Корифеї української сцени 70-90-х років ХТХ століття - Український театр і драматургія 70-90-х років ХІХ ст. як мистецьке явище. Творчість М. Старицького

Українська література XIX століття - Г. П. Калантаєвська - 2016

Корифеї української сцени 70-90-х років ХТХ століття - Український театр і драматургія 70-90-х років ХІХ ст. як мистецьке явище. Творчість М. Старицького

Після Емського указу 1876 року літературне життя України завмерло за невеликим винятком аматорських драматичних гуртків, організаторами яких були талановиті драматурги, режисери й артисти М. Старицький, М. Кропивницький та І. Карпенко-Карий (Тобілевич). Про їх театр І. Франко писав: „У їхніх драматичних творах постає перед нами, як живе, українське село з його поезією і з його душевною темнотою, природною красою і п'явками та визискувачами. Сільська вулиця, співи та забави парубків, корчма з неодмінним євреєм, старшина та громадська управа, багатії та землевласники - все тут демонстровано в ряді прекрасно оброблених і часто глибоко вивчених типів”. Особливо активну театральну діяльність розгорнув у 70-х роках Марко Кропивницький, який з успіхом ставив вистави, створював трупи, сам працював у російських театральних трупах актором.

У 1882 році з дозволу міністра внутрішніх справ у Києві було поставлено п'єсу Шевченка „Назар Стодоля” за участі М. Садовського і М. Кропивницького - це і був початок українського професійного театру. Вистави в багатьох містах мали великий успіх, проте для повнокровного життя новоствореної трупи бракувало грошей. Неймовірну відповідальність за існування українського театру в 1883 році взяв на себе дворянин Михайло Старицький із давнього козацького роду, троюрідний брат Миколи Лисенка. Вклавши в театр всі гроші від проданого маєтку, М. Старицький сформував російську трупу, збільшив український персонал, подвоїв хор, зібрав власний оркестр, підвищив платню акторам, подбав про оформлення спектаклів, запросив для цього найкращих художників-декораторів.

До складу трупи увійшли винятково талановиті артисти: М. Садовський, П. Саксаганський, Марія Садовська-Барілотті (сестра братів Тобілевичів) та інші, пізніше до них приєднався І. Карпенко-Карий. „Ці троє людей (М. Старицький, М. Кропивницький, І. Карпенко- Карий) склали першу українську акторську трупу, - писав І. Франко, - головними оздобами якої згодом стали брати Івана Тобілевича, широко відомі артисти Садовський і Саксаганський, далі пані Заньковецька та Затиркевич і чимало інших талановитих артистів і артисток. Склалася трупа, якої Україна не бачила ані перед тим, ані по тому...”. М. Старицький і М. Кропивницький робили все, аби поповнити традиційний репертуар, поставити на сцені не лише п'єси громадянського пафосу, а й музичні драми, опери, оперети та інше. Більшість акторів були ще й професійними музикантами, співаками, театр постійно співпрацював із відомими композиторами П. Ніщинським, К. Стеценком, особливо тісні зв'язки були із Миколою Лисенком. Призначення театру його керівники вбачали в тому, щоб пробуджувати соціальну й національну свідомість народу, показувати соціальні „Хвороби”, виховувати в глядачів смак до краси і правди життя на сцені.

Упродовж десяти років (1883-1893) корифеям було на найвищому державному рівні заборонено ставити українські п'єси на Київщині, Полтавщині, Чернігівщині, Поділлі, Волині. Цензура обмежувала репертуар побутовою тематикою, було заборонено переклади з іноземних мов, історичні сюжети, а слова „козак”, „рідний край” та подібні до них - гарантували заборону.

Українські трупи не мали власних приміщень і повинні були вести мандрівне життя, терпіти матеріальну скруту. З величезним успіхом артисти виступали у Воронежі, Курську, Саратові, Казані, багатьох інших містах. До багатьох заборон та обмежень українського театру додалася ще й вимога обов'язково грати п'єсу російську на стільки ж актів, скільки мала українська п'єса. „Не говорячи вже про те, що це перевищує людські сили, - зіграти спектакль на десять актів, - це збільшує витрати і відгонить публіку, яка абсолютно не розуміє, для чого ставити кожен вечір п'ять нестерпних, дурних водевілів, тим більше, що водевілі йдуть щоденно одні і ті ж, так як ставити нові не в стані жодна трупа”, - обурювався І. Карпенко-Карий.

У 1885 році трупа розділилася на дві. До Кропивницького перейшла більшість основного складу, а Старицькому довелось усе починати спочатку. Та обставина, що М. Старицький, дбаючи про репертуар, займався переробками і пристосуванням до постановки п'єс інших авторів (з їхньої згоди), стала причиною звинувачень М. Старицького у плагіаті і відповідно судових процесів, що відбирало в драматурга багато сил і здоров'я.

У 1886 році неймовірний успіх супроводжував трупу М. Кропивницького, зокрема виступи її в Петербурзі. Ігноруючи модні закордонні трупи, столична публіка йшла „поплакати з Заньковецькою”. Постійними відвідувачами українських спектаклів були художник

І. Рєпін, учений-фізіолог І. Павлов, критик В. Стасов та інші відомі люди. Навіть такий упереджений театральний критик, як О. Суворін („Хохлы и хохлушки”) не міг не визнати, що режисура М. Кропивницького бездоганна, а його ансамбль - це група, „якої немає на Александрівській сцені” (імператорського театру Петербурга).

У 1887 році трупа М. Кропивницького виступала в московському Малому театрі. Московська публіка аплодувала всім, але найбільшого поклоніння глядачів досягла М. Заньковецька у ролі Харитини („Наймичка” І. Карпенка-Карого), змушуючи плакати таких глядачів, як Л. Толстой і А. Чехов. Напевно, не існувало б національного театру без братів Тобілевичів - Івана Карпенка-Карого, Миколи Садовського і Панаса Саксаганського. Найталановитішим актором із них М. Старицький вважав М. Садовського, який мав виняткові сценічні дані - вроду, голос, привабливість. Крім того, він був офіцером, героєм російсько-турецької війни, георгієвським кавалером, організатором аматорського театрального гуртка з офіцерства в Бендерах, де проходив військову службу. Кілька років М. Садовський працював під керівництвом таких метрів режисури, як М. Старицький і М. Кропивницький, згодом десять років (1888-1898) він сам очолював зразкову трупу. Із 1889 року він приєднався до братів і вони успішно виступали на сценах України, Росії, Польщі, Литви, Кавказу тощо. Успіху трупи сприяв репертуар, очищений від низькопробних горілчано-гопачних мелодрам. М. Садовський першим поповнив репертуар п'єсами М. Островського, М. Гоголя, Ю. Словацького, іноземних класиків.

У 1890 році Іван Карпенко-Карий і Панас Саксаганський створили „Товариство російсько-малоросійських артистів”, яким керував наймолодший із братів - Панас Саксаганський. Менше ніж за рік він став зіркою української сцени. Як режисер П. Саксаганський утверджував на сцені соціально-психологічну драму, відійшовши від принципу етнографізму, культивованого значною мірою театром М. Старицького і М. Кропивницького. Театральній молоді П. Саксаганський приділяв велику увагу, виховавши покоління акторів для театру: Г. Юру, І. Козловського, О. Петрусенко, Б. Романицького та інших. Для них він залишив теоретичні праці „Моя робота над роллю”, „Для театральної молоді”, „До молодих режисерів” тощо.

Гастролі українського театру в містах центральної Росії, Приволжя, Приуралля, Північного Кавказу і Середньої Азії зворушували й окрилювали перш за все розкиданих по світу українців; не одному з них було повернуто національну пам'ять драмами за творами І. Котляревського, Т. Шевченка, Г. Квітки-Основ'яненка, М. Старицького, М. Кропивницького, І. Карпенка-Карого.






Віртуальна читальня Української літератури для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами.

Всі матеріали на сайті доступні за ліцензією Creative Commons Attribution-Sharealike 3.0 Unported CC BY-SA 3.0 та GNU Free Documentation License (GFDL)

Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов'язковим гіпертекстовим посиланням на сайт, будьте вдячними ми приклали багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2007-2019 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.