привички, твоє насилування чоловічої совісті. Ти не даєш молодій людині ступеня самостійно ступити, яке твоє діло до його віри, до його совісті, до його щастя і нещастя?” Автор щоденника скаржиться на самотність, душевні страждання, невдоволення життям.

Записи, зроблені в 45-річному віці, представляють письменника як чоловіка і батька. У них він розповідає про хворобу дружини, яка тоді лікувалась у Харкові, про синів 2,5 і 1 року. Найчастіше він просить у Бога здоров'я дітям і дружині: „Я вже не дбаю про своє щастя, коли яка крихотка спаде і на мою долю, помолюсь тобі і всею душею подякую - а щастя моїй дітворі, Господи, пошли!”

Цікавою та однозначною була позиція Панаса Мирного і щодо мовного питання. У листі до невідомої особи він аналізує становище української мови, наголошує на її силі, цивілізованості, значенні для народу. У мові, наголошує Панас Мирний, криється те, чим народи одні різняться від народів інших, специфіка їхнього мислення і творення понять. Він виступає проти утворення єдиної для всіх загальнозрозумілої мови, порівнюючи людей, що говорять єдиною мовою, з москалями на муштрі.

Панас Мирний відомий як прозаїк, хоча йому належить і ряд поетичних та драматичних творів. Свої поезії він друкував у журналах „Рідний край”, „Літературно-науковий вісник”, у газеті „Руслан”, альманахах „Акорди”, „З потоку життя”, „На вічну пам'ять Котляревському” та інших. Усього йому належить понад 700 поезій, які, проте, не посіли визначного місця. Чималий доробок у творчій спадщині письменника становить драматургія.

У драмах Панас Мирний звертався до таких проблем:

- жіноча недоля в умовах соціальної несправедливості і родинного деспотизму („Лимерівна”);

- духовне закріпачення особистості („У черницях” - своєрідне продовження „Лимерівни”);

- шахрайство сільських адвокатів, конфлікт світоглядів батька й дітей („Перемудрив” - у переробленні М. Старицького „Крути, та не перекручуй”);

- покликання народного митця, вірність інтересам рідного народу („Не вгашай духу!”);

- філософське пізнання світу, конфлікт між розумом і вірою („Спокуса”).

На жаль, за винятком „Лимерівни”, драматичні твори Панаса Мирного великого успіху на сцені не мали. Не всі вони були навіть надруковані за життя автора. У „Лимерівні” йшлося про долю дівчини, яку силою і обманом рідна мати видає заміж за нелюба. Доведена лютою свекрухою до божевілля, вона вбиває себе ножем. До постановки на сцені драма була дозволена завдяки зусиллям М. Заньковецької - виконавиці головної ролі та М. Садовського.






Віртуальна читальня Української літератури для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами.

Всі матеріали на сайті доступні за ліцензією Creative Commons Attribution-Sharealike 3.0 Unported CC BY-SA 3.0 та GNU Free Documentation License (GFDL)

Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов'язковим гіпертекстовим посиланням на сайт, будьте вдячними ми приклали багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2007-2019 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.